Рішення № 66354810, 03.05.2017, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/3728/16-ц

провадження №2/619/164/17

РІШЕННЯ

іменем України

03 травня 2017 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого - суддіОСОБА_1за участюсекретаря судового засіданняОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, -

встановив

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив визнати в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ним право власності на ? частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області 24 вересня 2013 року шлюб між сторонами розірваний. В період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства за спільні кошти позивачем та відповідачем на підставі договору купівлі-продажу набуто спірне майно - квартиру АДРЕСА_2. Дана квартира відповідно до вимог ст.60 СК України являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто ОСОБА_3 та його колишньої дружини ОСОБА_4 Також позивач зазначив наступне. 15 вересня 2016 року ОСОБА_3 подав позов до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя до Дергачівського районного суду Харківської області. Дана справа була зареєстрована за №619/3261/1б-ц.21 вересня 2016 року судом винесено ухвалу про залишення позивної заяви без руху та надання строку для усунення недоліків (доплатити судовий збір). В матеріалам даної справи містилося поштове повідомлення позивача про винесення вищезазначеної ухвали 27.09.2016 року. Але дане поштове повідомлення було отримане не позивачем ОСОБА_3, а його батьком ОСОБА_5В та підпис про отримання у даному поштовому повідомленні стоїть саме ОСОБА_5 Батько позивача жодним чином не повідомив сина про отримання даного листа. Таким чином позивач не знав про винесення судом даної ухвали. Так, 03.10.2016 року представник позивача ОСОБА_6 отримала дану ухвалу суду у приміщенні Дергачівського районного суду Харківської області та негайно повідомила свого клієнта.Судом було надано термін для усунення недоліків, допущених при подачі позовної заяви, який не повинен перевищувати 5-ій денний термін з дня отримання позивачем ухвали. Таким чином останній строк усунення недоліків є 07.10.2016. 07 жовтня 2016 року до Дергачівського районного суду Харківської області було направлено поштою клопотання про усунення недоліків позовної заяви, але в цей день суд виніс ухвалу про повернення позовної заяви. У звязку з цим, ОСОБА_3 просить поновити строк позовної давності та визнати причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними.

