Рішення № 66353843, 25.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2017Справа №910/1356/13

За заявою Прокурора міста Києва

про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2015 у справі №910/1356/13 у зв'язку з нововиявленими обставинами

За позовом Прокурора Деснянського району міста Києва

до Київської міської ради, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМАСЕ"

треті особи Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс"

про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача (заявника) - Винник О.О. (за посвідченням);

від відповідача 1 - Перепелицін К.М. (представник за довіреністю);

від відповідача 2 - ОСОБА_1;

від відповідача 3 - Сікачьов С.М. (представник за довіреністю);

від третьої особи 1 - не з'явився;

від третьої особи 2 - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Деснянського району міста Києва звернувся з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1), Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМАСЕ" (далі - відповідач-3) про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 24.12.2009 № 977/3046 «Про передачу земельної ділянки та продаж цієї земельної ділянки фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_2», визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0734 га по АДРЕСА_2, кадастровий номер: НОМЕР_2, вартістю 1405501 грн., визнання недійсним державного акту серії НОМЕР_3 від 20.06.2011, визнання недійсним договору про поповнення статутного капіталу від 12.03.2012 та визнання відсутнім у відповідача-3 права користування земельною ділянкою, площею 0,0734 га за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: НОМЕР_4.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в проекті землеустрою відсутнє окреме клопотання (заява) зазначеного вище підприємця про продаж земельної ділянки, рішення про надання дозволу на розробку документації землеустрою Київською міською радою не приймалось, проект землеустрою не подавався на розгляд Головного управління охорони культурної спадщини та ним не погоджений, частина земельної ділянки перебуває у користуванні Комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" (далі - третя особа - 2), а саме, як житловий будинок згідно опису ділянки, та в свою чергу виділена за рахунок земельної ділянки території багатоповерхового житлового будинку та не була вилучена у користувача, а отже не була вільна для виділення. Крім того, прокурор також зазначав, що відповідачем-1 не проведено земельних торгів, співвласники багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 не приймали та не погоджували жодних рішень на передачу в короткострокову оренду та продаж прибудинкової території вказаного будинку. Підставами для позовних вимог про визнання недійсними Державного акту на право власності, Договору купівлі-продажу та Договору про поповнення статутного капіталу, а також визнання відсутнім у відповідача-3 права користування спірною земельною ділянкою є, на думку прокурора, саме не дотримання відповідачем-1 вимог чинного законодавства в момент прийняття спірного рішення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Нечай О.В., судді - Князьков В.В., Марченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді Рудченко С.Г., Агрикова О.В.), провадження у справі в частині визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 24.12.2009 № 977/3046 «Про передачу земельної ділянки та продаж цієї земельної ділянки фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_2», припинено. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2016 вищезазначені судові рішення в частині відмови в задоволенні позову скасовано та передано у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову апеляційної інстанції залишено без змін.

Припиняючи провадження на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 24.12.2009 № 977/3046 «Про передачу земельної ділянки та продаж цієї земельної ділянки фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_2», суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що у справі відсутній предмет спору, з огляду на вирішення спору з даного предмету постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2013 у справі № 826/504/13-а, яка набрала законної сили.

Прокурор Деснянського району міста Києва звернувся до суду із заявою про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2015 у справі № 910/1356/13 у зв'язку з нововиявленими обставинами, в якій просив рішення про припинення провадження у частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 24.12.2009 № 977/3046 скасувати та прийняти нове, яким позов у цій частині задовольнити.

В обґрунтування підстав звернення із даною заявою прокурор посилається на те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.11.2016 у справі № 826/504/13-а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 скасовано, провадження у справі № 826/504/13-а закрито, оскільки з огляду на ст. 2, 17, 157 Кодексу адміністративного судочинства України справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З наведеного слідує, що оскільки підставою для припинення провадження у справі № 910/1356/13 у частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 24.12.2009 № 977/3046 була саме постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2013 у справі № 826/504/13-а, то її скасування є підставою для перегляду рішення суду в цій частині, виходячи з положень п. 4 ч. 2 ст. 112 Господарського процесуального кодексу України.

Приписами ст.112 ГПК України передбачено можливість переглянути господарським судом прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Наведений перелік підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами є вичерпним (п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 17 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами»).

