Постанова № 66359715, 10.05.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2017 р. Справа № 805/1166/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Бабаш Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приморського відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про визнання неправомірною бездіяльності, зняття арешту з нерухомого майна, визнання незаконними дій, скасування постанови від 04.04.2017 року ВП№52849663 про накладення арешту на майно боржника, визнання такою, що не підлягає виконанню, постанови ВП№52849663 від 05.12.2011 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду зі скаргою до Приморського відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про визнання неправомірною бездіяльності; зняття арешту нерухомого майна.

До початку судового розгляду справи по суті представником позивача до суду надано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить:

- визнати неправомірною бездіяльність Приморського відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, яка виявилась у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження протягом встановленого Законом строку, та зобов'язати відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№52849663;

- зняти арешт нерухомого майна (номер запису про обтяження 6086792 - спеціальний розділ), зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 21.10.2010 року за №10392741 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження 22022904, виданої 19.10.2010 року Приморським відділом Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, код ЄДРПОУ 34908792, об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, власник: ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1;

- визнати незаконними дії старшого державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Чудновець К.О. в частині винесення постанови від 04.04.2017 року ВП№52849663 про накладення арешту на майно боржника, подання про примусовий вхід приміщення від 22.03.2017 року №5/51243525вих3111, подання про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України від 28.02.2017 року№5/52849663вих2110;

- скасувати постанову державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Чудновець К.О. від 04.04.2017 року ВП№52849663 про накладення арешту на майно боржника;

- визнати такою, що не підлягає виконанню, постанову ВП№52849663 від 05.12.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог з урахуванням наданих уточнень до них позивач зазначила, що у жовтні 2016 року їй стало відомо про існування заборгованості перед Приморським ВДВС м. Маріуполя зі сплати виконавчого збору у розмірі 40202,31грн. Так, позивач зазначає, що на виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження ВП№22022904 з примусового виконання виконавчого листа №2а-7799/10/0570 від 29.07.2010 року, виданого Донецьким окружним адміністративним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Жовтневої МДПІ м. Маріуполя заборгованості у розмірі 402023,19грн. Вказує на те, що на даний час дане виконавче провадження завершене, виконавчий документ повернуто стягувачу. Згідно повідомлення про сплату боргу від 24.10.2016 року №41282/10/05-19-17, наданого Маріупольською ОДПІ, борг перед ДФС у сумі 402023,19грн. відсутній, виконавчий лист вважається відкликаним. Зазначає, що примусового виконання рішення державним виконавцем не відбулось, оскільки виконавчий документ було повернуто стягувачу, виконавчі дії виконавцем не здійснювались, акти, протоколи не складались, виконавче провадження №ВП52849663 не зупинялось. Вважає, що бездіяльність відповідача призвела до порушення її прав, а виконавче провадження щодо стягнення виконавчого збору має бути закінчено. Також, зазначає, що законодавством не передбачено винесення додаткової постанови про накладення арешту на майно боржника у разі, якщо така постанова вже була винесена та без відповідних доказів (оцінка майна), що арештовано майно не покриває витрати, що на думку виконавця, підлягають сплаті. Вважає, що державний виконавець при винесенні спірних рішень вийшов за межі наданих йому повноважень.

Представники сторін, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, представник позивача надав до суду заяву про здійснення розгляду справи за його відсутності.

За таких підстав, з урахуванням приписів ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановлено наступне.

Постановою від 19.10.2010 року відкрито виконавче провадження ВП№22022904 з примусового виконання виконавчого листа №2а-7799/10/0570, виданого 29.07.2010 року Донецьким окружним адміністративним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Жовтневої МДПІ м. Маріуполя заборгованості у розмірі 402023,19грн. та вирішено накласти арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1, в межах суми звернення стягнення.

Відповідно до інформаційної довідки з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.10.2016 року до Державного реєстру (спеціальний розділ) внесено запис №6086792 про арешт нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі постанови Приморського ВДВС Маріупольського міського управління юстиції від 19.10.2010 року №22022904 про відкриття виконавчого провадження.

26.10.2010 року державним виконавцем Приморського ВДВС винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП№22022904, якою на підставі ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» вирішено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у сумі 40202,31грн.

Згідно постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві від 05.12.2011 року ВП№22022904 у зв'язку з неможливістю виконання відділом ДВС виконавчого документу - виконавчого листа №2а-7799/10/0570 від 29.07.2010 року через відсутність у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, вказаний виконавчий документ на підставі п. 2 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто стягувачеві.

Того ж дня старшим державним виконавцем Приморського ВДВС складено доповідну №5 на ім'я начальника даного відділу з повідомленням, що виконавчий документ №2а-7799/10/0570 від 29.07.2010 року було повернуто стягувачу. Також просив у зв'язку з несплатою боржником виконавчого збору та витрат по виконавчому провадженню виділити в окреме провадження постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 40202,31грн. та витрат у розмірі 50,05грн.

