Постанова № 66359767, 04.04.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2017 р. Справа №805/5043/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 12 година 10 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.

за участю секретаря судового засідання Проніна Д.С.

позивача - ОСОБА_1 - в режимі відеоконференції

представника відповідача 1 - Задоєнка О.В. - в режимі відеоконференції

представника відповідача 2 - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

21 грудня 2016 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач 1 або ГУНП в області), в якому позивач просив:

- зобов'язати ГУНП в області вчинити дії щодо видачі на ім'я ОСОБА_1 довідки тільки про наявність судимості, її зняття та погашення;

- визнати неправомірними дії ГУНП в області по наданню інформації щодо притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності і арешту під час проведення спеціальної перевірки.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що під час виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року в адміністративній справі № 805/405/16-а в частині його поновлення на посаді старшого стрільця 2-го відділення 1-го спеціального патрульного взводу спеціальної патрульної роти патрульного батальйону військової частини 3057 Національної гвардії України посадові особи кадрової служби вимагали від нього подання довідки про відсутність, зняття або погашення судимості для долучення її до особової справи.

Для отримання такої довідки позивач звернувся до Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області з відповідним запитом.

Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області надало інформаційну довідку серії НОД № 0125682 за № 92-14072016/14110, в якій були відображені такі факти:

- порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 року Бєлгород-Дністровським МВ ГУМВС України в Одеській області за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 81 Кримінального кодексу України;

- арешту 09 листопада 1997 року Лінійним відділом на ст. Львів УМВС України на Львівській залізниці за ч. 3 ст. 229-6 Кримінального кодексу України.

Позивач стверджував, що надання довідки вказаного змісту, свідчить про протиправне накопичення та надання інформації, яка порушує його конституційні права, з огляду на таке.

Відповідно до пп. 2 п. 9 Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 171 (далі - Порядок № 171), перевірка відомостей щодо наявності у претендента на посаду судимості, її зняття, погашення проводиться МВС.

Позивач доводив, що всупереч вимогам Порядку № 171 Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області надало значно більший обсяг інформації, ніж вимагався.

За твердженням позивача, необґрунтоване розширення обсягу наданої інформації суттєво порушує його права, оскільки протиправно сприяє формуванню його негативного іміджу.

В порушення вимог пп. 2 п. 9 Порядку № 171 у довідці не відображений факт наявності у позивача судимості за вироком Бердянського міськрайонного суду від 01 липня 2014 року та факт звільнення його від покарання постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 24 липня 2015 року.

За висновком позивача, відсутність цих відомостей свідчить про необ'єктивність інформації, наданої щодо нього, що може негативно позначитися на реалізації ним його прав і інтересів.

Порядок формування та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) визначає Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затверджений наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 травня 2016 року за № 680/28810 (далі - Положення № 139).

Посилаючись на п. 4 Положення № 139, позивач стверджував, що оскільки держателем ЄРДР є Генеральна прокуратура України, підрозділи МВС не можуть бути держателями інформації, яка повинна мітитися виключно у цьому реєстрі, накопичувати і надавати цю інформацію.

Як наслідок, надання Управлінням інформаційного забезпечення ГУНП в області під час проведення спеціальної перевірки інформації про притягнення позивача до кримінальної відповідальності є протиправним.

Позивач доводив, що ГУНП в області порушило вимоги ст. ст. 2, 11, 28 Закону України «Про інформацію» щодо правомірності одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; стосовно того, що не допускається збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини; стосовно того, що інформація не може бути використана для посягання на права і свободи людини, а тому просив задовольнити позов (а.с. 3-5).

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надав пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просив задовольнити позов.

Відповідач 1 - ГУНП в області позов не визнав, надав письмові заперечення, сутність яких полягала у наступному.

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області з заявою про надання довідки про наявність судимості, її зняття, погашення.

Впродовж строку, визначеного ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», та відповідно до ст. 21 Закону України «Про інформацію» ОСОБА_1 надана інформаційна довідка.

