Постанова № 66354441, 03.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2017 р. Справа № 922/3/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Шутенко І.А.

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

позивача не зявився;

відповідача не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ (вх. №1020 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у справі №922/3/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка,

про стягнення 89 337,55грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у справі №922/3/17 (суддя Лаврова Л.С.) прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог; позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Постман на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00009510 від 12.02.2014р. у розмірі 8 134,55грн., пеню у розмірі 406,01грн., 3% річних в сумі 430,45грн., інфляційні у розмірі 3 533,80грн. та 192,85 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду з посиланням на положення статей 22, 526 549, 611, 623, 625, 785, 806, 808, 1166 Цивільного кодексу України, статей 7, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" мотивовано обґрунтованістю позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00009510 від 12.02.2014р. у розмірі 8 134,55грн., пені у розмірі 406,01грн., 3% річних в сумі 430,45грн. та інфляційних у розмірі 3 533,80грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 76 846,60грн. місцевий господарський суд виходив з того, що витрати включені позивачем до складу прямих збитків (збитків, завданих у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором) не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, а також, позивачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України наявності усіх чотирьох складових, які є обовязковою умовою для застосування такої міри цивільно - правової відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди) та відсутності вини у виникненні вказаних збитків

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у справі №922/3/17 в частині відмови у стягненні збитків у розмірі 76 846,60грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення збитків у розмірі 76 846,60грн.; в решті рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у справі №922/3/17 залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що господарським судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення в порушення приписів статей 22, 623, 626-628, 632, 653 Цивільного кодексу України, статей 180, 193, 224, 225 Господарського кодексу України та статей 36, 43 Господарського процесуального кодексу України не було в повно всебічно та обєктивно досліджено умови укладеного між сторонами договору про фінансовий лізинг №00009510 від 12.02.2014р., що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 76 846,60грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 03.05.2017р.

У звязку з відпусткою судді Бородіної Л.І., автоматизованою системою документообігу суду 03.05.2017р. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Плахова О.В., судді Здоровко Л.М., судді Шутенко І.А.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про судове рішення від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" слід починати спочатку.

Колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку.

У судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 03.05.2017р. представники сторін не зявились, про причини неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчать повернуті повідомлення про вручення поштових відправлень за вих. №005033/1, №005033/2 (т.1 а.с.222-223).

Судова колегія зазначає, що апеляційним господарським судом було виконано процесуальний обов'язок щодо належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, про що також свідчить штамп на зворотній сторінці ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2017р. про відправлення її копій сторонам, що є доказом належного повідомлення учасників процесу про час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації № 28 від 20.02.2013р.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду апеляційної скарги, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обовязковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.02.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (надалі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (надалі - лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00009510 (надалі договір т.1 а.с.16).

Відповідно до умов вказаного договору (з урахуванням додатку до договору т.1 а.с.17-28, та додаткової угоди до договору №1/1 від 12.01.2015р. т.1 а.с.34) об'єктом лізингу є транспортний засіб типу: VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2013; Шасі № WV1ZZZ2KZЕX065728; двигун № НОМЕР_1. Вартість об'єкту лізингу - еквівалент 20 480,00дол.США; авансований платіж еквівалент 6 144,00дол. США; обсяг фінансування - еквівалент 14 336,00дол. США; залишкова вартість - еквівалент 3 072,00дол. США; кількість лізингових платежів - 74; строк лізингу (місяців) - 74; лізинговий платіж - еквівалент 329,77дол. США.

Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6.3 та 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Відповідно до преамбули додатку до договору про фінансовий лізинг "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу", загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (надалі разом із договором про фінансовий лізинг спільно іменується як "контракт"), а також Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), як додаток до контракту, що є невід'ємною його частиною, та інші додатки, що є невід'ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання об'єкту ТОВ "Порше Лізинг Україна" та його передачі лізингоодержувачу (у відповідності до визначених у цьому контракті значень вищезгаданих термінів) згідно з положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997р., а також іншими застосованими положеннями українського законодавства (надалі - контракт).

Відповідно до пункту 3.1 контракту, предметом лізингу за цим контрактом є транспортний засіб, зазначений у контракті (надалі - "об'єкт лізингу"). Об'єкт лізингу був обраний у відповідності до специфікації лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам лізингоодержувача. Лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір дилера-продавця, у якого лізингодавець придбав об'єкт лізингу.

