Постанова № 66352089, 04.05.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2017 рокуЛьвів№ 876/9665/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Іщук Л.П.

з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.

представників позивача:ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест» до Коломийської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

В грудні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю (ОСОБА_1 ТзОВ) «Форест» звернулося з адміністративним позовом до Коломийської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (ОСОБА_1 Коломийська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позов мотивований тим, що в акті перевірки контролюючий орган прийшов до безпідставного висновку про нікчемність правочину, укладеного між ТзОВ «Форест» та ТзОВ «Укртехнологія-Ко» та неможливості реального здійснення господарської операції, проігнорувавши надані ТзОВ «Форест» для перевірки належним чином оформлені первинні документи. ТзОВ «Форест» у повній мірі дотримано норми законодавства, які передбачають право покупця товарів, робіт (послуг) на податковий кредит.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.05.2016 було скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення попередніх судів із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції вказав, що суди не дали належної оцінки доводам податкового органу про відсутність у контрагента основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів) та трудових ресурсів, відсутність доказів транспортування товару від постачальника. Крім того, в письмових поясненнях директора ТзОВ «Укртехнологія-Ко» ОСОБА_4, останній підтвердив ту обставину, що він формально виконував повноваження директора та реєстрував товариство за винагороду. Вищий адміністративний суд України також вказав, що суди повинні були мати на увазі, що сам по собі факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарської операції з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

За результатами нового розгляду після скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 в задоволенні адміністративного позов було відмовлено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ТзОВ «Форест» подало апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що господарські операції ТзОВ «Форест» з ТзОВ «Укртехнологія-Ко» у вказані в акті перевірки періоди, були підтверджені наданими контролюючому органу первинними бухгалтерськими документами, податковими накладними, виданими контрагентом позивача, що було підставою для віднесення витрат по придбанню товару до складу валових витрат та формування податкового кредиту. В подальшому, придбаний у ТзОВ «Укртехнологія-Ко» товар був використаний в господарській діяльності позивача. Договір поставки був підписаний повноважними особами підприємств, накладні та податкові накладені були підписані директором підприємства контрагента позивача ОСОБА_4 Крім того, стосовно вироку суду по обвинуваченню директора ТзОВ «Форест» ОСОБА_1, то такий був винесений на підставі всіх доказів, які були в матеріалах кримінальної справи, а не лише на висновках, наведених у судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції при розгляді цієї справи до їх скасування Вищим адміністративним судом України. Тому просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 та прийняти нову, якою повністю задовольнити адміністративний позов.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, які підтримали апеляційну скаргу, представника відповідача ОСОБА_3, який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ТзОВ «Форест» зареєстроване виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради як юридична особа 06.06.2001. Дана обставина підтверджується свідоцтвом про реєстрацію юридичної особи серії А00 № 369530 та взято на облік платника податків, що підтверджується довідкою № 4943/283 від 08.06.2001, в тому числі податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 12593747 від 13.06.2001.

В період з 14.11.2011 по 18.11.2011 Коломийською ОДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТзОВ «Форест», за результатами якої складено акт № 2898/231/31509856 від 23.11.2011.

В ході перевірки контролюючим органом встановлено порушення товариством ч.1, ч.5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ч.1 ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог вказаних норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТзОВ «Форест» з ТзОВ «Укртехнологія-Ко», документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин у періоді з 01.04.2009 по 31.05.2009, 02.2010 на загальну суму 642 648,00 грн, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 та п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ОСОБА_1 Закон № 334/94-ВР), яким встановлено завищення валових витрат на суму 535 540,00 грн, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 133 885,00 грн, в тому числі за ІІ квартал 2009 року в сумі 88 635,00 грн, за І квартал 2010 року в сумі 45 250,00 грн, п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (ОСОБА_1 Закон № 168/97-ВР), в результаті чого занижено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість на загальну суму 107 108,00 грн, в тому числі за квітень 2009 року в сумі 15 300,00 грн, травень 2009 року в сумі 55 608,00 грн, лютий 2010 року в сумі 36 200,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 01.12.2011, яким товариству збільшено суму грошового зобовязання за платежем прибуток/доходи підприємств в сумі 200 827,50 грн, в тому числі 133 885 грн за основним платежем та 66 942,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № НОМЕР_2 від 01.12.2011, яким визначено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 160 662 грн, в тому числі 107 108 грн за основним платежем та 53 554 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