В інформаційній довідці зазначена інформація, що містилася в ЄРДР на час її формування.

Так, в ЄРДР була наявна інформація про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності 28 липня 1992 року Бєлгород-Дністровським МВ ГУМВС України в Одеській області та про його арешт 09 листопада 1997 року Лінійним відділом на ст. Львів УМВС України на Львівській залізниці. Відомості про завершення цих кримінальних справ (кримінальних проваджень) в ЄРДР відсутні.

На цій підставі відповідач 1 стверджував, що доводи позивача про недостовірність інформації, включеної до інформаційної довідки, є безпідставними.

З приводу доводів позивача, що у довідці не вказаний факт його засудження за вироком Бердянського міськрайонного суду від 01 липня 2014 року та факт звільнення його від покарання за постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 24 липня 2015 року, відповідач 1 зазначив, що в інформаційній довідці наводяться відомості лише про непогашені або незняті судимості.

Відповідач 1 стверджував, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством, прав позивача не порушував, а тому просив відмовити в позові (а.с. 26-28, 67-68).

В судовому засіданні представник відповідача 1 позов не визнав, надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у запереченнях, просив відмовити в позові.

Ухвалою від 20 березня 2017 року до участі у справі у якості відповідача залучений Регіональний сервісний центр МВС в Донецькій області (далі - відповідач 2 або РСЦ МВС в області) (а.с. 132-133).

Відповідач 2 - РЦС МВС в області свого ставлення до заявлених вимог не висловив.

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст. ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач 2 явку свого представника до судового засідання не забезпечив.

На підставі ч. 4 ст. 128 КАС України справа розглянута за відсутності представника відповідача 2.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено на підставі паспорту громадянина України серії НОМЕР_2, виданого Сокальським РВ ГУМВС України в Донецькій області 01 серпня 2012 року (а.с. 44).

Позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3, виданим Головним управлінням Національної гвардії України 20 вересня 2016 року (а.с. 6).

З лютого 2015 року ОСОБА_1 проходив військову службу у складі Національної гвардії України, а 20 жовтня 2015 року був звільнений з військової служби.

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року в адміністративній справі № 805/405/16-а позов ОСОБА_1 - задоволений частково; скасований наказ командира Військової частини 3057 Національної гвардії України від 16 жовтня 2015 року № 69о/с «По особовому складу»; скасований пп. 2.1. п. 2 наказу командира Військової частини 3057 Національної гвардії України від 20 листопада 2015 року № 240 (по стройовій частині) про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1, старшого стрільця 2-го відділення 1-го спеціального патрульного взводу спеціальної патрульної роти патрульного батальйону, з 20 листопада 2015 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого стрільця 2-го відділення 1-го спеціального патрульного взводу спеціальної патрульної роти патрульного батальйону з 21 листопада 2015 року; вирішено стягнути з Військової частини 3057 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 43 463,46 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 58732360).

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року прийнята відмова Військової частини 3057 Національної Гвардії України від апеляційної скарги на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року та закрито апеляційне провадження у справі № 805/405/16-а (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 61079695).

При поновленні ОСОБА_1 на посаді працівники кадрової служби Військової частини 3057 Національної гвардії України на підстав ч. ч. 7-8 ст. 9 Закону України «Про Національну гвардію України» затребували у нього довідку про наявність, зняття та погашення судимості, що підтверджено листом командира Військової частини 3057 Національної гвардії України ОСОБА_4 від 02 лютого 2017 року № 40/57/34-302, наданим у відповідь на адвокатський запит адвоката Здора К.С. від 26 січня 2017 року № 010 (а.с. 96-98).

Відповідач 1 - Головне управління Національної поліції в Донецькій області (ідентифікаційний код 40109058) зареєстроване як юридична особа 07 листопада 2015 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис за номером 1 274 102 0000 012003 (а.с. 13-14).

