Постанова № 66359633, 05.11.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

"Для службового користування"

Примірник №1

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2015 р. Справа № 804/13692/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чаплигіної А.А.

представника позивача: Максименка М.Ю.,

представників відповідача: Драганчука Я.Я., Базарної І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську адміністративну справу

за позовом Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області

до Військової частини 3036 Національної гвардії України

про стягнення коштів,-

в с т а н о в и в :

Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області (далі - ДФІ в Дніпропетровській області) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини 3036 Національної гвардії України (далі - в/ч 3036), в якому просила стягнути з спеціального фонду в/ч 3036 кошти в сумі 345098,17грн. на реєстраційний рахунок державного бюджету №31115090700003, код платежу 21080500 одержувач Управління ДКСУ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37989300, банк одержувача ГУДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням додаткових пояснень, зазначалося, що ДФІ в Дніпропетровській області проведено планову ревізію окремих напрямів фінансово-господарської діяльності в/ч 3036, в тому числі щодо використання коштів, виділених з резервного фонду державного бюджету у зв'язку з оголошеною мобілізацією за період з 01.01.2013р. по 01.01.2015р. У періоді, що підлягав ревізії, в/ч 3036 було укладено 17 договорів по наданню послуг з охорони громадського порядку, забезпеченню безпеки, згідно з якими вартість послуг визначено у людино-днях, без додаткових калькуляційних розрахунків та включення додаткових понесених витрат, тобто до вартості наданих послуг включено лише грошове забезпечення військовослужбовців. При цьому доходи від надання платних послуг зараховувалися до спеціального фонду та використовувалися на власні потреби. Витрати з надання таких послуг покривались за рахунок коштів загального фонду та у порушення п.4 ст.13, п.9 ст.51 Бюджетного Кодексу, п.п.19, 23, 49 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторису бюджетних установ» від 28.02.2002р. №228 (далі - Порядок №228), ст.9 Закону «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» не спрямовувалися на відновлення касових видатків загального фонду, пов'язаних з організацією цих послуг. Грошове забезпечення залучених на виконання вказаних господарських угод по наданню послуг з охорони громадського порядку, забезпеченню безпеки офіцерів та прапорщиків, військовослужбовців за контрактом та військовослужбовців строкової служби здійснювалося за рахунок коштів загального фонду, тоді як фактично певна кількість часу витрачалася військовослужбовцями для надання платних послуг відповідно до укладених договорів. Внаслідок вищезазначеного, військовою частиною за рахунок коштів загального фонду державного бюджету здійснено видатки на покриття витрат на оплату грошового забезпечення військовослужбовців, задіяних при наданні платних послуг на загальну суму 345098,17грн., чим порушено п.4 ст.13, п.9 ст.51 Бюджетного кодексу України, п.п.19,23,49 Порядку №228 та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік», що є бюджетним правопорушенням у розумінні приписів п.40 ст.116 Бюджетного кодексу України, оскільки військова частина може використовувати власні надходження на виплату грошового забезпечення за рахунок спеціального фонду, так як це і є організація додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ відповідно до ст.13 Бюджетного кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав адміністративний позов у повному обсязі та, посилаючись на викладені у ньому доводи, просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, зазначених в письмових запереченнях та доповненнях до них. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався на те, що в/ч 3036 є бюджетною установою, яка фінансується з Державного бюджету України. Укладені угоди на господарську діяльність мають за мету одержання додаткових джерел фінансування для забезпечення життєдіяльності військової частини у з зв'язку із обмеженим фінансуванням видатків за загальним фондом. Ураховуючи те, що фінансування видатків на утримання Національної гвардії (без оплати праці з нарахуваннями) становить 28,2% від нормативної потреби, за рахунок коштів спеціального фонду, що надходять від господарської діяльності, проводяться видатки, не забезпечені або частково забезпечені коштами загального фонду. При цьому, виходячи з положень ст.51 Бюджетного кодексу України, у службових осіб відсутні правові підстави на використання коштів спеціального фонду в/ч 3036 на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям за умови 100% забезпечення коштами на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям за рахунок загального фону згідно зі штатним розписом. Також відповідач зазначав, що позивачем не було вказано, що кошти власних надходжень в/ч 3036 перевищують річні кошторисні призначення частини, тому п.9 ст.51 Бюджетного кодексу України порушено не було. Штатним розписом затверджується фонд оплати праці військової частини на відповідний рік, в якому здійснюються розрахунки відповідно до штату частини. Видатки на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, які задіяні до виконання угод із забезпечення безпеки (інкасації), за спеціальним фондом не повинні проводитьсь у зв'язку із тим, що ці військовослужбовці знаходяться на штатних посадах у військовій частині і на виплату їм грошового забезпечення були передбачені кошти за загальним фондом державного бюджету. Крім виконання угод із забезпечення безпеки (інкасації) військовослужбовці виконують також і інші службові обов'язки. Табулювання (погодинний облік) військової служби не передбачене нормативними документами, за умовами договору складається табель несення служби для визначення кількості годин, які повинні бути оплачені. Проводити нарахування грошового забезпечення військовослужбовців частково по загальному, а частково по спеціальному фонду неможливо у зв'язку із тим, що тоді необхідно складати табелі робочого часу на всіх військовослужбовців, що не передбачено нормативними документами при нарахуванні грошового забезпечення. При укладанні угод на господарську діяльність по забезпеченню безпеки військова частина керується вимогами наказу Командувача внутрішніх військ МВС України від 14.03.2011р. №115 «Про затвердження Інструкції про порядок укладання та погодження договорів, обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності військових частин» (далі - Інструкція №115). Відповідно до п.8.1 Інструкції №115 вартість надання послуг одним військовослужбовцем за відповідний період не повинна бути меншою фактичної вартості його утримання згідно з кошторисом, а також мінімальної заробітної плати, установленої законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому ціна кожного укладеного договору - договірна. Складова ціни договору: забезпечення речовим майном, спорядженням, спецзасобами, засобами захисту, навчання особового складу, який залучається до виконання договірних зобов'язань, забезпечення харчуванням, лазньо-пральне обслуговування, видатки на перевезення особового складу, комунальне обслуговування, медичне обслуговування, забезпечення службовою документацією. Протягом 2013-2014 років військова частина була зареєстрована як платник податку на додану вартість та здійснювала відповідні відрахування в розмірі 15% від загальної суми надходжень коштів від господарської діяльності до ГУ ВВ МВС України з метою перерозподілу грошових коштів. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що нарахування та виплата грошового забезпечення за рахунок загального фонду Держбюджету не призвело до порушення бюджетного законодавства.