Пунктом 4.1 контракту сторони погодили, що лізингодавець зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкт лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли лізингодавець матиме право розірвати цей контракт та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).

Відповідно до умов пункту 6.1 контракту, для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь лізингодавця лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаний з оплати та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Сторони погодили, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкту лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем суми, очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ "Креді Агріколь банк" або іншим банком), або на основі обмінних курсів, а якими на встановлену дату укладались угоди з клієнтами банку (ПАТ "Креді Агріколь банк" або іншим банком) з купівлі та продажу Євро/доларів США до української гривні) (надалі - "обмінний курс"), як буде обрано за рішенням лізингодавця, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обміном курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунка (пункт 6.3 контракту).

Відповідно до пункту 6.5 контракту, лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений лізингодавцем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених контрактом.

Згідно з пунктом 8.2 контракту, у випадку прострочення спати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції:

- пеня у розмірі 10% річних від вчасного невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (підпункт 8.2.1 пункту 8.2 контракту);

- штрафні санкції за вимогами щодо сплати, надіслані лізингодавцем: еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо лізингодавець вирішить надіслати таку третю вимогу) (підпункт 8.2.2 пункту 8.2 контракту);

- компенсація будь-яких витрат, понесених лізингодавцем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту. Лізингодавець надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати; проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації. Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 (десяти) робочих днів після надіслання відповідної вимоги лізингодавцем, не зважаючи на можливе розірвання контракту лізингодавцем (підпункт 8.2.3 пункту 8.2. контракту).

Пунктом 5.4. контракту встановлено, що лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки обєкта лізингу шляхом підписання лізингоодержувачем та лізингодавцем акту прийому-передачі.

Положеннями пунктів 12.2., 12.3. контракту передбачено, що строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта лізингу (пункт 5.4 контракту). Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Даний контракт підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання пункту 6.5 контракту було виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату лізингових платежів за грудень та лютий 2015 року, про що свідчать надані до матеріалів справи позивачем копії рахунків-фактури від 03.12.2015р. № 59101-00243359 на суму 5 616,59грн., від 02.02.2015р. № 00256719 на суму 6 657,32грн. (т.1 а.с. 40-41).

Відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), (з урахуванням додаткової угоди до договору №1/1 від 12.01.2015р., якою було внесено зміни зокрема до вказаного графіку т.1 а.с.34) відповідач мав обовязок щодо сплати лізингових платежів щомісяця не пізніше 15 числа (т.1 а. с. 35-39).

З наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку вбачається, що відповідачем було здійснено часткову оплату за вказаними рахунками- фактурами, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 8 134,55грн.

За умовами пунктів 12.6., 12.6.1., 12.9. 12.10. контракту, лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу, зокрема в випадку, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

У разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати обєкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо лізингодавець вимагає повернення обєкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути обєкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження лізингодавця, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує лізингодавцю будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано позивачем в результаті продажу обєкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишається у власності лізингодавця, ринковою вартістю обєкту лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими платежами що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою лізингодавця та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

У будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, лізингодавець прямо зберігає за собою право вимагати дострокових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка об'єкту лізингу, доставка об'єкта лізингу метою подальшого продажу, передачі у користування, тощо), штрафи, витрати на правову допомогу

Строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування). Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункти 12.1,12.3 контракту).

Відповідно до пункту 12.7. контракту, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту визначається лізингодавцем у відповідному повідомленні/вимозі. Лізингодавець надсилає лізингооджержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, відповідач вважається належним чином повідомленим через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим на 10-й календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки.

У звязку з тим, що відповідачем своїх зобовязань щодо сплати чергових лізингових платежів у встановлений графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) строк у повному обсязі виконано не було, позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу від 03.03.2015р. про розірвання контракту та про повернення обєкту лізингу впродовж 10 робочих днів з дня отримання вимоги (т.1 а.с. 42).

Вказана вимога була отримана директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" 03.03.2015р. особисто, що свідчить його підпис та печатками підприємства на вказаній вимозі .

