Рішення № 66357232, 27.04.2017, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 27.04.2017

Справа № 334/2426/17

Провадження № 2/334/2038/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2017 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.,

при секретарі Лапі М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Командитного товариства «Запорізький завод «Високовольтної апаратури Вакатов» і Компанія» про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Командитного товариства «Запорізький завод «Високовольтної апаратури Вакатов» і Компанія» про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди. В позові зазначила, що 12 жовтня 1999році була прийнята на роботу до ВАТ «Запорізький завод високовольтної апаратури» на посаду інженера по технічному нагляду І категорії. Внаслідок перетворення ВАТ «Запорізький завод високовольтної апаратури», його майно, права та обовязки з 10 квітня 2011 року перейшли до командитного товариства «Запорізький завод високовольтної апаратури Вакатов» і компанія. 21 березня 2017 року була звільнена за власним бажанням. При звільненні і до теперішнього часу відповідач належного розрахунку не провів, жодних сум не виплатив. Позивачка просить стягнути на її користь з відповідача заборгованість по заробітній платі у сумі 26475,29 грн., вихідну допомогу 7127,31 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку 4 037,58 грн. та 10000 грн. моральної шкоди.

Позивачка під час слухання справи подала заяву про збільшення позовних вимог, та просить стягнути з відповідача: заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в розмірі 26475,29 грн.; вихідну допомогу в розмірі 7172,31 грн.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення судом в розмірі 5832,06 грн. та моральну шкоду в розмірі 10000 гривень. Пояснила, що через невчасно виплачену заробітну плату вимушена брати гроші в борг, постійно обмежувати себе в придбанні товарів першої необхідності, не має змоги вчасно лікуватися та в повному обсязі сплачувати за отримані кредити, просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав частково, так не заперечував щодо стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 26475,29 грн., вихідної допомоги в розмірі 7172,31 грн.; середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення судом в розмірі 5832,06 грн., однак заперечував проти стягнення моральної шкоди.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Суд надав рівні можливості сторонам у наданні доказів.

Відповідно до вимог ч. 4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що визнання позову частково відповідачем не суперечить вимогам законодавства України і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому є підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в цій частині.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст..115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була прийнята 12.10.1999 р. на роботу до ВАТ «Запорізький завод високовольтної апаратури», наказ №22 від 06.10.1999 р., що підтверджується копією трудової книжки. (а.с.6)

21.03.2017р. ОСОБА_1 була звільнена з підприємства за ч.3 ст. 38 КЗпПУ, у звязку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, наказ №26 від 20.03.2017 р., що підтверджується копією наказу та копією трудової книжки. (а.с.6, 8).

При звільненні позивачці не було виплачено заборгованість із заробітної плати та не проведено повний розрахунок. Сума заборгованості Командитного товариства «Запорізький завод «Високовольтної апаратури Вакатов» і Компанія», перед ОСОБА_1 складала 26475,29 грн., що підтверджено довідкою про заборгованість за період березень 2016 р. по березень 2017 р. (а.с. 9).

Згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження.

Згідно ч.1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 р., суд на підставі ст..117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення. З огляду на те, що відповідач не провів з позивачем розрахунок при звільненні, стягненню на користь останнього підлягає середній заробіток за кожен день затримки розрахунку до дня ухвалення рішення судом.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосовуються вимоги п.п. 2, 3, 5, 8 Постанови КМ України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що провадиться обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наданої довідки середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 224,31 грн. (а.с. 9)

Нарахування виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку має провадитися шляхом множення середньоденного заробітку позивача (224,31 грн.) на число робочих днів затримки розрахунку (26 робочих днів з 21.03.2017 по 27.04.2017) і становить 5832,06 грн. Тому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час його затримки, по день винесення рішення підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 163.1.1 Податкового кодексу України компенсація за затримку розрахунку при звільнені є базою для оподаткування податком з доходу фізичних осіб.

Згідно ст..18 Податкового кодексу України особа, яка нараховує та виплачує доходи на користь фізичної особи називається податковим агентом, тобто відповідач є відповідальним за нарахування та сплату до бюджету податку з доходів фізичних осіб, який утримується з нарахованої виплати.

Отже, зважаючи на наведене сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні має бути виплачена позивачу після утримання необхідних податків і зборів.

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно до ст.. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і39 цього Кодексу) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

В порушення приписів ст..44 КЗпП України відповідач вихідну допомогу не нарахував та не виплатив у день звільнення позивачці.

Оскільки середньомісячний заробіток ОСОБА_1 складає 2390,77 грн., то згідно розрахунку розмір вихідної допомоги у вигляді тримісячного середнього заробітку становить 7172,31 грн..

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з ушкодженням здоровя, із знищенням чи пошкодженням її майна, у душевних стражданнях, які особа перенесла у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої чи членів її сімї. Розмір відшкодування моральної (немайнової ) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоровя потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Оскільки встановлено порушення права позивача на отримання розрахунку в день звільнення, то спричинена моральна шкода має бути відшкодована відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України. Доказування розміру моральної шкоди повинно здійснюватися на загальних правилах ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України. Заявивши вимоги про стягнення 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, позивачка у підтвердження розміру заявлених вимог не надала належних та допустимих доказів. Розмір відшкодування моральної шкоди в грошовому виразі має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи. Негативні наслідки порушення відповідачем ст..116 КЗпП України компенсуються вже самим ухваленням рішення на користь позивачки про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Між тим, суд бере до уваги твердження позивачки, що вона не отримуючи вчасно заробітну плату, перебувала у скрутному становищі, що потребувало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки позивачка не мала змоги вчасно лікуватися, була змушена звертатися до суду для відстоювання своїх інтересів, однак виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнала позивачка, їх тривалості, заявлена сума підлягає зменшенню до 1000 грн.

Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги є законними та обґрунтованими, доведені належними і допустимим доказами, тому з відповідача підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 26475,29 грн., вихідна допомога у розмірі 7172,31 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5832 грн., та моральна шкода у сумі 1000 грн., а всього у сумі 40479,66 грн.

Відповідно до вимог ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 640,00 грн.

Керуючись ст.. 43 Конституції України, ст. ст. 10-11, 57-60, 61, 88, 212- 215 ЦПК України, ст. ст.116, 117, 237-1 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 р., постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 р., суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Командитного товариства «Запорізький завод «Високовольтної апаратури Вакатов» і Компанія»(р/р 26007001006838 в ПАО «Мотор-Банк», МФО 313009, код ЄДРПОУ 05755559) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі у сумі 26475,29 грн., вихідну допомогу у розмірі 7172,31 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5832 грн., моральну шкоду у сумі 1000 грн., а всього у сумі 40479,66 грн. (сорок тисяч чотириста сімдесят девять гривень 66 коп.), сума без відрахування обовязкових платежів та зборів.

Стягнути з Командитного товариства «Запорізький завод «Високовольтної апаратури Вакатов» і Компанія» (р/р 26007001006838 в ПАО «Мотор-Банк», МФО 313009, код ЄДРПОУ 05755559) в дохід держави судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Баруліна Т. Є.