У судовому засіданні представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав, зазначених в письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ДФІ в Дніпропетровській області проведено планову ревізію окремих напрямів фінансово-господарської діяльності в/ч 3036, в тому числі щодо використання коштів, виділених з резервного фонду державного бюджету у зв'язку з оголошеною мобілізацією за період з 01.01.2013р. по 01.01.2015р., результати якої зафіксовано актом від 24.04.2015р. №08-20/7 перереєстровано за №04-01.1-16/04-ДСК (далі - акт ревізії, т.1 а.с.35-93).

Актом ревізії встановлено, що в періоді, що підлягав ревізії, в/ч 3036 було укладено 17 договорів по наданню послуг з охорони громадського порядку, забезпеченню безпеки, а саме:

- від 21.01.2013 №1, укладений із ПАТ «Дніпроважпапірмаш ім. Артема»,

- від 28.01.2011 №3/09/С04-68-0-1/1, від 28.01.2014 №09/С04-68-0-1/44/1, від 25.07.2014 №09/С04-68-0-1/49/4, укладені із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»,

- від 01.02.2011 №2, від 18.02.2014 №2, укладені із ТОВ «Футбольний клуб «Дпіпро»,

- від 23.08.2007 №25-525, укладений із ТОВ «Дніпро-К»,

- від 23.03.2006 №1344у/16, укладений із Філією ЗАТ «Київстар Джі.Ес.Ем»,

- від 14.04.2011 №207/8, від 30.12.2013 №8, укладені із Філією ТОВ «ТриМоб»,

- від 14.03.2013 №3, укладений із Філією ТОВ «Метрополія»,

- від 19.03.2013 №4, укладений із Підгороднянькою міською радою,

- від 21.06.2013 №5, укладений із Сільськогосподарським риболовецьким ЗАТ «Дніпровець»,