Відповідно до пункту 12.13 контракту, у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 контракт вважається розірваним на 10-ий робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Частиною третьою статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, враховуючи умови контракту, та з урахуванням приписів Закону України "Про фінансовий лізинг" відповідач був належним чином повідомлений про припинення договору та вимогу позивача сплатити заборгованість та повернути об'єкт лізингу, отже договір про фінансовий лізинг від 12.02.2014р. № 00009510, було розірвано в позасудовому порядку 03.03.2015р.

Разом з тим, у звязку з неналежним виконання відповідачем умов договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом (т.1 а.с.3-106) (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 28.02.2017р. т.1 а.с.152-162) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00009510 від 12.02.2014р. в розмірі 8 134,55грн., збитків у розмірі 76 846,60грн., пені в розмірі 406,01грн., 3% річних в розмірі 430,45грн. та інфляційних в сумі 3 533,80грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у даній справі прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог; позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Постман на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00009510 від 12.02.2014р. у розмірі 8 134,55грн., пеню у розмірі 406,01грн., 3% річних в сумі 430,45грн., інфляційні у розмірі 3 533,80грн. та 192,85 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до приписів частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для виникнення спірних правовідносин стало укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" договору про фінансовий лізинг №00009510 від 12.02.2014р.

За приписами частини першої статті 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Статтею 806 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом (параграф 6. Лізинг) та Законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Статтею 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до положень статті 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів в частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтю 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до статті 697 Цивільного кодексу України, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Отже, обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу до нього права власності на товар.

Положеннями статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Зважаючи на те, що відповідно до приписів частини 3 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову, датою розірвання контракту є 03.03.2015р.

Статтею 214 Цивільного кодексу України встановлено, що особи, які вчинили дво - або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках, а за ст. 11 даного закону лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) датою сплати лізингових платежів, які включають відшкодування вартості об'єкта лізингу та проценти і комісії є 15 число поточного місяця.

Як було зазначено вище, позивачем на виконання пункту 6.5 контракту було виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату лізингових платежів за грудень та лютий 2015 року, про що свідчать надані до матеріалів справи позивачем копії рахунків-фактури від 03.12.2015р. № 59101-00243359 на суму 5 616,59грн., від 02.02.2015р. № 00256719 на суму 6 657,32грн. (т.1 а.с. 40-41).

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовується факт наявності в останнього заборгованості по сплаті вищевказаних лізингових платежів на суму 8 134,55грн. (несплачені проценти і комісія).

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлення факту прострочення відповідачем строку повної оплати лізингових платежів за грудень та лютий 2015 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00009510 від 12.02.2014р. у розмірі 8 134,55грн.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 406,01грн. за період з 16.01.2015р. по 16.08.2015р., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання

Згідно з частинами 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За приписами статті 230, пункту 4 статті 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до статей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як було зазначено вище, підпунктом 8.2.1. пункту 8.1. контракту сторони погодили, що у випадку прострочення платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції, як пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р., день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, що позивачем при здійснені розрахунку пені не було враховано приписи статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якою встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, колегія суддів здійснивши перерахунок наданого позивачем розрахунку пені дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 213,78грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме на суму 213,78грн., в решті позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 192,23грн. слід відмовити, як безпідставно заявлених.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 3 533,80грн. та 3% річних у сумі 430,45грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Пунктом 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 №14 визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р., в якому зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а, якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця липня.

Факт прострочення відповідачем виконання зобовязань зі сплати лізингових платежів підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем.

Колегія суддів, перевіривши наданий розрахунок позивача щодо нарахування ним інфляційних та річних за період прострочення кожного з лізингових платежів, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних у розмірі 3 533,80грн. та 3% річних у сумі 430,45грн. за період з 16.01.2015р. по 14.11.2016р.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 76 846,60грн., з яких: 17 500,00грн. - збитки, завдані у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором (реальні збитки) та 59 329,10грн. - збитки, що виникли у зв'язку з припиненням договору (упущена вигода), колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування вимог про стягнення збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, апелянт посилається на те, що з метою виконання зобов'язань за договором останній був змушений звернутися до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді та до ТОВ "Юридична компанія "Апекс со" та ТОВ "Автосоюз" з метою зберігання транспортного засобу (обєкту лізингу).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 ТОВ „Юридична фірма Вернер і Партнери" було надано позивачу юридично-консультаційні послуги по справі за позовом до ТОВ "Постман" про стягнення заборгованості та збитків, договір про фінансовий лізинг №00009510 від 12.02.2014р., в т.ч. представництво інтересів замовника і підготовка юридичних документів (т.1 а.с.49-54), з урахуванням додаткових угод від 09.06.2010р. №47 т.1 а.с.55-58, від 10.08.2015р. №206 т.1 а.с.59-62). Загальна вартість послуг складає 4 800,00грн., що підтверджується актом від 19.10.2016р. №1332 (т.1 а.с.65), рахунком фактурою від 19.10.2016р. на суму 4 800,00грн. (т.1 а.с.64)