Представником відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_7 подано до суду письмові заперечення проти позову, в яких вона зазначила що за позицією позивача на вказану квартиру ніби розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя (ст.60 Сімейного кодексу України), оскільки її було набуто сторонами на підставі договору купівлі-продажу в період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбно-сімейних відносин та припинення ведення спільного господарства за спільні кошти. При цьому стороною позивача не те що не представлено належних та допустимих доказів на підтвердження обставини придбання спірної квартири ніби за спільні кошти подружжя, а навіть й не вказано джерело походження так званих «спільних коштів». Верховний Суд України стосовно застосування до майна режимів особистої приватної та спільної сумісної власності в постановах №6-1568цс16 від 07 грудня 2016 року, №6-846цс16 від 12 жовтня 2016 року, №6-801цс16 від 07 вересня 2016 року, №6-264Іцс15 від 16 грудня 2015 року, №6-2333цс15 від 25 листопада 2015 року послідовно дотримується наступної правової позиції, яка в силу приписів ст.3607 ЦПК України є обовязковою для врахування всіма судами України. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Подружжя ОСОБА_4 в період після реєстрації шлюбу (з 23.09.1995 року) й до моменту придбання спірної квартири (по 27.04.2004 року) мало незначні доходи практично на рівні встановленої мінімальної заробітної плати, що носили нестабільний та мінливий характер. Вказаних доходів вистачало лише на покриття витрат на забезпечення щоденного життя сім'ї з малолітньою дитиною (оплата комунальних послуг, придбання харчів, медикаментів, одягу, предметів побуту та домашнього вжитку, розвиваючих іграшок для доньки тощо). Фінансової можливості здійснити заощадження, яких би вистачило на придбання спірної квартири, подружжя ОСОБА_4 не мало. Позивач взагалі не представляє жодного доказу в обґрунтування розміру власних доходів у період з моменту реєстрації шлюбу й до придбання спірної квартири. В дійсності спірну квартиру було придбано за кошти, що належали особисто відповідачу ОСОБА_4 за наступних обставин. Квартиру придбано за 50350 гривень, що на момент укладення договору купівлі-продажу за офіційним курсом НБУ (5,32 грн. за 1 дол. США) становило еквівалент 9465 доларів США. У власності родини відповідача ОСОБА_4 перебувала однокімнатна квартира АДРЕСА_3. А саме вказана квартира набута батьком ОСОБА_4 ОСОБА_8 в порядку приватизації державного житлового фонду. На сімейній нараді родини ОСОБА_8 (батьками відповідача ОСОБА_4М.) було визначено, що вказана квартира фактично є квартирою відповідача. Відповідач ще до вступу у шлюб з ОСОБА_3 була прописана у вказаній квартирі з 15.07.1994 року. ОСОБА_4, перебувала з Позивачем, ОСОБА_3, в зареєстрованому шлюбі, з 23 вересня 1995 року. Від цього шлюбу 27 лютого 1996 року у них народилася донька ОСОБА_9. Після реєстрації шлюбу з ОСОБА_3, сторони стали проживати в зазначеній квартирі. Відповідно до домовленності батьків ОСОБА_4 для виконання батьківського обовязку по забезпеченню доньки житлом, достатнім для повноцінного проживання, батько передав свою однокімнатну квартиру, яку відповідач, коли забажає зможе продати, а мати після здійснення такого продажу надасть решту коштів, необхідних для придбання більшої квартири. Саме тому, з метою зменшення кількості нотаріального посвідчення договорів вказана батьківська квартира й не переоформлювалась на ОСОБА_4, оскільки був намір її відчужувати та придбавати більшу житлову площу. 23 квітня 2004 року (за чотири дні до укладення договору купівлі-продажу спірної квартири) ОСОБА_4, діючи від імені батька ОСОБА_8, за договором купівлі-продажу, посвідченим ОСОБА_10, приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області за реєстр.№325, здійснила відчуження вказаної квартири за 36444 гривні. Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу спірної квартири здійснювалось тим же самим приватним нотаріусом. В ході перемовин з продавцем спірної квартири було обговорено, що для забезпечення розрахунку за придбану квартиру відповідач ОСОБА_4 має продати батьківську квартиру. Тому, й було вирішено з незначним інтервалом у часі посвідчувати вказані договори. Батьківську квартиру ОСОБА_4 продала 23 квітня 2004. року (в пятницю останній робочий день тижня). Потім було два вихідних дні субота та неділя (24 та 25 квітня 2004 року). І тільки через організаційні питання договір купівлі-продажу спірної квартири було посвідчено 27 квітня 2004 року (вівторок). Решту коштів в сумі 13908 грн, що становило еквівалент 2615 доларів США як і обіцяла зі своїх заощаджень, а також з коштів, отриманих від продажу власної нерухомості, надала мати відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_11. Таким чином, джерело походження коштів, за які придбано спірну квартиру, - це кошти надані батьками відповідача ОСОБА_4, що являються її особистими коштами. А тому, й на спірну квартиру, яка придбана за особисті кошти ОСОБА_4 у відповідності до п.3 ч.1 ст.57 СК України розповсюджується режим особистої власності, а не спільної сумісної власності подружжя, що виключає можливість задоволення предявлених ОСОБА_3 позовних вимог.

У судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_7 та ОСОБА_12 просили відмовити у задоволенні позову з підстав, які зазначені у письмових запереченнях. Також просили застосувати правові позиції Верховного Суду України, які викладені у постанові №6-399цс17 від 05.04.2017 року.

