Ухвала суду № 66353200, 06.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2017 року м. Київ К/800/6685/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівОлендера І.Я. Приходько І.В.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року

у справі №810/2382/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Логістичний центр «Калинівка»

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство «Логістичний центр «Калинівка» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 03 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року, задовольнив адміністративний позов частково. Скасував податкове повідомлення-рішення від 19 квітня 2013 року №0000831702. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2012 року, про що склали акт від 07 березня 2013 року № 339/22-01/33124753, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.11 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 325 892,00 грн.; пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 113 536,00 грн.; пункту 1.8 статті 1, статей 7, 8, пункту 9.12 статті 9, статті 16, пункту 17.2 статті 17, пунктів 20.2, 20.3 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб у розмірі 8 177,90 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 19 квітня 2013 року №0000732201, яким позивачу зменшив суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 635 039,00 грн.; №0000742201, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 405 762,00 грн., з яких 325 892,00 грн. - основний платіж, 79 870,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000752201, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 170 304,00 грн., з яких 113 536,00 грн. - основний платіж, 56 768,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; 0000831702, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників у розмірі 10 222,37 грн., з яких 8 177,90 грн. - основний платіж, 2 044,47 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач вказав на те, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 19 квітня 2013 року №0000831702 слугували встановлені актом перевірки порушення позивачем вимог податкового законодавства у частині не включення до складу загального річного оподатковуваного доходу, доходів платника єдиного податку та відповідно, сплати податку з доходів фізичних осіб.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги у частині скасування спірного податкового повідомлення-рішення, виходили з відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства у частині сплати податку з доходів фізичних осіб, оскільки в силу статті 6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» у позивача відсутні підстави для утримання податку з виплаченого доходу фізичній особі, у зв'язку з сплатою такою особою єдиного податку.

Так, відповідно до положень пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Пунктом 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до Закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Зокрема, ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті (пункт 7.1 статті 7 Закону).

За положеннями пунктів 17.1, 17.2 статті 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент; б) для іноземних доходів та тих, чиє джерело виплати знаходиться в осіб, звільнених від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету, - платник податку, отримувач таких доходів; в) для доходів, що виплачуються на користь платника податку фізичними особами, - такий платник податку.

Згідно пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок; б) надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається; в) надавати платнику податку на його вимогу відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку; г) надавати податковому органу інші відомості з питань оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та за процедурою, визначеною цим Законом та Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до положень підпункту 20.3.1 пункту 20.1 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», особами, відповідальними за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку, є: а) при нарахуванні податку особою, на яку покладається відповідальність за таке нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону, - така особа - податковий агент; б) при нарахуванні податку податковим органом на підставі поданої декларації - платник цього податку; в) при самостійному нарахуванні податку його платником - такий платник.

Відповідно до положень частини 3 статті 6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).

Згідно положень підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації): дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наймані позивачем працівники були фізичними особами-підприємцями, які перебували на спрощеній системі оподаткування, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії свідоцтв про сплату єдиного податку, а відтак, у позивача відсутній обов'язок сплати податку на доходи найманих працівників та він не є податковим агентом у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 19 квітня 2013 року №0000831702.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року у справі №810/2382/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді: Олендер І.Я. Приходько І.В.