Постанова № 66374324, 04.05.2017, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 264/5385/16-а

2-а/264/8/2017

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2017 р. м. Маріуполь

Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі судді Литвиненко Н. В. , при секретарі Сініловій Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що він з серпня 2011 року був поставлений на облік в Управлінні пенсійного фонду України в Донецькій області та отримував призначену в серпні 2011 року пенсію за вислугою років на підставі діючих на той момент положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби». В подальшому, отримуючи пенсію, він 28.11.2011 року був прийнятий в Державну пенітенціарну службу України начальником відділу соціальної виховної та психологічної роботи Маріупольського виправного центру №138 майором внутрішньої служби. Без ознайомлення його з постановою (наказом) позивачу з 28.11.2011 року було призупинено нарахування та виплату встановленого розміру пенсії на підставі ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», де вказано, що пенсіонерам з кола військовослужбовців та осіб, які отримують пенсією за цим Законом, у випадку повторного прийняття їх на службу в органи внутрішніх справ та в інші, утворені у відповідності з законом України військові формування, виплата пенсії на час їх служби призупиняється При звільненні 18.07.2014 року з внутрішньої служби в Маріупольському виправному центрі №138, позивачу безпідставно було відмовлено у поновленні призупиненні розміру пенсії, встановленого в 2011 році та в подальшому перерахунку пенсії з урахуванням вислуги 20 років 9 місяців 5 днів служби, що в пільговому вирахуванні дорівнює 23 роки 5 місяців 5 днів. 28.04.2016 року позивач письмово звернувся з заявою до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просив поновити йому нарахування та виплату встановленої в 2011 році пенсії в розмірі 1510,46 грн., а також здійснити перерахунок та виплату пенсії з 18.07.2014 року, а також звернувся до прокуратури Донецької області з приводу захисту його порушених прав. В червні 2016 року позивач отримав письмову відповідь Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.05.2016 року, згідно якої йому було відмовлено у поновленні раніше призначеної пенсії в розмірі 1510,46 грн. через необхідність не повно ленні йому пенсії, а повторному призначенню згідно діючих вже нових положень, передбачених ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якими були збільшені вимоги за вислугою років у виді 21 року 6 місяців та більше. Таким чином, вважав дії відповідача щодо відмови у поновленні йому раніше призначеної пенсії неправомірними.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просив поновити йому строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, визнати неправомірними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови в відновленні йому раніше призначеної в 2011 році пенсії та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у виплаті пенсії від 20.05.2016 року; зобов'язати відповідача поновити йому раніше призначену в 2011 році пенсію та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 18.07.2014 року.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що в серпні 2011 року йому була призначена пенсія за вислугою років на підставі діючих на той момент положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби». В листопаді 2011 року він припинив отримувати пенсію, оскільки був поновлений на службі, з якої пішов 18.07.2014 року. 07.10.2015 року він звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії та її перерахунок, однак йому було відмовлено через нестачу всіх необхідних документів. 23.02.2016 року він повторно звернувся до відповідача з аналогічною заявою, однак отримав відповідь про те, що в нього знову не вистачає всіх необхідних для призначення пенсії документів. 28.04.2016 року він в чергове звернувся до відповідача з заявою, однак отримав аналогічну попереднім відповідь. В червні 2016 року він отримав відповідь від ГУ ПФУ України в Донецькій області від 20.05.2016 року, згідно із якої йому роз'яснено положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відмови в призначенні йому пенсії не було, але він вважав, що дана відповідь і є рішенням та оскаржує її через суд. Вважає, що не пропустив строк звернення до суду, оскільки він проходив службу до 2014 року, а потім вів переписку з відповідачем та звертався з заявами про поновлення йому раніше призначеної пенсії. Просив визнати неправомірними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови в відновленні йому раніше призначеної в 2011 році пенсії та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у виплаті пенсії від 20.05.2016 року; зобов'язати відповідача поновити йому раніше призначену в 2011 році пенсію та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 18.07.2014 року.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що позивачу з серпня 2011 року було призначено пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На підставі заяви ОСОБА_2 та наказу управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області про поновлення позивача на військовій службі з 28.11.2011 року виплату пенсії було припинено відповідно до ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення. Пенсія за вислугою років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2013 року по 30.09.2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Позивач звільнився зі служби 18.07.2014 року, вислуга, яка обчислена за останнім місцем служби складає 20 років 9 місяців 5 днів, тому підстав для призначення пенсії відповідно до Закону України №2262 немає. Поновлення пенсії позивачу вказаним Законом взагалі не передбачено. Крім того, головним управлінням листом від 20.05.2016 року було надано ОСОБА_2 роз'яснення щодо призначення (поновлення) пенсії та рекомендовано звернутись до Кадрової служби Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, рішення про відмову у призначенні (поновленні) пенсії не приймалось, а тому права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин не порушені, в зв'язку з чим, позовні вимоги позивача щодо скасування рішення відповідача є безпідставними та задоволенню не підлягають. Статтею 99 КАС України передбачений шестимісячний строк звернення до суду для захисту його порушених прав. Позивач вважає, що його право було порушено 18.07.2014 року, але з позовом він звернувся до суду у вересні 2016 року, тому ним пропущений строк звернення, поважних причин пропуску такого строку позивачем не наведено. Просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, прийшов до такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Судом встановлено, що відповідно до повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.09.2011 року встановлено, що позивачу відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначена пенсія за вислугою років в сумі 1510,46 грн.