У судове засідання позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6 не зявилися, позивач подав до суду заяву, в якій просив справу розглядати у його відсутність та задовольнити позов.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_13 розповів, що його матірю є ОСОБА_14. Остання 27 квітня 2004 року продала спірну квартиру ОСОБА_4, яка гроші за квартиру віддала свідку. Під час вчинення зазначеного правочину ОСОБА_4 була разом з ОСОБА_3

У судовому засіданні свідок ОСОБА_15 розповіла, що 23 квітня 2004 року ОСОБА_4 продала квартиру свого батька, гроші від продажу залишила свідку, а потім забрала зазначені кошти для покупки 27 квітня 2004 року спірної квартири.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_16 розповіла, що батьки ОСОБА_4 допомогли їй коштами для покупки спірної квартири.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_11 розповіла, що вона є матірю ОСОБА_4, у квітні 2004 року за кошти від продажу квартири її чоловіка та кошти свідка, була придбана спірна квартира на імя ОСОБА_4

Судом встановлені обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Згідно рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24 вересня 2013 року шлюб, який був 23 вересня 1995 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, розірвано.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 27.04.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_10 за реєстровим №330, ОСОБА_14 передала у власність ОСОБА_4 квартиру №20, яка розташована за адресою: Харківська області Дергачівський район сел. Солоницівка вул. Пушкіна №30. Продаж вчинено за 50350 гривень.

Згідно листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради» №3 від 19.01.2017 року, квартира №20, яка розташована за адресою: Харківська області Дергачівський район сел. Солоницівка вул. Пушкіна №30, належить в цілому ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_10 від 27.04.2004 року за реєстровим №330.

Всебічно, повно, обєктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, зясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази в сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних мотивів.

Пленум Верховного Суду України в п.23 своєї постанови №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», розяснив судам, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Як вбачається з матеріалів справи квартира №20, яка розташована за адресою: Харківська області Дергачівський район сел. Солоницівка вул. Пушкіна №30, була придбана в період зареєстрованого між сторонами шлюбу та зареєстрований на ім'я відповідача.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена правова позиції наведена Верховним Судом України у постанові №6-399цс17 від від 05 квітня 2017 року.

Відповідно до ч.1 ст.3607 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу. Згідно ч.4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на те, що кошти для придбання квартири належали особисто ОСОБА_4, оскільки відповідачем не доведено та надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджували б факт дарування відповідачу зазначених коштів.

Згідно п.3 ч.1 ст.208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти: правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Письмової угоди між ОСОБА_4 та її батьками про дарування грошових коштів суду не надано.

Згідно п.3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Таким чином, відсутні правові підстави для визнання коштів, які були використані для придбання спірної квартири, особистими коштами ОСОБА_4 та у звязку з цим визнати те, що спірна квартира придбана за кошти, які належали особисто відповідачу.

При цьому суд не бере до уваги показання свідків, оскільки факт дарування коштів може бути підтверджений відповідною письмовою угодою.

Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч.1 ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно ч.1 ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, квартира №20, яка розташована за адресою: Харківська області Дергачівський район сел. Солоницівка вул. Пушкіна №30, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбана за час шлюбу.

Представником відповідача у судовому засіданні заявлено клопотання про застосування позовної давності.

Згідно ч.2 ст.72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду про поділ майна, вимогу заявлено після розірвання шлюбу відповідно до рішення суду від 24 вересня 2013 року, при цьому надав докази на підтвердження того, що він також звертався до суду 19 вересня 2016 року, але зазначену позовну заяву 07 жовтня 2016 року було повернуто судом.

У звязку з цим, ОСОБА_3 просив визнати причини пропуску строку для звернення до суду поважними.

Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд вважає поважними причини пропущення позовної давності, на які посилається у своїй заяві ОСОБА_3, у звязку порушене право на підставі ч.5 ст.267 ЦК України підлягає захисту.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позову та визнання за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

По даній справі позивачем понесені судові витрати, які на підставі ч.1 ст.88 ЦПК України підлягають стягненню на його користь з відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.209 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 59-61, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ухвалив

Позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 3000 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в судову палату по цивільних справах Апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Є. А. Болибок