Крім того, позивачем розраховано вказані збитки з урахуванням ПДВ, оскільки як зазнає останній він є платником податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Як було зазначено вище, пунктом 12.10 контракту сторони погодили, що у будь-якому випадку дострокового припинення дії договору, позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до положень статті 224 Господарського кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 Господарського кодексу України).

Обов'язок відшкодувати збитки є загальною формою цивільно-правової відповідальності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язань.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 224 Господарського кодексу України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Причинний звязок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату.

Отже, позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Як було зазначено вище, підпунктом 8.2.3. пункту 8.2. контракту сторони погодили, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовується санкція у вигляді компенсація будь-яких витрат, понесених лізингодавцем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту. Лізингодавець надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати; проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації. Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 (десяти) робочих днів після надіслання відповідної вимоги лізингодавцем, не зважаючи на можливе розірвання контракту Лізингодавцем.

Відповідно до пункту 12.10 контракту, у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, позивач прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка обєкта лізингу, доставка обєкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

Пунктом 16.1 контракту сторони погодили, що усі збори, податки, гонорари, грошові штрафи та інші витрати, що повязані з договором і можуть виникати протягом строку дії договору, виплачуються або відшкодовуються виключно лізингоодержувачем.

Отже, для відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" витрат на оплату юридичних послуг обов'язковим є проведення відповідної оплати з боку позивача та надання доказів такої оплати до суду.

Проте апелянтом ані до місцевого господарського суду ані до суду апеляційної інстанції доказів фактичного понесення витрат за договором про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 укладеним з ТОВ „Юридична фірма Вернер і Партнери" надано не було.

Крім того, судова колегія враховує, що відповідно до розяснень викладених у пункті 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/20/2014 від 14.01.2014р., витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

Витрати на оплату юридичних та інших послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Таким чином, отримання позивачем послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 29.12.2015р. у справі №911/1623/15.

Крім того, на підтвердження вимог щодо стягнення збитків понесених позивачем у звязку із виконанням угоди від 21.06.2012р. укладеної між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Апекс со" щодо зберігання обєкту лізингу, позивачем було додано до матеріалів справи рахунок на оплату від 03.08.2015р. №А000093622, одержувачем коштів за яким є ТОВ "Апекс со", платіжне доручення №50023948 від 11.08.2015р. на суму 1 600,00грн. та наряд - замовлення від 03.08.2015р. №А000093622, якими позивач підтверджував оплату послуг по зберіганню транспортного засобу WV1ZZZ2KZЕX065728 (т.1 а.с.43-45).

Разом з тим, доказів укладення договору зберігання між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Апекс со" від 21.06.2012р., як і доказів сплати за надані послуги за вказаним договором позивачем ані до місцевого господарського суду ані до апеляційного господарського суду надано не було, як і не було надано будь-яких належних та допустимих доказів у розумінні статей 33,34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності збитків понесених позивачем у звязку із виконанням договору відповідального зберігання від 01.09.2014р. укладеного між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Автосоюз".

Колегія суддів також зазначає, що умовами укладеного між сторонами договору про фінансовий лізинг не було передбачено обовязку відповідача здійснювати оплату послуг зі зберігання (стоянки) повернутого автомобільного транспорту, крім того транспортний засіб типу: VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2013; Шасі № WV1ZZZ2KZЕX065728; двигун № НОМЕР_1 не вибув із власності лізингодавця та після розірвання договору був повернутий останньому.

