Ухвала суду № 66377184, 25.04.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/1333/16 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.

Провадження № 22-ц/783/1616/17 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія:27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю: позивача ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

представника відповідача - Жарського І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 23 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Червоноградського міського нотаріального округу Степчук Ірина Степанівна, орган опіки та піклування виконкому Червоноградської міської ради Львівської області, про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки,

встановила:

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 23.11.2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного договору №CGROGK00410436 від 05.12.2006 року, укладеного між ОСОБА_2 (позичальником) та ЗАТ КБ «ПриватБанк» (кредитодавцем), та іпотечного договору №CGROGK00410436 від 05.12.2006 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (іпотекодержателем) та ОСОБА_2 (іпотекодавцем), посвідченого приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Степчук І.С. та зареєстрованого в реєстрі за №2574.

Рішення суду оскаржили позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4, просять його скасувати з підстав порушення норм матеріального права і ухвалити нове рішення, яким їхній позов задовольнити.

Свої доводи апелянт ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що після придбання квартири, яка є предметом іпотеки за оспорюваним іпотечним договором, він, будучи на той час неповнолітнім, набув право користування житлом як член сім'ї власника квартири відповідно до ст.405 ЦК України та ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом усього часу перебування квартири в іпотеці банку. Апелянт вважає, що суд повинен був застосувати норми матеріального закону, згідно з якими батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори про відчуження житла, яким користуються їхні діти. Зазначає, що для укладення оспорюваного договору іпотеки ОСОБА_2 попередньо не було отримано дозволу органу опіки та піклування, а тому цей договір на підставі ст.203 ЦК України суд повинен був визнати недійсним. Крім того, зазначає, що ОСОБА_2 не була належно проінформована банком про валютні ризики укладення кредитного договору, після чого вартість кредиту зросла у значному розмірі з незалежних від неї обставин, а він, в силу ст.ст.1218, 1282 ЦК України, являтиметься спадкоємцем ОСОБА_2 та, відповідно, буде нести обов'язок погашення вказаного кредиту, а тому оспорювані договори порушують його законні права та інтереси.

Свої доводи апелянт ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору банк не мав відповідної ліцензії на укладення споживчого кредиту в іноземній валюті, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст.203 ЦК України. Крім того, зазначає, що вона не була обізнана з можливими валютними ризиками, а тому значне подорожчання кредиту через стрімке зростання курсу валют призвело до стану «психологічного рабства» та «кабали», оскільки вона змушена працювати лише для того, щоб повернути кредит банку, а її син може отримати у спадок боргові зобов'язання за цим кредитним договором. Також апелянт вважає, що суд повинен був дати оцінку тій обставині, що за умовами кредитного договору кредит надався їй для купівлі квартири в іноземній валюті, а розрахунки за квартиру було проведено в гривні, тобто кредитні кошти банком були видані по курсу в гривнях, що свідчить, на її думку, про удаваність правочину з метою приховати інший договір - кредитний договір про надання кредиту в гривнях.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони позивача в підтримання апеляційних скарг, заперечення сторони відповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05.12.2006 року між позивачем ОСОБА_2 (позичальником) та ЗАТ КБ «ПриватБанк» (кредитодавцем) укладено кредитний договір №CGROGK00410436, за умовами якого банк надав позивачеві кредит (в іноземній валюті) в розмірі 18000 доларів США для придбання житла, та 3240 доларів США на сплату страхових платежів, який вона зобов'язана повернути в строк до 04.12.2026 року (а.с.4-5).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 05.12.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (іпотекодержателем) та позивачем ОСОБА_2 (іпотекодавцем) було укладено договір іпотеки нерухомого майна, за умовами якого в іпотеку банку передано належну позивачеві ОСОБА_2 на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с.6-7), яку вона придбала за кредитні кошти.

Встановлено, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 13.04.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22.09.2016 року, достроково стягнуто з ОСОБА_2 в користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №CGR0GK00410436 від 5.12.2006 року у розмірі 14809,59 доларів США.

В цьому рішенні суди обох інстанцій вже давали правову оцінку правомірності надання банком кредиту в іноземній валюті, виходячи з того, що на момент укладення кредитного договору банк користувалася Банківською ліцензією, виданою Національним банком України 04.12.2001 року за №22 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та отримав Дозвіл НБУ №22-2 від 29.07.2003 року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу та додаток до Дозволу №22-2 від 29 липня 2003 року з переліком операцій, які мав право здійснювати ЗАТ КБ «ПриватБанк».

Позивач ОСОБА_2 на момент укладення оспорюваного кредитного договору була обізнана щодо істотних умов договору, а саме, щодо умов кредитування та валютних ризиків, оскільки кредит необхідно було повертати в іноземній валюті, про що також свідчить її анкета-заявка від 27.11.2006 року на отримання кредиту саме в іноземній валюті, а не в гривнях (а.с. 8), і ці обставини були також встановлені вказаними вище судовими рішеннями в іншій справі, які набрали законної сили на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду, а тому в силу вимог ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню у даній справі.

Безпідставними є також доводи апелянта ОСОБА_2 про удаваність оспорюваного нею кредитного договору, оскільки здійснення перерахунку одержаних від банку в іноземній валюті кредитних коштів на гривню для проведення розрахунку за купівлю квартири, для якої такі кошти надавались в кредит, не може свідчити про удаваність правочину, оскільки для цього відсутні визначені законом правові ознаки удаваності правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, власник майна має право самостійно вирішити питання про передачу належного йому майна в іпотеку і згоди на розпорядження своєю власністю у такий спосіб від будь-яких осіб не вимагається.

Відповідно до п.44 роз'яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно із статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку із наведеним, суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Оскільки єдиним власником заставного майна на момент укладення договору іпотеки була позивач ОСОБА_2, а її син ОСОБА_4 не мав жодних майнових прав на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (в судовому засіданні апеляційного суду позивач підтвердила, що на момент укладення договору іпотеки її син проживав і був зареєстрований в іншому жилому приміщенні), тому отримання попереднього дозволу від органу опіки та піклування на укладення цього договору не вимагалось, і правових підстав для визнання цього договору недійсним немає.

Крім того, в п. 12.9. договору іпотеки вказано, що даний договір підписаний іпотекодавцем добровільно - не під впливом тяжких обставин, загрози, примусу, морального чи фізичного насильства. При укладенні договору інтереси дітей враховано (а.с. 81 зворот).

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність заявлених позивачами позовних вимог про визнання оспорюваних ними договорів недійсними.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи, під час розгляду справи не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а тому апеляційні скарги необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 23 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Копняк С.М.

Ніткевич А.В.