- від 05.07.2013 №6, укладений із ТОВ «Музичний фестиваль «КРАЩЕ МІСТО»,

- від 16.07.2013 №7, укладений із ТОВ «Інтерлок-Днепр»,

- від 30.12.2013 №9, укладений із ПАТ «Київстар»,

- від 05.03.2014 №3, укладений із ФОП ОСОБА_1

Ревізією відповідності видів платних послуг, що надаються в/ч 3036, Переліку №1171, порушень не встановлено. Натомість, встановлено, що на виконання господарських угод залучалися офіцери та прапорщики, військовослужбовці за контрактом та військовослужбовці строкової служби. Доходи від надання платних послуг зараховувалися до спеціального фонду та використовувалися на власні потреби. Витрати з надання таких послуг покривались за рахунок коштів загального фонду та на порушення п.4 ст.13, п.9 ст.51 Бюджетного Кодексу, п.п.19, 23, 49 Порядку №228, ст.9 Закону «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» не спрямовувалися на відновлення касових видатків загального фонду, пов'язаних з організацією цих послуг.

Грошове забезпечення здійснювалося за рахунок коштів загального фонду, тоді як фактично певна кількість часу витрачалася військовослужбовцями для надання платних послуг відповідно до укладених договорів. Враховуючи кількість відпрацьованого часу військовослужбовцями (зазначену в табелях обліку робочого часу) загальна сума витрат на їх утримання (грошове забезпечення із нарахуваннями), здійснених за рахунок загального фонду склала 345098,17грн.

Внаслідок вищезазначеного, ДФІ в Дніпропетровській області в акті ревізії зробила висновок, що військовою частиною за рахунок коштів загального фонду державного бюджету здійснено видатки на покриття витрат на оплату грошового забезпечення військовослужбовців, задіяних при наданні платних послуг, на загальну суму 345098,17грн. (КПКВК 1003020; 2013 рік - 264842,48 грн., у т.ч. КЕКВ 2112 - 196616,54 грн., КЕКВ 2120 - 68225,94 грн.; 2014 рік - 80255,69 грн.; у т.ч. КЕКВ 2112 - 59581,06 грн., КЕКВ 2120 - 20674,63 грн.), чим порушено п.4 ст. 13, п.9 ст.51 Бюджетного кодексу, п.п.19,23,49 Порядку №228 та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні», що відповідно до п.40 ст.116 Бюджетного кодексу є бюджетним правопорушенням.

З урахуванням висновків ревізії ДФІ в Дніпропетровській області сформована та направлена на адресу в/ч 3036 вимога щодо усунення порушень від 25.05.2015р. №04-01.1-16/21-ДСК, якою, зокрема, для усунення виявлених порушень законодавства відповідачу запропоновано відшкодувати за рахунок коштів спеціального фонду видатки загального фонду державного бюджету у сумі 256197,60грн. - на грошове забезпечення, 88900,57грн. - на сплату єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду та перерахувати їх до загального фонду державного бюджету; в іншому випадку - стягнути кошти з осіб, якими допущено покриття видатків спеціального фонду за рахунок коштів загального фонду в сумі 345098,17грн. у порядку встановленому законодавством, з подальшим перерахуванням до державного бюджету.

У зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язкових вимог на загальну суму 345098,17грн., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з спеціального фонду в/ч 3036 коштів в сумі 345098,17грн. на реєстраційний рахунок державного бюджету №31115090700003, код платежу 21080500 одержувач Управління ДКСУ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37989300, банк одержувача ГУДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012.

Розглядаючи позовні вимоги, суд зважає на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з пунктом 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 визначено, що, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Отже, позивачу надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Виходячи з наведеного, у органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання виконати вимогу.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 28 жовтня 2014 року № 21-462а14, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З матеріалів справи слідує, що позивачем пред'явлена вимога, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх відшкодування.