На час виникнення спірних правовідносин в структуру ГУНП в області входило Управління інформаційного забезпечення без статусу юридичної особи.

В червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області із запитом № 1325 про надання довідки про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України.

У запиті зазначено, що вказана інформація необхідна для оформлення на роботу (а.с. 43).

У відповідь на запит позивача Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області надало йому інформаційну довідку серії НОД № 0125682 за № 92-14072016/14210, наступного змісту:

«За обліками МВС громадянин України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець м. Біла Церква, Київської обл., Україна, станом на 15.07.2016 є особою, стосовно якої:

- 28.07.1992 Бєлгород-Дністровським МВ ГУМВС України в Одеській області порушено кримінальну справу № 0389200448 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 81 КК України. Відомості про результати досудового розслідування кримінальної справи до МВС не надходили;

- 09.11.1997 заарештовано ЛВ на ст. Львів УМВС України на Львівській залізниці за ч. 3 ст. 229-6 КК України; 28.11.1997 звільнено під заставу у розмірі 850 грн. Відомості про результати судового розгляду кримінальної справи до МВС не надходили.

Довідка надана для оформлення на роботу».

Довідка містила примітку про те, що за обліками ГУМВС України в АР Крим та УМВС України в м. Севастополі інформація надається станом на 27 березня 2014 року; за обліками ГУМВС України в Донецькій та Луганській областях - станом на 04 вересня 2014 року (а.с. 7).

Вже під час судового розгляду цієї справи адвокат Здор К.С., який діяв в інтересах ОСОБА_1, звернувся до Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області з адвокатським запитом від 26 січня 2017 року № 008.

Адвокат просив прийняти заяву ОСОБА_1 щодо надання інформації про наявність, зняття та погашення судимості та надати йому відповідь по суті цієї заяви (а.с. 89-91).

Листом від 31 січня 2017 року № 631/24-01/01-2017 Управління інформаційної підтримки та координації поліції «102» ГУНП в області повідомило, що заява ОСОБА_1 прийнята та зареєстрована за вх. К-8 від 27 січня 2017 року, а 01 лютого 2017 року ОСОБА_1 надана відповідь на це звернення разом з інформаційною довідкою серії НОД № 384177 від 31 січня 2017 року (а.с. 91).

Управління інформаційної підтримки та координації поліції «102» ГУНП в області видало ОСОБА_1 інформаційну довідку серії НОД № 384177 за № 311-31012017/14210 наступного змісту:

«За обліками МВС громадянин України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець м. Біла Церква, Київської обл., Україна, станом на 15.07.2016 є особою, стосовно якої:

- 28.07.1992 Бєлгород-Дністровським МВ ГУМВС України в Одеській області порушено кримінальну справу № 0389200448 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 81 КК України. Відомості про результати досудового розслідування кримінальної справи до МВС не надходили;

- 09.11.1997 заарештовано ЛВ на ст. Львів УМВС України на Львівській залізниці за ч. 3 ст. 229-6 КК України; 28.11.1997 звільнено під заставу у розмірі 850 грн. Відомості про результати судового розгляду кримінальної справи до МВС не надходили.

Довідка надана для оформлення на роботу» (а.с. 92).

Відповідач 2 - Регіональний сервісний центр МВС в Донецькій області (ідентифікаційний код 40112123) зареєстрований як юридична особа 10 листопада 2015 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис за номером 1 274 102 0000 012008 (а.с. 84-85, 104).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує такі правові норми.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Ч. 2 ст. 32 Конституції України визначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ (далі - Закон № 2657), який на час виникнення спірних правовідносин діяв у редакції від 25 червня 2016 року.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2657 до основних принципів інформаційних відносин належать: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Суб'єктами інформаційних відносин є фізичні особи, юридичні особи, об'єднання громадян, суб'єкти владних повноважень.