Прокурор у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами посилається, зокрема, на те, що спірним рішенням відповідача-1 вирішено передати відповідачу-2 земельну ділянку у короткострокову оренду та одночасно її продати. Крім того, згода на розроблення документації із землеустрою від 06.12.2009 № Д-3594 на момент прийняття спірного рішення втратила чинність та надавалась щодо земельної ділянки площею 0,022 га, а не 0,08 га, як значиться у містобудівному обґрунтуванні від 06.03.2008. До того ж, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не містить висновку державної експертизи землевпорядної документації.

На підставі викладеного прокурор просив задовольнити дану заяву. Також прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності, оскільки про прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення прокуратурі стало відомо лише у грудні 2012 року під час проведення перевірки законності такого рішення.

У судовому засіданні представник прокуратури підтримав подану заяву та просив її задовольнити, постановивши рішення про задоволення позову в частині заявленого перегляду.

Відповідач-1 заперечував проти задоволення позову, пославшись, зокрема на те, що проект землеустрою був погоджений із усіма відповідними службами, а неможливість одночасного набуття права користування та права власності на один і той самий об'єкт спростовується тим, що за умовами Договору оренди він припиняється, в тому числі, у разі поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря.

У судовому засіданні представник відповідача-1 проти задоволення даної заяви заперечував, пославшись на викладені у відзиві обставини.

Відповідач-3 проти задоволення даної заяви також заперечував, пославшись, зокрема, на те, що право користування та право власності на спірну земельну ділянку не пов'язано із прийняттям оскаржуваного рішення ради, а пов'язано з фактом реєстрації цих прав, момент якого не збігався у часі. Крім того, відповідач-2 звертався із відповідною заявою до відповідача-1 про надання земельної ділянки не тільки в оренду, а й із подальшим викупом. Щодо розміру вказаної земельної ділянки, то відповідач-1 його не визначав, а виходив із затвердженого проекту землеустрою, де її розмір становив 0,0734 га, а вказаний проект був погоджений всіма відповідними службами. До того ж, проведення державної експертизи землевпорядної документації на час прийняття оскаржуваного рішення не було обов'язковим. Також, відповідача-3 подав заяву про застосування позовної давності.

У судовому засіданні відповідач-2 та представник відповідача-3 проти задоволення вказаної заяви заперечували, пославшись на викладені у відзиві та додаткових поясненнях обставини.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, суд дійшов висновку про задоволення заяви про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2015 у справі №910/1356/13 у зв'язку з нововиявленими обставинами, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.08.2007 відповідач-2 звернувся до відповідача-1 з клопотанням (заявою) № К-11773 про надання у користування земельної ділянки в оренду строком на 1 рік із викупом.

24.12.2009 відповідачем-1 прийнято рішення № 977/3046 "Про передачу земельної ділянки та продаж цієї земельної ділянки фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 для обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_2".

Вказаним рішенням, а саме п. 2 та п. 5, відповідач-1 вирішив передати відповідачу-2, за умови виконання пункту 9 цього рішення, у короткострокову оренду на 1 рік земельну ділянку площею 0,0734 га для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_2 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування. Продати відповідачу-2 земельну ділянку площею 0,0734 га за 1 405 501,00 грн. для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_2 за рахунок земель, переданих у короткострокову оренду згідно з пунктом 2 цього рішення.

26.05.2010 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено Договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 0,0734 га, кадастровий номер НОМЕР_5, який був зареєстрований ГУ земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про що зроблено запис від 07.06.2010 р. за № 62-6-00556.

07.06.2010 відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв вказану земельну ділянку за Актом приймання-передачі земельної ділянки.

24.12.2010 між відповідачем-1 та відповідачем-2, як покупцем, укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (далі - Договір купівлі-продажу). Відповідно до умов п. 1.1 якого, продавець на підставі рішення Київської міської ради від 24.12.2009 за № 977/3046 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування на АДРЕСА_2, загальною площею 0,0734 га, кадастровий номер НОМЕР_5, у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки. За даними довідки № ОО-12333/2010 про відсутність (наявність) обмеження (обтяжень) на земельну ділянку, виданої Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 30.11.2010 за № 301-д на вищевказану земельну ділянку обмеження (обтяження) не зареєстровані.