Оскільки відповідачем у добровільному порядку вимога позивача про відшкодування таких збитків виконана не була, позивач звернувся до суду з позовом про їх стягнення.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для стягнення вказаних збитків, суд зважає на таке.

Як свідчать матеріали справи, у 2014 році власні надходження в/ч 3036 формувалися за рахунок надходжень від платних послуг по забезпеченню безпеки, які надавалися на підставі договорів, укладених відповідно до Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил» від 25.07.200-р. №1171 та ст.2 Закону України «Про Національну гвардію України».

Відповідно до п.п.2-3 ч.1 ст.2 Закону України «Про Національну гвардію України» основними функціями Національної гвардії України є: охорона громадського порядку, забезпечення захисту та охорони життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів громадян; участь у забезпеченні громадської безпеки та охороні громадського порядку під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів, що створюють небезпеку для життя та здоров'я громадян; забезпечення охорони органів державної влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, участь у здійсненні заходів державної охорони органів державної влади та посадових осіб.

Статтею 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» встановлено, що господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України. Здійснення господарської діяльності, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, здійснюється військовими частинами після одержання у встановленому порядку ліцензії без справляння плати за видачу такої ліцензії.

На виконання приписів ст.3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» Кабінетом Міністрів України 25.07.2000р. прийнято постанову №1171 «Про затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил», якою затверджено перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил, серед яких, зокрема, діяльність з охорони громадського порядку та безпеки.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України.

Пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України визначено, що Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України.

Статтею 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що до нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини в Україні, зокрема, відносяться Бюджетний кодекс та закон про Державний бюджет України.

Частиною першою статті 13 Бюджетного кодексу України визначеною, що бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Відповідно до ч.2 ст.13 Бюджетного кодексу України складовими частинами загального фонду бюджету є:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

Згідно з ч.3 ст.13 Бюджетного кодексу України складовими частинами спеціального фонду бюджету є:

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ);

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Абзацом першим частини 4 статті 13 Бюджетного кодексу України встановлено, що власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Відповідно до абз.2-4 ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

- перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

Абзацами 5-9 ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України передбачено, що у складі першої групи виділяються такі підгрупи:

- підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;

- підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;

- підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ;

- підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

Згідно з абз.10-13 ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України у складі другої групи виділяються такі підгрупи:

- підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;

- підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об'єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб;

- підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

Відповідно до абз.14-21 ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на:

- покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи);

- організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);

- утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи);

- ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи);

- господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи);

- організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1 і 3 другої групи);

- виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Частиною 5 статті 13 Бюджетного кодексу України встановлено, що розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, їх складові частини визначаються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України.

Статтею 51 Бюджетного кодексу України визначено особливості здійснення окремих видатків бюджету.

Так, згідно з ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч.2 ст.51 цього Кодексу витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу (крім категорій, пільги яким передбачаються пунктом "ї" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я, частиною четвертою статті 29 Основ законодавства України про культуру, абзацом першим частини четвертої статті 57 Закону України "Про освіту"), а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ. До таких витрат належать: забезпечення форменим одягом, речовим майном, службовим обмундируванням; забезпечення безоплатною медичною допомогою; надання санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення; надання жилого приміщення або виплата грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення; зниження плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія); безоплатний проїзд і перевезення багажу; безоплатне встановлення квартирної охоронної сигналізації і користування нею; безоплатне відправлення та одержання листів військовослужбовцями строкової служби.

Частиною 4 статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що за наявності простроченої кредиторської заборгованості із заробітної плати (грошового забезпечення), стипендій, а також за спожиті комунальні послуги та енергоносії розпорядники бюджетних коштів у межах бюджетних асигнувань за загальним фондом не беруть бюджетні зобов'язання та не здійснюють платежі за іншими заходами, пов'язаними з функціонуванням бюджетних установ (крім захищених видатків бюджету, визначених статтею 55 цього Кодексу), до погашення такої заборгованості.

Частиною 9 статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що у разі якщо обсяги власних надходжень бюджетних установ перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв. Якщо такої заборгованості немає, розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою. У такому разі розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими зобов'язаннями із спеціального фонду бюджету.

