Постанова № 66369967, 03.05.2017, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

ПОСТАНОВА

Іменем України

Справа № 285/3194/16-а

провадження № 2-а/0285/382/17

03.05.2017 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області у складі головуючого судді Помогаєва А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив наступне:

- Визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову йому в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи з 25.09.2015 року внаслідок поранення, контузії пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 16.09.2016 року №79.

- Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням йому інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, контузії пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 25.09.2015 року.

- Зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання постанови суду.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на наступні обставини.

З 03.11.1981 року по 14.11.1983 року ОСОБА_1 проходив військову службу в збройних силах. При цьому в період з 26.04.1982 року по 14.11.1983 року він проходив військову службу на території Республіки Афганістан, де приймав участь у бойових діях, що підтверджується військовим квитком та довідкою.

Рішенням Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, трав, каліцтв №2806 від 14.11.2013 року, встановлено, що отримані ОСОБА_1 поранення, ЗЧМТ, контузія і захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

10.01.2014 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, а 29.09.2015 року другу групу інвалідності, довічно з 25.09.2015 року.

08.10.2015 року позивач звернувся через Новоград-Волинсько-Червоноарміський ОМВК Житомирської області до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням йому з 25.09.2015 року другої групи інвалідності, яка зумовлена пораненнями, контузією та захворюваннями, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. До заяви були додані необхідні документи.

Листом Управління організаційного, соціального забезпечення та тарифікації Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.01.2016 року було повідомлено про відсутність права на виплату вказаної допомоги. Рішення мотивоване встановленням позивачу інвалідності пізніше трьох місяців після звільнення зі строкової військової служби.

ОСОБА_1 оскаржив відмову до суду.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2016 року по справі №806/737/16 визнано бездіяльність Міністерства оборони України неправомірною, зобов'язано відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року.

На підставі зазначеної постанови суду ОСОБА_1 повторно подано заяву від 08.08.2016 року для виплати грошової допомоги, але рішенням комісії відповідача від 16.09.2016 року документи позивача повторно повернуті на доопрацювання, з посиланням на відсутність документів, які свідчать про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, як це передбачено п. 11 Порядку №975.

ОСОБА_1 вважає таку відмову протиправною, оскільки вона порушує норми Конституції України та Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позивач у судове засідання не прибув, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача також не прибув у судове засідання, подавши клопотання про створення колегії суддів для розгляду даної справи, а також про розгляд справи за його відсутності.

У задоволенні клопотання в частині створення колегії суддів відмовлено ухвалою від 03.05.2017 року.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючі неявку всіх учасників, справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Дослідивши надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у разі інвалідності військовослужбовців, як складової їх соціального захисту, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон N 2011-XII), що були чинні на день виникнення таких відносин.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст.1 Закону №2011-XII).

За змістом статті 16 зазначеного Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Така одноразова грошова допомога призначається і виплачується також у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.

За приписами ч.6 ст.16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій і з 26.04.1982 по 11.11.1983 року під час проходження строкової військової служби брав участь в бойових діях в Республіці Афганістан (а.с. 18-20).

Відповідно до Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, трав, каліцтв (протокол №2806 від 14.11.2013року) мінно-вибухові багаточисельні осколкові поранення голови, лівої ноги, закрита черепно-мозкова травма, контузія і їх наслідки у колишнього військовослужбовця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.21).

Вказане рішення узгоджується із Висновком спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 06.11.2013року №1988/Ж (а.с.22, 23).

Згідно виписки з акту огляду МСЕК серії 10 ААБ №667911 від 10.01.2014 року Житомирська обласна МСЕК-2 з 27.12.2013 року позивачу встановила ІІІ групу інвалідності, яка зумовлена пораненнями, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.24).

За результатами повторного огляду медико-соціальною експертною комісією (Житомирська обласна МСЕК-2) 29.09.2015 року позивачу з 25.09.2015 року встановлено ІІ групу інвалідності, яка зумовлена пораненнями, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, та видано довідку до акту огляду МСЕК серії 12ААА № 206843 (а.с. 25).

08.10.2015 року ОСОБА_1, видано відповідне посвідчення НОМЕР_1 інваліда ІІ групи, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (а.с. 26).

08.10.2015 року позивач звернувся через Новоград-Волинсько-Червоноарміський ОМВК Житомирської області до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому з 25.09.2015 року другої групи інвалідності, яка зумовлена пораненнями, контузією та захворюваннями, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. До заяви були додані перелічені копії довідок Житомирської обласної МСЕК-2, витягу із протоколу №2806 від 14.11.2013 року Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, а також копії військового квитка, паспорту та ідентифікаційного номера платника податків.

За результатами розгляду заяви позивача листом Управління організаційного, соціального забезпечення та тарифікації Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.01.2016 року за підписом начальника цього управління позивачу через Житомирський ОВК було повідомлено про відсутність права на виплату вказаної допомоги. Рішення мотивоване встановленням позивачу інвалідності пізніше трьох місяців після звільнення із строкової військової служби.

Відмова відповідача була оскаржена позивачем до суду. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2016 року по справі №806/737/16 позов ОСОБА_1 задоволено частково - визнано бездіяльність Міністерства оборони України неправомірною, зобов'язано відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року. (а.с. 29-34)

На підставі зазначеної постанови суду ОСОБА_1 повторно подано відповідачу заяву від 08.08.2016 року про виплату грошової допомоги, але рішенням комісії відповідача від 16.09.2016 року документи позивача повторно повернуті на доопрацювання, з посиланням на відсутність документів, які свідчать про причини та обставини поранення, настання інвалідності в межах трьох місяців після звільнення з військової служби..