Згідно з п. 2.1 Договору купівлі-продажу, ціна продажу земельної ділянки за цим Договором становить 1 405 501 грн. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демяненко Т.М. за № 1477.

20.06.2011 відповідачем-2 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3.

12.03.2012 між відповідачем-2. як учасником, та відповідачем- 3 укладено Договір про поповнення статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМАСЕ" (далі - Договір про поповнення статутного капіталу), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 та 1.3 якого на умовах, викладених у цьому Договорі, учасник передає, а відповідач-3 приймає до статутного капіталу (фонду) товариства земельну ділянку, зазначену у параграфі 1.2 цього Договору, натомість учасник отримує частку в статутному капіталі у розмірі 50 % товариства загальною вартістю 1 430 750,00 грн., з яких 27 750,00 грн. внесено грошовими коштами, інше частина - зазначена у параграфі 1.2 нерухомого майна. Земельна ділянка, що передається товариству учасником за цим Договором, розташована за адресою: АДРЕСА_2. Площа земельної ділянки складає 0,0734 гектара. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. за № 2319.

В обґрунтування підстав недійсності рішення Київської міської ради від 24.12.2009 № 977/3046 прокурор посилається на те, що при його прийнятті рада керувалася, у тому числі, своїм рішенням від 14.03.2002 № 304/1738 «Про визначення тимчасового порядку продажу земельних ділянок в м. Києві», що втратило чинність 19.07.2005. Також, спірним рішенням зазначену земельну ділянку вирішено передати відповідачу-2 у короткострокову оренду та продати, що суперечить ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України. Одночасно, прокурор зазначає, що згода на розроблення документації із землеустрою від 06.12.2009 № Д-3594 на момент прийняття спірного рішення втратила чинність та надавалась, крім того, щодо земельної ділянки площею 0,022 га, а не 0,08 га, як значиться у містобудівному обґрунтуванні від 06.03.2008. До того ж, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не містить висновку державної експертизи землевпорядної документації у порушення ч. 4 ст. 123 ЗК України, а передача земельної ділянки здійснена без дотримання процедури її вилучення у попереднього користувача - ДКП "Житлоремфонд".

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Положеннями зазначеної статті визначено альтернативність щодо можливих варіантів набуття права на земельні ділянки - права власності або права користування. Таке розмежування здійснено також враховуючи як різний правовий механізм набуття цих прав, так і їх реалізацію в подальшому.

Тобто, чинним законодавством не передбачено можливість органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування передавати громадянам та юридичним особам земельні ділянки одночасно у користування та у власність. Поряд із цим, ст. 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З наведеного слідує, що прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення здійснено поза межами наданих повноважень, зокрема, без дотримання положень ст. 116 ЗК України, оскільки спірна земельна ділянка передана відповідачу-2 у короткострокову оренду та одночасно продана.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Приписами ч. 1 ст. 134 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) закріплено обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах) окремими лотами, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Частиною 2 вищевказаної статті передбачено, зокрема, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Разом із цим, на момент звернення відповідача-2 із клопотанням (заявою) № К-11773 про надання у користування земельної ділянки в оренду строком на 1 рік із викупом та надання згоди Київського міського голови від 06.12.2007 № Д-3594 на розроблення документації із землеустрою право власності відповідача-2 на об'єкт нерухомого майна - закладу громадського харчування з літнім майданчиком із накриттям ще не було оформлено, оскільки його оформлення відбулось тільки 21.03.2008 із отримання реєстраційного посвідчення № 004385.

Одночасно, згідно зі ст. 9 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні - якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону.

Відтак, на момент звернення 20.08.2007 відповідача-2 з указаним клопотанням (заявою) чинним на той час земельним законодавством було передбачено порядок відчуження земель державної власності шляхом продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з витягом із бази даних Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 62:009:1711, надана відповідачу-2 на підставі оскаржуваного рішення, розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_6, що обліковується за ДКП «Житлоремфонд», який є балансоутримувачем житлового багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Частинами 1, 3 ст. 42 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені в ст. 141 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), серед яких, зокрема, зазначено вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом. Іншими підставами є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Оскільки, на час винесення спірного рішення відповідачем-1 щодо надання в короткострокову оренду та продаж земельної ділянки із кадастровим номером 62:009:1711, остання входила до меж земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_6, землекористувачем якої було ДКП «Житлоремфонд», як балансоутримувач багатоповерхового будинку, розташованого на цій земельній ділянці, відповідач-1 мав дотриматися встановленої процедури вилучення спірної земельної ділянки в користувача.