Згідно з ч.1, абз.1,2 ч.2 ст.55 Бюджетного кодексу України захищеними видатками бюджету визнаються видатки загального фонду бюджету, обсяг яких не може змінюватися при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень. Захищеними видатками Державного бюджету України визначаються видатки загального фонду, зокрема, на: оплату праці працівників бюджетних установ; нарахування на заробітну плату.

Відповідно до пункту 1 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року № 228 (далі - Порядок), кошторис бюджетних установ має такі складові частини:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків на виконання бюджетною установою (далі - установа) основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.

Пунктом 18 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ встановлено, що у процесі формування спеціального фонду проекту кошторису планування власних надходжень бюджетних установ здійснюється за групами та підгрупами відповідно до правил, визначених законодавством для цієї категорії доходів бюджету.

Відповідно до пункту 19 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання.

Розподіл видатків або надання кредитів з бюджету спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді.

Згідно з пунктом 20 Порядку, під час визначення обсягів видатків та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не с першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Відповідно до пункту 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ встановлено, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

При цьому, розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Зазначене положення свідчить лише про необхідність покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням таких послуг, і не свідчить про необхідність складання штатного розпису по спеціальному фонду.

Жодним з нормативних актів безпосередньо не врегульовано порядок надання платних послуг по забезпеченню безпеки військовослужбовцями Національної гвардії та процедур оплати цим військовослужбовцям, які в межах робочого часу залучаються до роботи на виконання укладених військовою частиною господарських договорів по наданню вказаних платних послуг.

Отже, відповідачем правомірно не проводилося планування грошового забезпечення по спеціальному фонду, а видатки здійснювалися відповідно до кошторисних призначень із загального фонду в межах бюджетних асигнувань.

Дана позиція суду узгоджується із практикою Вищого адміністративного суду України із розгляду аналогічних справ, викладеною в ухвалі від 09.09.2015 року №К/800/52439/13.

Крім того, суд зазначає, що нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям ВВ МВС України та НГ України також регламентовано Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженою наказом МВС від 15.09.2010 року № 436 (надалі по тексту - Інструкція №436), в подальшому наказом МВС від 04.07.2014 року №638 (далі - Інструкція №638).

Питання оплати праці штатних працівників, які залучаються до виконання робіт по наданню платних послуг, в вищевказаних нормативних документах не визначено. Крім того, відсутні будь-які інші законодавчі акти, які б регулювали механізм такого нарахування. Законодавством також не передбачений розподіл робочого часу військовослужбовця військової частини внутрішніх військ МВС України, Національної гвардії України на витрачений час для надання платних послуг та інший час. Інструкціями №436 та №638 не передбачена виплата грошового забезпечення військовослужбовцям внутрішніх військ та Національної гвардії України в погодинних розмірах, відповідний погодинний розрахунок виплат відсутній.

Таким чином, відсутня законодавча база щодо здійснення погодинного розрахунку для виплат грошового забезпечення при виконанні військовослужбовцями своїх професійних обов'язків, в розрізі надання послуг фізичним та/або юридичним особам. Відповідно невірним є поділ і здійснення виплат грошового утримання із загального та спеціального фондів бюджету.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

З урахуванням зазначеного, суд погоджується із твердженнями відповідача про те, що в/ч 3036 правомірно не проводилося планування заробітної плати та нарахувань на заробітну плату по спеціальному фонду, а видатки здійснювалися відповідно до кошторисних призначень.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні адміністративного позову ДФІ в Дніпропетровській області до в/ч 3036 про стягнення коштів.

Згідно частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись ст. ст. 122, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в :

У задоволенні адміністративного позову Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області до Військової частини 3036 Національної гвардії України про стягнення коштів - відмовити у повному обсязі.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. 186 цього Кодексу до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.М. Турова

Виготовлено в 1 примірнику

Примірник №1 - до адміністративної справи

Виконав, надрукував та надав гриф "Для слубового користування" - суддя Турова О.М.

Документ виконано без чернеток