05.12.2011 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№52849663 з примусового виконання постанови Приморського ВДВС №22022904, виданої 26.10.2010 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору в сумі 40202,31грн.

Відповідно до повідомлення №41282/10/05-19-17 про сплату боргу (недоїмки), складеного 24.10.2016 року Жовтневим відділенням Маріупольської ОДПІ, Приморський ВДВС повідомлено про те, що борг у ОСОБА_1 у сумі 402023,19грн. на підставі даних інформаційної системи ДФС відсутній.

01.11.2016 року позивач звернулась до Приморського ВДВС із заявою щодо зняття арешту з нерухомого майна з приводу відсутності заборгованості перед бюджетом.

Листом від 03.11.2016 року №44205/10/05-19-17 Жовтневе відділення Маріупольської ОДПІ повідомило відповідача про те, що на підставі ст. 102 Податкового кодексу України борг ОСОБА_1 у сумі 402023,19грн. визнано безнадійним та списано як такий, стосовно якого минув строк давності. Також в даному листі зазначено, що виконавчий лист №2а-7799/10 від 29.07.2010 року є відкликаним.

10.11.2016 року відповідачем на заяву позивача від 01.11.2016 року надано відповідь за №5247, в якій зазначено станом на 10.11.2016 року виконавчий збір ОСОБА_1 не сплачений, у зв'язку з чим відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника.

28.02.2017 року відповідачем в рамках виконавчого провадження ВП№52849663 до Приморського районного суду м. Маріуполя спрямовано подання про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України.

22.03.2017 року відповідачем в рамках виконавчого провадження ВП№52849663 до Приморського районного суду м. Маріуполя направлено подання про примусовий вхід до будинку №13 по вул. Ялтинській м. Маріуполя для проведення виконавчих дій, пов'язаних з описом та арештом майна, належного боржнику.

Постановою державного виконавця від 04.04.2017 року ВП№52849663 накладено арешт на все рухоме майно, що належить боржнику - ОСОБА_1, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, штрафів у розмірі 40202,31грн.

Щодо строку звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

згідно ч.1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 1 ст. 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішеннями, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Позивачем в позовній заяві заявлено клопотання про визнання поважними причини пропуску встановленого КАС України строку звернення до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначено, що протягом грудня 2016 року - січня 2017 року позивач неодноразово зверталась з аналогічним позовом до Приморського районного суду м. Маріуполя в порядку цивільного та адміністративного судочинства, проте відповідними ухвалами суду позовні заяви були повернуті позивачу. У листопаді - грудні 2016 року позивач перебувала на лікарняному.

Вирішуючи питання щодо можливості визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі інститут строку на звернення до адміністративного має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема з пунктом 30 рішення від 25 жовтня 2007 року у справі "Балацький проти України", неможливо припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків цивільного буде остаточно вирішено.

Відповідно до пунктів 22-23 рішення від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України" право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги; однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність; ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. Правила регулювання строків подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.

У рішеннях по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На переконання суду, наслідки пропуску строку позовної давності в адміністративному процесі, підлягають застосуванню виключно у разі наявності сумніву можливості встановлення об'єктивної істини в розглядуваній справі внаслідок значного спливу часу.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови від 05.12.2011 року ВП№52849663, далі - Закону №606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу ст. 11 цього Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону №606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 7 ч.2 цієї статті відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

З аналізу наведеної норми слідує, що в розумінні приписів Закону №606 постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є окремим виконавчим документом.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону №606 постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

За приписами п. 7 даної статті у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

У відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 49 Закону №606 виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.

З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця від 05.12.2011 року ВП№22022904 у зв'язку з неможливістю виконання відділом ДВС виконавчого документу - виконавчого листа №2а-7799/10/0570 від 29.07.2010 року через відсутність у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, вказаний виконавчий документ на підставі п. 2 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто стягувачеві.

Суд зауважує, що підставою повернення стягувачу виконавчого документу - виконавчого листа №2а-7799/10/0570 від 29.07.2010 року визначено відсутність у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

Згодом борг ОСОБА_1 у сумі 402023,19грн., стягнення якого було передбачено вищезазначеним виконавчим листом, податковим органом визнано безнадійним та списано як такий, стосовно якого минув строк давності відповідно до положень ст. 102 Податкового кодексу України.

При цьому, згідно ч. 6 ст. 28 Закону №606 лише у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові.