Об'єктом цих відносин є інформація, тобто будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, що визначено ч. ч. 1-2 ст. 4 і абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2657.

Право на інформацію закріплено ст. 5 Закону № 2657.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2657 кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону № 2657 реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Гарантії права на інформацію наведені у ст. 6 Закону № 2657.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2657 право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Ч. 1 ст. 7 Закону № 2657 визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону № 2657 ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 2657 основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

За змістом інформація поділяється на такі види: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації, що визначено ст. 10 Закону № 2657.

Визначення інформації про фізичну особу наведене у ст. 11 Закону № 2657.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону № 2657 інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 11 Закону № 2657 не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Абз. 2 ч. 2 ст. 11 Закону № 2657 гарантує кожному забезпечення вільного доступу до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 2657 за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону № 2657 будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Визначення інформації з обмеженим доступом наведене у ст. 21 Закону № 2657.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 2657 інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону № 21 Закону № 2657 конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Отже, ОСОБА_1 має конституційне право на доступ до інформації, яка стосується його особисто.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232).

Правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження визначає Закон України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року № 876-VII (далі - Закон № 876).

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 876 комплектування НГУ військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону № 2232 та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України.

Окреме Положення про проходження військової служби громадянами України в НГУ Указом Президента України не затверджено.

Водночас п. 3 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153) дія цього Положення поширена військовослужбовців НГУ.

Загальні вимоги до осіб, які вступають на військову службу до НГУ, визначені ст. 9 Закону № 876.

Згідно з ч. 8 ст. 9 Закону № 876 не може бути прийнята на службу до НГУ особа, яка має не погашену або не зняту судимість за вчинення злочину (крім реабілітованої особи) або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

Позивач стверджував, що як особа, яка проходить військову службу в лавах НГУ, він мав надати до кадрової служби Військової частини 3057 довідку про наявність судимості, її зняття та погашення. Для отримання такої довідки він звернувся до Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області.

Зі змісту запиту № 1325, з яким ОСОБА_1 звернувся до Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області, слідує, що позивач просив надати йому довідку про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України.

Суд відзначає, що жодних вказівок на те, що позивачу необхідна була виключно інформація про наявність судимості, її зняття та погашення, запит № 1325 не мітить.

На запит ОСОБА_1 Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області надало йому інформаційну довідку серії НОД № 0125682.

В інформаційній довідці відображені відомості щодо ОСОБА_1, які станом на 15 липня 2016 року містились в базах даних МВС України.

Зокрема, у довідці вказана інформація про притягнення позивача до кримінальної відповідальності 28 липня 1992 року та про його арешт 09 листопада 1997 року, а також зазначено, що відомості про результати судового розгляду цих кримінальних справ до МВС України не надходили.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які дії суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких дій Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження дій суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована ця дія; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що визначено ч. 3 ст. 2 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність дій суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своєї дії покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За висновком суду, ГУНП в області довело належними та допустимими доказами правомірність дій його структурного підрозділу - Управління інформаційного забезпечення, які полягали у видачі ОСОБА_1 інформаційної довідки серії НОД № 0125682 на його запит № 1325.

Як наслідок, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій ГУНП в області по наданню інформації щодо притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності і арешту під час проведення спеціальної перевірки не підлягають задоволенню.

Суд відхиляє доводи позивача, які зводились до того, що Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області надало інформаційну довідку серії НОД № 0125682 з порушенням порядку проведення спеціальної перевірки, виходячи з наступного.

В Законах № № 876, 2232 та в Положенні № 1153 йдеться про те, що стосовно осіб, які приймаються на військову службу проводиться спеціальна перевірка в порядку, визначеному Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, регламентована ст. 11 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206-VI (далі - Закон № 3206).

Абз. 3 ч. 3 ст. 11 Закону № 3206 визначено, що порядок проведення спеціальної перевірки затверджується Президентом України.