За повідомленням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.01.2012 року та згідно із копії пенсійної справи позивача вбачається, що виплата пенсії припинена з 28.11.2011 року на підставі ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в зв'язку з поновленням на службі позивача в Маріупольському виправному центрі №138.

Після звільнення позивача 18.07.2014 року з Маріупольського виправного центру №138, останній неодноразово звертався до відповідача з заявами про призначення йому пенсії та в матеріалах справи мається повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.05.2016 року №512-В-01, відповідно до якого позивачу був роз'яснений порядок щодо призначення пенсії та надані рекомендації для її можливого призначення та виплати.

Позивач в своєму позові просить визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у поновлені йому раніше призначеної пенсії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.05.2016 року, однак з матеріалів справи та пенсійної справи позивача вбачається, що відповідачем взагалі не приймалось рішення щодо відмови у призначенні або поновленні пенсії, а тому суд не вбачає жодних порушень з боку відповідача прав, свобод та інтересів позивача, в зв'язку з чим, позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання дій неправомірними та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії задоволенню не підлягають, оскільки відповідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Також відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із змінами та доповненнями особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно із ч.1, 2 ст. 2 Закону військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.

Статтею 12 п. «а» Закону із змінами та доповненнями передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

В судовому засіданні встановлено, що позивач звільнився зі служби 18.07.2014 року, вислуга, яка обчислена за останнім місцем служби складає 20 років 9 місяців 5 днів, тому підстави для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутні.

ОСОБА_2 просить зобов'язати відповідача поновити виплату раніше призначеної в серпні 2011 року пенсії, однак Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено порядок призначення та перерахунку пенсії, а поняття поновлення пенсії взагалі Законом не передбачено. Позивач був повторно прийнятий на службу в листопаді 2011 року, а тому виплата призначеної в серпні 2011 року пенсії йому була припинена, а не призупинена, як то вказує позивач.

Крім того, відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач ОСОБА_2 в своєму позові просить поновити йому виплату пенсії та здійснити її перерахунок і виплату з 18.07.2014 року, а до суду звернувся із позовом 22.09.2016 року. Враховуючи, що виплата пенсії є щомісячним платежем, позивач повинен був бути обізнаним про призначення або відмову у призначенні своєї пенсії, та у разі наявності незгоди мав достатньо часу для звернення до суду за захистом свого порушеного права. Однак позивач звернувся до суду з позовними вимогами 22 вересня 2016 року тобто через 2 роки 2 місяці 3 дні з порушенням вимог ст. 99 КАС України.

На підставі викладеного, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.19, 22, 46, 58, 124 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ст.ст. 2, 3, 10, 11, 69, 71, 99, 159-163, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Іллічівський районний суд м.Маріуполя з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: Н. В. Литвиненко