На думку податкового органу, правочини, укладені між позивачем та його контрагентом за вказаний вище період є нікчемними. Такий висновок ґрунтується відсутністю у ТзОВ «Укртехнологія-Ко» основних фондів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки, а також поясненнями його директора ОСОБА_4, в яких він вказує на формальне виконання таких повноважень та реєстрацію товариства за винагороду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що представлені копії накладних на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Укртехнологія-Ко» не містять жодних відомостей щодо ідентифікації осіб, їх посад та повноважень на складання і підписання документів від імені постачальника, тому неможливо встановити осіб, які здійснювали відвантаження вантажу зі сторони постачальника та приймання вантажу від ТзОВ «Форест», оскільки наявні лише підписи сторін, при цьому відсутні прізвища та ініціали осіб, які підписали первинні документи. Крім того, у наданих копіях накладних за 2010 рік відсутні підписи, прізвище та ініціали у графі «Головний бухгалтер» зі сторони отримувача продукції та у графі «Здав» зі сторони постачальника TзOB «Укртехнологія-Ко». Стосовно укладеного між ТзОВ «Форест» в особі директора ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 договору поставки пиломатеріалів та надання транспортних послуг, суд першої інстанції вказав, що договір та доручення стосувалися надання послуг перевезення, відправки і отримання вантажів на станціях Коломия, Явора та Рожнятів Львівської залізниці та не уповноважували останнього на отримання товарно-матеріальних цінностей від імені ТзОВ «Форест», що відбувались при поставках товару транспортними засобами ТзОВ «Укртехнологія-Ко» на складі позивача. Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що не спростованими залишились доводи відповідача в частині відсутності у спірного постачальника обєктивної можливості поставити зазначений товар в силі відсутності основних фондів, трудового персоналу, транспортних засобів. Суд першої інстанції не взяв до уваги як доказ вирок Коломийського міськрайонного суду від 30.01.2014, яким ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.367 КК України, оскільки в його обґрунтування було покладено судові рішення, які в подальшому були скасовані судом касаційної інстанції.

Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та невідповідністю його висновків обставинам справи, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ТзОВ «Форест» та ТзОВ «Укртехнологія-Ко» був укладений договір № 1/04 від 01.04.2009, за умовами якого ТзОВ «Укртехнологія-Ко» зобовязувалося поставити ТзОВ «Форест» лісопродукцію, в тому числі дошку хвойну необрізну, загальним обсягом поставки 1 500 кубометрів, а ТзОВ «Форест» провести оплату на розрахунковий рахунок постачальника за поставлену продукцію згідно виставлених рахунків.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій та виконання умов вказаного договору, позивачем були надані видаткові накладні, згідно яких товариству «Форест» було відпущено товариством «Укртехнологія-Ко» дошку хвойну необрізну, податкові накладні, випискою по особовому рахунку ТзОВ «Форест».

При дослідженні зазначених первинних документів, оцінка яким надана з дотриманням положень ст.86 КАС України, судом апеляційної інстанції встановлено, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно до статті 9 цього Закону є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій.

На момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість у встановленому законом порядку, що не заперечувалось відповідачем.

20.04.2009 між ТзОВ «Опторесурс» (покупець) та ТзОВ «Форест» (постачальник) був укладений договір № 1, предметом якого було зобовязання постачальника передати у власність покупця пилових хвойних порід, дошку необрізну, обрізну хвойних, дубових порід та покупця своєчасно здійснити оплату на його умовах. Продукція поставляється вагонними та автомобільними партіями на протязі 2009 року.

З матеріалів справи видно, що на виконання умов даного договору позивачем було надано суду квитанції про приймання вантажу та рахунки про здійснення оплати за його доставку.

Факт поставки позивачем товару ТзОВ «Опторесурс» не заперечується відповідачем, проте, заперечується той факт, що такий був отриманий у ТзОВ «Укртехнологія-Ко».

На думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково не взяв до уваги як доказ вирок Коломийського міськрайонного суду від 30.01.2014, яким ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.367 КК України з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 72 КАС України передбачено, що вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, даною нормою чітко визначено коло питань, які підлягають зясуванню судом при вирішенні адміністративного позову в контексті вироку суду у кримінальному провадженні.

Вироком Коломийського міськрайонного суду від 30.01.2014 у справі № 0909/4654/2012, яким ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.367 КК України, встановлено, що податковий кредит ТзОВ «Форест» сформовано відповідно до вимог п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР, висновок ревізорів Коломийської ОДПІ щодо відсутності факту перевезення товарно-матеріальних цінностей на підставі не оформлення товарно-транспортних накладних є необґрунтованим.

Згідно вироку суду, допитані свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які працювали у ТзОВ «Форест», своїми показами спростували покази, надані на досудовому слідстві щодо не приїздів у ТзОВ «Форест» автомобілів з пиломатеріалами, в тому числі від ТзОВ «Укртехнологія-Ко», а впевнено підтвердили приїзд великої кількості вантажних автомобілів із лісом.

Судом також встановлено, що предметом дослідження у згадуваному кримінальному провадженні були господарські операції та первинні документи спірного періоду між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Укртехнологія-Ко».

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у судовому рішенні, в частині зясування питання транспортування товару, суд першої інстанції вказав, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. При цьому, стороною позивача документи на підтвердження транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Укртехнологія-Ко» до ТзОВ «Форест» не надано, натомість директор ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що доставку лісопродукції здійснювало ТзОВ «Укртехнологія-Ко» власними транспортними засобами, а товарно-транспортні накладні не оформлювалися. Однак, згідно висновку податкового органу у ТзОВ «Укртехнологія-Ко» відсутні транспортні засоби.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, виконуючи процесуальні вказівки суду касаційної інстанції, прийшов до помилкового висновку про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Укртехнологія-Ко» через відсутність доказів транспортування лісопродукції, оскільки наявність товарно-транспортної накладної, подорожніх листів чи транспортних накладних, відповідно до законодавства України є обов'язковою для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах. У випадку якщо юридична особа здійснює вантажні перевезення для власних потреб, обов'язкова наявність товарно-транспортної накладної не вимагається, а достатньо наявності видаткової накладної або іншого документу, що підтверджує право власності на вантаж.

Пояснення директора ТзОВ «Форест» в цій частині не були спростовані відповідачем.

З аналізу статті 5 Закону № 334/94-ВР та статті 7 Закону № 168/97-ВР, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє посилання суду першої інстанції на відсутність в накладних відомостей щодо ідентифікації осіб, їх посад та повноважень на складання і підписання документів від імені постачальника, а також підписів, прізвищ та ініціалів осіб, що їх підписували, оскільки одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст.4 ПК України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що в разі встановлення факту недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

У рішеннях ЄСПЛ від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес АД проти Болгарії», зроблено висновок, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Якщо податкова інспекція володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, вона може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, такі заходи є неприпустимими за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь платника податків у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення.

За умови своєчасного та повного виконанням платником податків своїх податкових обов'язків, неможливості з його сторони забезпечити дотримання контрагентом обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія знала чи могла знати, остання не повинна нести відповідальність за наслідки не виконання постачальником його обов'язків.

Саме наявність таких обставин, які були встановлені вироком суду у кримінальному провадженні, зумовило перекваліфікацію дій підсудного ОСОБА_1 зі ст.212 на ч.1 ст.367 КК України.

Таким чином, дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановлені або нереальності операції, або відсутності в ній ділової мети.

Згідно ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до ч.2 ст.71 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, відсутні підстави для позбавлення позивача права на відображення в податковому обліку розглядуваних господарських операцій.

У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст.202 цього Кодексу підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 254 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест» задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року по справі № 2а-4119/11/0970 скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест» до Коломийської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Коломийської обєднаної державної податкової інспекції № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 01.12.2011.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя ОСОБА_12 судді ОСОБА_13 ОСОБА_14

Повний текст постанови складено 05.05.2017.