Порядок проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений Указом Президента України від 25 січня 2012 року № 33/2012 (далі - Порядок № 33/2012).

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 11 Закону № 3206, абз. 1 п. 1 Порядку № 33/2012 стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону (крім громадян, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу та на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або залучаються до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу), проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто.

Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст. 11 Закону № 3206 стосовно кандидатів, які претендують на зайняття посад, зазначених у пп. «г» п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, спеціальна перевірка проводиться з урахуванням особливостей, визначених законодавством про військовий обов'язок і військову службу. (В пп. «г» п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 3206 йдеться про військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період стосовно їхньої підприємницької діяльності).

Згідно з абз. 2 п. 1 Порядку № 33/2012 спеціальна перевірка відомостей при прийнятті на військові посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану здійснюється з урахуванням вимог ч. 4 ст. 20 Закону № 2232.

Таким чином, спеціальна перевірка відомостей при прийнятті на військові посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану здійснюється в порядку, визначеному ст. 11 Закону № 3206, Порядком № 33/2012, та з урахуванням вимог ч. 4 ст. 20 Закону № 2232 (тобто кандидати на зайняття військових посад, пов'язаних з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, приймаються на такі посади у разі: виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, - до отримання результатів спеціальної перевірки; оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану без проведення спеціальної перевірки).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 11 Закону № 3206, п. 2 Порядку № 33/2012 організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника (заступника керівника) органу державної влади, на зайняття посади в якому претендує особа, крім випадків, установлених законом.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 11 Закону № 3206 до проведення спеціальної перевірки залучаються спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції, а в разі потреби - інші центральні органи виконавчої влади.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону № 3206, п. 4 Порядку № 33/2012 спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зокрема щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення, наявності судимості, її зняття, погашення.

Згідно з пп. 1 п. 7 Порядку № 3206 Міністерством внутрішніх справ України проводиться спеціальна перевірка щодо відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності, наявність судимості, її зняття, погашення, про застосування до кандидата адміністративних стягнень за корупційні правопорушення.

Ч. 5 ст. 11 Закону № 3206, п. 8 Порядку № 33/2012 визначено, що запит про перевірку відомостей щодо особи, яка претендує на зайняття посади, до відповідних органів державної влади, до компетенції яких належить проведення спеціальної перевірки, надсилає орган, на посаду в якому претендує особа.

Згідно з абз 1 ч. 6 ст. 11 Закону № 3206, п. 12 Порядку № 33/2012 інформація про результати спеціальної перевірки, підписана керівником органу, що здійснював перевірку, подається до органу, який надіслав відповідний запит.

Відповідно до абз. 2 п. 12 Порядку № 33/2012 орган, що проводить перевірку, зобов'язаний надати інформацію, яка містить висновок щодо того, чи є відомості, що стали предметом перевірки, достовірними або недостовірними та чи перешкоджають або не перешкоджають ці відомості зайняттю претендентом відповідної посади.

Відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 11 Закону № 3206, п. 13 Порядку № 33/2012 орган, на посаду в якому претендує особа, на підставі одержаної інформації готує довідку про результати спеціальної перевірки.

Згідно з п. 14 Порядку № 33/2012 довідка про результати спеціальної перевірки додається до документів, поданих кандидатом, або до особової справи, якщо прийнято рішення про його призначення на посаду.

Отже, за загальним правилом організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника органу, на зайняття посади в якому претендує особа.

Спеціальна перевірка щодо відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності, наявності судимості, її зняття та погашення проводиться Міністерством внутрішніх справ України.

Для перевірки цих відомостей орган, на посаду в якому претендує особа, надсилає до органів Міністерства внутрішніх справ України, запит про перевірку відомостей щодо особи, яка претендує на зайняття відповідної посади.

Інформація про результати спеціальної перевірки подається до органу, який надіслав відповідний запит.