Як наслідок, у зв'язку з несплатою позивачем суми виконавчого збору в рамках виконавчого провадження №22022904, постановою державного виконавця від 05.12.2011 року відкрито виконавче провадження ВП№52849663 з примусового виконання постанови Приморського ВДВС №22022904, виданої 26.10.2010 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору в сумі 40202,31грн.

Водночас, суд зазначає, що постанова Приморського ВДВС №22022904 від 26.10.2010 року позивачем в адміністративному або судовому порядку не оскаржувалась, тобто на даний час є чинною.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог про визнання такою, що не підлягає виконанню, постанови ВП№52849663 від 05.12.2011 року. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спірна постанова відповідача ВП№52849663 від 05.12.2011 року не є в розумінні приписів Закону №606 виконавчим документом.

Також суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про зняття арешту з нерухомого майна (номер запису про обтяження 6086792 - спеціальний розділ), зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 21.10.2010 року за №10392741 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження 22022904, виданої 19.10.2010 року Приморським відділом Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, код ЄДРПОУ 34908792, об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, власник: ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1.

Так, згідно ч. 1 ст. 50. Закону №606 у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто законодавцем встановлені виключення до підстав зняття арешту, накладеного на майно боржника, при закінченні виконавчого провадження, до яких відносяться випадки нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Таким чином, враховуючи на час закінчення виконавчого провадження ВП№22022904 наявність несплаченого боржником виконавчого збору у сумі 40202,31грн. та відкриття виконавчого провадження ВП№52849663 з примусового виконання постанови №22022904 від 26.10.2010 року щодо стягнення з ОСОБА_1 зазначеного виконавчого збору, на даний час відсутні підстави для зняття арешту з нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_1.

Щодо спірних в даній адміністративній справі дій державного виконавця та винесених ним рішень в рамках виконавчого провадження ВП№52849663 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016року №1404-VІІІ (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно п. 7 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Статтею 5 цього Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"

Відповідно до приписів ст. 56 Закону №1404 арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Позивач в обґрунтування неправомірності винесення відповідачем постанови від 04.04.2017 року ВП№52849663 про накладення арешту на майно боржника зазначає, що у ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед стягувачем, оскільки виконавчий збір не підлягає сплаті у зв'язку з відсутністю заборгованості та відкликанням виконавчого листа №2а-7799/10/0570.

Проте суд зазначає, що підставою відкликання виконавчого листа №2а-7799/10/0570 є обставини списання податкового боргу, який обліковувався за позивачем, як безнадійного. Виконавчий лист №2а-7799/10/0570 протягом 2010 року перебував на виконанні у відділі ДВС, державним виконавцем здійснювались заходи щодо примусового стягнення боргу, у зв'язку з чим відповідачем було нараховано суму виконавчого збору.

Крім того, суд критично оцінює доводи позивача щодо повторного винесення відповідачем постанови про накладення арешту на майно боржника, оскільки спірною постановою від 04.04.2017 року ВП№52849663 накладено арешт безпосередньо на рухоме майно боржника, тоді як постановою ВП№22022904 від 19.10.2010 року накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 Крім того, суд звертає увагу на той факт, що зазначені постанови винесені відповідачем в різних виконавчих провадженнях.

Таким чином, підстави для скасування постанови від 04.04.2017 року ВП№52849663 відсутні.

Враховуючи вищенаведене, беручи на даний час наявність несплаченого позивачем виконавчого збору у розмірі 40202,31грн., суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання неправомірною бездіяльності Приморського відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, яка виявилась у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження протягом встановленого Законом строку, та зобов'язання відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№52849663, оскільки підстави для закінчення виконавчого провадження, встановлені ст. 39 Закону №1404, в даному випадку відсутні.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання незаконними дій старшого державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Чудновець К.О. в частині винесення подання про примусовий вхід приміщення від 22.03.2017 року №5/51243525вих3111, подання про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України від 28.02.2017 року№5/52849663вих2110 суд зазначає, що діючим законодавством передбачено право державного виконавця на вчинення дій стосовно винесення зазначених документів. При цьому, суд в даній адміністративній справі не наділений повноваженнями розглядати суть винесених державним виконавцем документів.

Відповідно до п. 13 ст. 18 Закону №1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

Пунктом 19 зазначеної статті передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

При цьому, за приписами Цивільного кодексу України розгляд зазначених питань віднесено до юрисдикції місцевих загальних судів України.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 в зазначеній частині не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАСУ судові витрати не підлягають стягненню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 51, 69, 70, 71, 72, 86, 122, 128, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Приморського відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про визнання неправомірною бездіяльності, зняття арешту з нерухомого майна, визнання незаконними дій, скасування постанови від 04.04.2017 року ВП№52849663 про накладення арешту на майно боржника, визнати такою, що не підлягає виконанню постанову ВП№52849663 від 05.12.2011 року, - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Бабаш Г.П.