Отже, позивач як під час дії договору, так і після вилучення автомобільного транспорту був єдиним власником і відповідно мав весь обсяг прав та обов'язків власника.

Так, статтею 322 Цивільного кодексу України встановлено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

До таких витрат належать зокрема витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо, вказаний обовязок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпорядження майном.

Отже, витрати зі зберігання (стоянки) автомобіля є витратами, які несе Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" з утримання свого майна і не можуть розглядатись в контексті збитків, спричинених неналежним виконанням лізингоодержувачем грошових зобовязань.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати включені позивачем до складу прямих збитків (збитків, завданих у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором) не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 17 500,00грн. є такою, що не підлягає задоволенню.

Зі змісту позовних вимог також вбачається, що до збитків, що виникли у зв'язку з припиненням договору позивач відносить упущену вигоду у вигляді різниці між вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів, що становить 59 329,10грн.

Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, а також вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Статтею 217 Господарського кодексу України визначено, що відшкодування збитків є видом господарських санкцій у сфері господарювання.

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі) обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною та достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Отже, з аналізу вказаних норм законодавства випливає, що обєктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобовязання, причинний звязок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобовязань.

Так, позивачем розраховано збитки, зокрема, в сумі 59 329,10грн. у вигляді упущеної вигоди, що складається з різниці між лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку виплат та вартістю реалізованого об`єкту лізингу.

Колегія суддів зазначає, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Частиною четвертою статті 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Умовами укладеного між сторонами контракту, а саме пунктом 12.9 контракту передбачено, що у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмовити лізингоодержувачу придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо лізингодавець вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження лізингодавця, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує лізингодавцю будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишається у власності лізингодавця, ринковою вартістю об'єкту лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими платежами що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою лізингодавця та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Судова колегія також зазначає, що відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки вартості колісних транспортних засобів затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003р. №142/5/2092 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003р. за №074/8395 (надалі-Методика), якою встановлено механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ, та визначено поняття ринкової вартості КТЗ (його складників)якою є вартість, за яку можливе відчуження КТЗ (його складників) на ринку подібного КТЗ (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу (пункт 1.6. Методики).

З матеріалів справи вбачається, що апелянтом на підтвердження фактично отриманої в результаті продажу об'єкту лізингу суми грошових вимог було надано договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля від 17.08.2015р. (т.1 а.с.66-67), разом з тим, колегія суддів зазначає, що розрахунки за вказаним договором, є умовними, побудовані на отриманні певного прибутку (доходу) та не підтверджені відповідними належними і допустимим доказами у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України в частині оптимально можливого за відповідних обставин прибутку.

Будь-яких доказів щодо продажу об'єкта лізингу за ринкової вартістю об'єкта лізингу, визначеного професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства та розрахунки вказаної в пункті 12.9 контракту різниці вартості позивачем надано не було, вказані розрахунки не підтверджено належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, що апелянтом ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції не надано доказів щодо вжиття всіх необхідних заходів спрямованих на одержання доходів (упущеної вигоди), та не доведено наявності усіх чотирьох складових, які є обовязковою умовою для застосування такої міри цивільно - правової відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди) та відсутності вини у виникненні вказаних збитків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 59 329,10грн.

Оскільки апеляційний господарський суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, перевіривши розрахунок ціни позову, встановивши певну невідповідність зроблених судом першої інстанції висновків стосовно правомірності заявленої позивачем до стягнення суми, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у справі №922/3/17 підлягає частковому скасуванню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд апеляційної інстанції керується положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 3 ч. 1 ст. 104, ст.ст. 105, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017р. у справі №922/3/17 скасувати в частині стягнення пені у розмірі 192,23грн. та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"Прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, будинок 18, ЄДРПОУ 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини 1В, офіс В, ЄДРПОУ 35571472) заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00009510 від 12.02.2014р. у розмірі 8 134,55 грн., пеню у розмірі - 213,78грн., 3% річних в сумі 430,45грн.,інфляційні в розмірі 430,45грн., а також витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 189.88грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити"

Доручити господарського суду Харківської області видати відповідний судовий наказ.

Повний текст постанови складено 05 "травня" 2017р.

Головуючий суддя Плахов О.В.

Суддя Здоровко Л.М.

Суддя Шутенко І.А.