Таким чином, законодавство не покладає на особу, яка претендує на зайняття посади, обов'язку звертатися до будь-яких органів із запитами про надання інформації, що перевіряється в процесі спеціальної перевірки; отримувати відповіді на ці запити та надавати їх до органу, в якому особа має намір проходити службу.

З цих підстав суд відхиляє доводи позивача, що в порушення пп. 2 п. 9 Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 171 (далі - Порядок № 171) Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області надало значно більший обсяг інформації, ніж вимагався в рамках спеціальної перевірки, та не відобразило факт наявності у позивача судимості за вироком Бердянського міськрайонного суду від 01 липня 2014 року та факт звільнення його від покарання постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 24 липня 2015 року.

Суд відхиляє доводи позивача, які полягали у тому, що підрозділи Міністерства внутрішніх справ України не можуть бути держателями інформації, яка повинна міститися тільки в ЄРДР, не можуть накопичувати і надавати цю інформацію.

По-перше, зі змісту інформаційної довідки серії НОД № 0125682, яка видана позивачу Управлінням інформаційного забезпечення ГУНП в області, слідує, що в ній наведена інформація, яка мітиться у базах даних Міністерства внутрішніх справ України.

По-друге, згідно з п. 2 глави 1 розділу І Положення № 139 Єдиний реєстр досудових розслідувань - створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюються збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 глави 2 цього розділу, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру, з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства та законодавства, яким врегульовано питання захисту персональних даних та доступу до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до п. 3 глави 1 розділу І Положення № 139 ЄРДР утворений та ведеться, крім іншого, з метою реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень) та обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження; інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів.

Держателем ЄРДР є Генеральна прокуратура України, що визначено п. 4 глави 1 розділу І Положення № 139.

Разом з цим за приписами п. 6 глави 1 розділу І Положення № 139 користувачами ЄРДР є: керівники прокуратур та органів досудового розслідування; прокурори; слідчі органів поліції, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, та Державного бюро розслідувань, детективи Національного бюро; інші уповноважені особи органів прокуратури та досудового розслідування, які виконують функції з інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів та ведення спеціальних обліків (оперативних, оперативно-облікових, дактилоскопічних тощо) відповідно до чинного законодавства.

Розділом ІІІ Положення № 139 визначено, що користувачі мають право доступу до відомостей, внесених до ЄРДР, у межах наданих адміністратором прав доступу для отримання інформації про розпочаті досудові розслідування та прийняті під час досудового розслідування рішення, забезпечення ведення спеціальних обліків, проведення аналізу результатів діяльності правоохоронних органів.

Суд відхиляє доводи позивача про порушення ГУНП в області вимог ст. ст. 2, 11, 28 Закону № 2657, оскільки з огляду на зміст запитуваної ОСОБА_1 інформації, що відображений у запиті № 1325, Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області надало інформаційну довідку серії НОД № 0125682 з дотримання цих вимог цього Закону.

Позивач не заперечував достовірності інформації, яка відображена в інформаційній довідці, а тому з огляду на зміст запиту № 1325 суд відхиляє його доводи про необґрунтоване розширення обсягу наданої інформації та його протиправний характер.

З приводу позовних вимог про зобов'язання ГУНП в області вчинити дії щодо видачі на ім'я ОСОБА_1 довідки тільки про наявність судимості, її зняття та погашення, суд зазначає таке.

На підставі п. 2 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 29 листопада 2016 року № 1256 «Про організацію доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 січня 2017 року № 22/29890 (далі - наказ МВС України № 1256), з 01 лютого 2017 року запроваджено надання фізичним особам довідок про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України Департаментом інформаційних технологій МВС, територіальними сервісними центрами МВС.

Порядок доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ затверджений наказом МВС України № 1256.

Територіальний сервісний МВС (далі - ТСЦ МВС) є структурним підрозділом територіального органу МВС - регіонального сервісного центру МВС (далі - РСЦ МВС), що визначено п. 1 розділу І Положення про територіальний сервісний центр МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 грудня 2015 року № 1646, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 січня 2016 року за № 156/28286 (далі - наказ МВС України № 1646).