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з відповідним Порядком.

Згідно п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975 (далі - Порядок ), яка набрала чинності 24.01.2014 р., днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Підпунктом 1 пункту 6 Порядку визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно до п.8 Порядку, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Судом встановлено, що вперше позивачу встановлено третю групу інвалідності з 10.01.2014 року, одноразову грошову допомогу не отримував (в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про протилежне). Друга група інвалідності встановлена позивачу з 29.09.2015 року.

За таких обставин, дія вищенаведеного Порядку №975 поширюється на позивача, оскільки інвалідність ІІ групи було встановлено позивачу 29.09.2015 року під час повторного огляду, а постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р., якою затверджено Порядок, набрала чинності з 24.01.2014 р.

Вказана постанова не містить жодних обмежень щодо неможливості застосування Порядку до осіб, які отримали первину інвалідність до 24.01.14 року.

Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 10.03.2015 року по справі №21-563-а-14, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Відповідно до ст. 244-2 КАС України висновку щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд зазначає, що подання позивачем до Житомирського ОМВК вказаної заяви та доданих до неї документів повністю узгоджується із вимогами п.11 Порядку №975.

За приписами абзацу 2 п.13 Порядку №975 відповідач, Міністерство оборони України, як Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Згідно з підпунктом 2 пункту 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону №2011-XII право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 року (справа N 21-446а14) та від 21.04.2015 року (справа N 21-183а13), та, згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Матеріалами справи підтверджено, що поранення, контузія та захворювання позивача пов'язані із виконанням ним обов'язків військової служби.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, при вирішенні даної справи суд зобов'язаний взяти до уваги обставини, встановлені постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2016 року по справі №806/737/16.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивач як військовослужбовець отримав осколкові поранення під час проходження військової служби на території республіки Афганістан, має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року.

Під час повторного розгляду заяви позивача комісією відповідача не прийнято рішення про призначення та виплату спірної допомоги, або про відмову в задоволенні заяви.

Рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 16.09.2016 року №79 містить лише висновок про необхідність повернення документів на доопрацювання, у зв'язку з неповним поданням документів, а саме: не подано документ, що свідчить про обставини поранення, а також про встановлення інвалідності протягом трьох місяців з часу звільнення зі служби (а.с. 36)

Оскільки органи відповідача фактично самоусунулись від вирішення заяви позивача на підставі наявних документів, суд дійшов висновку, що таке протокольне рішення відповідача має наслідком відмову в призначенні та виплаті допомоги.

Щодо встановлення інвалідності позивачу протягом трьох місяців з часу звільнення зі служби, такий документ не може бути наданий, оскільки з вищезазначених документів вбачається встановлення ІІ групи інвалідності ОСОБА_1 за межами трьохмісячного строку. Як зазначено вище, встановлений зв'язок інвалідності з військовою службою дає позивачу право на виплату допомоги незалежно від часу встановлення інвалідності.

Щодо посилання на відсутність документів про обставини поранення, суд зазначає, що автором таких документів має бути саме Міністерство оборони України в особі підпорядкованих йому органів, або органи військового управління СРСР, що існували раніше. Отже, позивач не може нести негативні наслідки відсутності таких документів.

Крім того, положення ст. 62 Конституції України, які встановлюють презумпцію невинуватості, є нормами прямої дії, що мають перевагу над нормою п. 11 Порядку №975, який встановлює обов'язок заявника подати документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача.

Разом з тим, ухвалюючи рішення у справі, суд встановив, що оскаржуване рішення відповідача оформлене протоколом №79 від 16.09.2016 року, містить порядкову позначку «18.», яка вказує на те, що наданий позивачу документ фактично є витягом з протокольного рішення, яке має певну кількість пунктів, які можуть стосуватись інших осіб та питань, які не стосуються прав позивача.

За таких обставин, відсутні підстави для визнання протиправним та скасування судом рішення відповідача в цілому.

Отже, дана вимога позивача підлягає задоволенню лише в частині визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 18 протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 16.09.2016 року №79.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірну одноразову грошову допомогу, суд зазначає на наступне.

Відповідно до пункту 12 Порядку №975, здійснюється Міністерством оборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 13 Порядку передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

З наведеного випливає, що отримавши заяву відповідач зобов'язаний був прийняти рішення, яке є підставою для виплати коштів уповноваженим органом. У даному випадку, таким органом є третя особа по справі.

Приймаючи до уваги, що Міністерством оборони України не прийнято відповідне рішення та з огляду на обсяг компетенції останнього, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача здійснити нарахування і виплату одноразової грошової допомоги.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, суд має повне право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист законних прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства.

При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки, суд не вирішує в цьому разі питання про надання певного статусу, не призначає допомогу у певному розмірі, а лише зобов'язує державний орган вчинити дії у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням йому інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, контузії пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 25.09.2015 року підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, відповідач зобов'язаний прийняти таке рішення.

Відповідно до вимог частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у поєднанні із частиною другою статті 11 цього Кодексу, суд вважає, що порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання Міністерства оборони України розглянути питання та прийняти відповідне рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги по інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленому законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності

Разом з тим суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимоги про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання постанови суду, оскільки позивачем не надано доказів можливості ухилення Міністерства оборони України від виконання рішення суду.

Позивач, як інвалід ІІ групи, звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а тому понесені судові витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України відповідно до положень ч.5 ст. 94 КАС України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 9, 23, 24, 122, 158-160, 185 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 18 протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 16.09.2016 року №79.

Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення, контузії пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 25.09.2015 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів. Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 10.05.2017 року.

Суддя А.В. Помогаєв