Із наданої Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) інформації також вбачається, що до передачі у власність відповідачу-2 на підставі оскаржуваного рішення спірної земельної ділянки площею 0,0734 га, кадастровий номер 62:009:1711, остання була відведена відповідно до розпорядження Ради міністрів Української РСР від 11.09.1985 № 548-р Головному управлінню капітального будівництва Київського міськвиконкому під забудову житлового масиву «Троєщина». Згідно з рішенням Київської міської ради від 28.11.2002 № 118/278 «Про припинення управлінню капітального будівництва Київської міської державної адміністрації права користування земельними ділянками» (із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867) спірна земельна ділянка віднесена до міських земель, не наданих у власність чи користування.

Таким чином, хоча ДКП «Житлоремфонд», як балансоутримувач багатоповерхового будинку, розташованого на земельній ділянці, до меж якої входить спірна земельна ділянка, не оформлював права постійного користування такою земельною ділянкою, це не свідчить про відсутність у такого будинку прибудинкової території, призначеної для його обслуговування.

Згідно з ч. 4 ст. 42 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Із наявної у матеріалах справи копії технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування ДКП «Житлоремфонд», ЖЕК-1313 у кварталі № 62009 Ватутінського району м. Києва, складеного 24.07.1996 вбачаються межі земельної ділянки НОМЕР_6, площею 16 253,26 м2, наданої під багатоповерхову забудову (житловий будинок), що не було враховано відповідачем-1 при наданні відповідачу-2 спірної земельної ділянки та згоди на розроблення проекту землеустрою.

Як вбачається із проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_2 від 14.12.2009 № ТПВ-8808, складеного СПД ОСОБА_7, даний проект підготовлений відповідно до висновку постійної комісії Київради з питань землекористування від 30.10.2007 № К-11773 та згоди Київського міського голови від 06.12.2007 № Д-3594.

Зазначені висновок та згода, а також технічне завдання на розроблення проекту землеустрою від 25.12.2008 складені щодо розроблення документації землеустрою щодо оренди спірної земельної ділянки розміром 0,022 га строком на 1 рік (за умови подальшого викупу). Висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 26.02.2009 Головного управління земельних ресурсів вик. орг. КМР (КМДА) також надано щодо передачі цієї земельної ділянки в оренду, проте вже у розмірі 0,07 га.

З наведеного вбачається, що всі погоджувальні документи та сам проект землеустрою були розроблені для передачі спірної земельної ділянки в оренду строком на 1 рік, а не для її продажу. Крім того, визначений розмір земельної ділянки становить 0,022 га, який значиться у клопотанні (заяві) відповідача-2 від 20.08.2007 № К-11773, вищезазначених висновку, згоді та технічному завданні. Водночас, у матеріалах справи відсутні докази правових підстав зміни розміру спірної земельної ділянки на 0,07 га у висновку про погодження проекту землеустрою, який розроблявся саме на підставі вказаних документів.

Також, суд вважає за необхідне наголосити, що на час складання проекту землеустрою згода Київського міського голови від 06.12.2007 № Д-3594, яка дає право звертатися із замовленням на розроблення документації із землеустрою, втратила свою чинність, оскільки 4-місячний термін її дії сплив.

Водночас, згідно зі ст. 30 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.

Частиною 4 ст. 123 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи відповідно до закону.

Згідно із ч. 6 ст. 123 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань.

Згідно зі ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо створення нових землеволодінь та землекористувань розробляються з метою обґрунтування розмірів і меж земельних ділянок з урахуванням вимог щодо раціонального використання та охорони земель (ч. 1 ст. 51 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Положеннями ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи, який повинен містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється. Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, проект землеустрою не містить висновку державної експертизи землевпорядної документації.