Згідно з розділом ІІ Положення про територіальний сервісний центр МВС ТСЦ МВС відповідно до чинного законодавства, крім іншого, видає довідки про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості, її зняття, погашення.

Отже, з 01 лютого 2017 року ГУНП в області припинило виконання функцій з видачі довідок про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України

Як наслідок, вимоги позивача про зобов'язання ГУНП в області вчинити дії щодо видачі на ім'я ОСОБА_1 довідки тільки про наявність судимості, її зняття та погашення, задоволенню не підлягають.

Разом з тим, згідно з абз. 3-4 п. 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» у разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Виходячи з положень ст. ст. 55, 56 Конституції України, у будь-якому разі в названих вище випадках спірні правовідносини допускають правонаступництво, а тому суди повинні враховувати, що відмова у відкритті або закриття провадження у такій справі з підстав ліквідації (припинення діяльності, позбавлення частини повноважень, звільнення з посади, скорочення посади) суб'єкта владних повноважень є неприпустимими.

Судом встановлено, що, починаючи з 01 лютого 2017 року виконання функцій з видачі довідок про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, здійснює РСЦ МВС в Донецькій області - відповідач 2 у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Судом встановлено, що під час судового розгляду цієї справи ОСОБА_1 звертався до Управління інформаційного забезпечення ГУНП в області з заявою про надання йому інформації виключно про наявність, зняття та погашення судимості.

Незважаючи на те, що позивач не запитував інформацію про притягнення його до кримінальної відповідальності, Управління інформаційної підтримки та координації поліції «102» ГУНП в області видало ОСОБА_1 інформаційну довідку серії НОД № 384177, за змістом аналогічну інформаційній довідці серії НОД № 0125682 (тобто з відображенням даних про притягнення його до кримінальної відповідальності та про його арешт).

В судовому засіданні представник відповідача 1 такі дії пояснив тим, що за іншою формою надати позивачу інформацію Управління інформаційної підтримки та координації поліції «102» ГУНП в області не мало можливості.

У зв'язку з цим суд відзначає, що складовою гарантованого ст. 32 Конституції України права кожного на інформацію є право вибору форми і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 2 ст. 7 Закону № 2657).

Отже, той факт, що суб'єкт владних повноважень надає інформацію за певною формою, не може слугувати підставою для обмеження права особи на доступ до інформації, яка стосується її особисто, в тому обсязі, якій необхідний цій особі для реалізації її прав, свобод чи інтересів, а не в тому, який суб'єкт владних повноважень вважає за необхідне надати.

З огляду на ці обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог в порядку ч. 2 ст. 11 КАС України для повного захисту прав позивача, про захист яких він просив, та зобов'язання відповідача 2 - РСЦ МВС в Донецькій області видати ОСОБА_1 довідку з інформацією виключно про наявність судимості, її зняття та погашення.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача 1, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303А, п. 29, від 09 грудня 1994 року; рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року; рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року; рішення у справі «Серявіна та інші проти України», № 4909/04, п. 58, від 10 лютого 2010 року; рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року; рішення у справі «Петриченко проти України», № 2586/07, п. 13, від 12 липня 2016 року; рішення у справі «Богатова проти України», № 5231/04, від 07 жовтня 2010 року).

На виконання вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, судом надана оцінка основним доводам та запереченням сторін. Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, що визначено ч. 3 ст. 94 КАС України.

Позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Інші судові витрати позивачем документально не підтверджені, а тому вони присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Зобов'язати Регіональний сервісний центр МВС в Донецькій області видати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, довідку з інформацією виключно про наявність у нього судимості, її зняття та погашення.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у судовому засіданні.

5. Повний текст постанови виготовлений 10 квітня 2017 року.

6. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

7. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.