Отже, затвердження міським головою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без висновку державної експертизи зазначеного проекту землеустрою суперечить нормам законодавства України.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що посилання відповідача-3 на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008, яким, на думку позивача, відмінено обов'язковість проведення державної експертизи землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки є необґрунтованим, оскільки відсутнє посилання на конкретну статтю вказаного Закону, проте при дослідженні його положень вбачається, що зміни у ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" були внесені до ч. 7 (щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель).

За змістом ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" у судовому порядку скасовуються розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Зокрема, відповідно до ч. 1 вказаної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідач-1 в обґрунтування відсутності підстав для скасування оспорюваного рішення також посилався на п. 2 роз'яснень Вищого господарського суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів», відповідно до якого підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Водночас, звернення прокуратури з даним позовом здійснено у зв'язку із встановленням за наслідками прокурорської перевірки порушення інтересів держави оскаржуваним рішенням, яку прокуратура безпосередньо і представляє. Як вбачається із матеріалів справи, до прокуратури надходили колективне звернення громадян - мешканців мікрорайону, та громадської організації «Громадська ініціатива Віталія Безпалюка «Наша Троєщина» щодо здійснення перевірки додержання законодавства при відведенні та використанні спірної земельної ділянки, порушення благоустрою та забудови прибудинкової території. З наведеного вбачається наявність порушеного інтересу держави та її громадян (народу), як населення держави.

Ураховуючи викладене, встановивши, зокрема, що прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення щодо передачі спірної земельної ділянки одночасно в оренду та продаж відповідачу-2 суперечить ч. 2 ст. 116 ЗК України, затвердження міським головою у спірному рішенні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без висновку державної експертизи зазначеного проекту землеустрою суперечить положенням законів України, зокрема ч. 6 ст. 123 ЗК України та ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (у редакціях, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин), суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання такого рішення від 24.12.2009 № 977/3046 недійсним та його скасування.

Щодо заяви відповідача-3 про застосування позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом із цим, як вбачається із матеріалів позовної заяви, остання подана прокуратурою у межах здійснення останньою своїх повноважень з нагляду за додержанням і застосуванням законів, а саме щодо відповідності актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора (ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII, чинний на час звернення прокурором до суду з даним позовом).

Відтак, оскільки про порушення інтересів держави прокуратура дізналася у грудні 2012 року під час проведення перевірки законності оскаржуваного рішення Київської міської ради, то загальний трирічний строк позовної давності для звернення до суду не пропущений.

За таких обставин, заява відповідача-3 про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Щодо розподілу судового збору, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції станом на дату подання позову), від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень.

Частиною 3 ст. 49 ГПК України визначено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», станом на 01.01.2013 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1147, 00 грн.

Згідно п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції станом на дату подання позову) за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Таким чином, із 01.01.2013 розмір судового збору за розгляд в господарському суді позовних заяв немайнового характеру становить 1147, 00 грн.

З урахуванням викладеного, судовий збір в сумі 1147,00 грн. підлягає стягненню з відповідачів у доход Державного бюджету України.

Згідно з п.п. 4 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами сплачується 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Разом із тим, за подання до суду заяви про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2015 у справі № 910/1356/13 позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 28 549,97 грн., замість 1 261,70 грн.

Відтак, суд вважає за необхідне наголосити, що позивач не позбавлений права звернутися до суду із відповідною заявою про повернення суми переплати судового збору.

На підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів у повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву прокурора міста Києва про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2015 у справі № 910/1356/13 задовольнити, вказане рішення у частині припинення провадження у справі скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 24.12.2009 № 977/3046 «Про передачу земельної ділянки та продаж цієї земельної ділянки фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_2».

Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 382 (триста вісімдесят дві) грн. 34 коп.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 382 (триста вісімдесят дві) грн. 34 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМАСЕ" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63; ідентифікаційний код 35691532) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 382 (триста вісімдесят дві) грн. 34 коп.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код 02910019) витрати зі сплати судового збору за подання зави про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 57 коп.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код 02910019) витрати зі сплати судового збору за подання зави про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 57 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМАСЕ" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63; ідентифікаційний код 35691532) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код 02910019) витрати зі сплати судового збору за подання зави про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 57 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 04.05.2016

Суддя Я.В. Маринченко