Ухвала суду № 66333559, 04.05.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8109/15-ц

Провадження № 22-ц/779/610/2017

Категорія 43

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючого: Проскурніцького П.І.

Суддів: Васильковського В.М., Горейко М.Д.,

за участю секретаря: Шемрай Н.Б.

сторін: відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні кімнатою площею 18,1 кв.м в квартирі АДРЕСА_1 та вселення в кімнату, стягнення судових витрат та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у володінні, користуванні, розпорядженні житловою кімнатою площею 18,1 кв.м, стягнення судових витрат, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 02 березня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

09.06.2015 року ОСОБА_3 звернулася в суд з даним позовом посилаючись на те, що їй на праві власності належить 2/5 частини квартири АДРЕСА_2. Згідно рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.06.2014 року їй разом із дітьми встановлено право користування житловими кімнатами площами 18,2 та 18,1 кв.м., а за ОСОБА_2 - кімнатою житловою площею 13,4 кв.м.

Незважаючи на рішення суду, відповідач продовжує займати кімнату площею 18,1 кв.м. своїми меблями та речами особистого користування, чим чинить перешкоди у користуванні нею.

20.07.2015 року ОСОБА_2 подав до Івано-Франківського міського суду зустрічну позовну заяву , у якій зазначив, що згідно рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.06.2014 року ОСОБА_3 надано в користування кімнату площею 18,1 кв.м. Оскільки, спірна кімната є приватною власністю позивача (за зустрічним позовом) у відповідності до рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.10.2012 року та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.05.2013 року, то позовні вимоги ОСОБА_3 є необгрунтованими та безпідставними. ОСОБА_3 разом із дітьми вже більше року користується вказаною кімнатою, вся кімната по периметру зайнята речами позивачки(за первісним позовом). У спірній кімнаті знаходиться тільки меблева стінка позивача(за зустріним позовом), де в одній шафі лежить одяг, а в іншій книги та різноманітні дитячі речі. Ніяких перешкод у користуванні кімнатою позивач (за зустрічним позовом) не чинить, навпаки наявність мебельної стінки покращує благоустрій для дітей, сприяє покращенню умов для проживання. Позовні вимоги ОСОБА_3 спрямовані на встановлення дверного замку та обмеження позивача (за зустрічним позовом) в праві власності, оскільки, спірна кімната є власністю ОСОБА_2

На підставі наведеного просив позовні вимоги зустрічного позову задоволити.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 11.12.2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 обєднано в одне провадження.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобовязано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні кімнатою площею 18,1 кв.м. в квартирі АДРЕСА_3, в тому числі звільнивши цю житлову кімнату від власних речей та меблів. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 243 грн. 60 коп. витрат по оплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що дане рішення не відповідає дійсним обставинам справи і вимогам закону, є необгрунтованим та незаконним.

Зазначпив, що на час розгляду справи та ухвалення рішення позивачка по справі ОСОБА_3 змінила своє прізвище на Кулєба, про що він неодноразово усно повідомляв суд першої інстанції та надав необхідні письмові докази, серед яких копія свідоцтва про зміну імені від 20.04.2016 року. Однак дані обставини були безпідставно проігноровані судом при винесенні рішення.

Суд першої інстанції повністю ігнорує показання свідків, які спростовують позовні вимоги ОСОБА_3 та підстави її позову. Крім того, міський суд безпідставно відхилив його заяву від 24.05.2016 року про виклик свідків їхніх з позивачкою дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які могли в судовому засіданні підтвердити або спростувати факт чинення перешкод зі сторони відповідача їхньому та позивачки проживанню у спірній квартирі.

Також суд безпідставно не взяв до уваги письмові докази, які підтверджеють обставини добровільної зміни постійного місця проживання ОСОБА_3 та їхніх неповнолітніх дітей і їх переїзд до міста Запоріжжя. Ним подано до суду цілий ряд належних та допустимих письмових доказів щодо непроживання ОСОБА_3 у спірній квартирі з вересня 2015 року до моменту ухвалення оскаржуваного рішення.

Зазначив, що загальна площа квартири 72,6 кв.м., житлова площа 49,7 кв.м., у якій відповідачу належить 3/5 частини (тобто, йому по закону належить 29,82 кв.м. житлової площі, 43,56 кв.м. загальної площі). Однак, міський суд задовольняючи позов ОСОБА_3, не зважає на непорушність права власності, обмежуючи право власності ОСОБА_2 (в тому числі користування) тільки кімнатою площею 13.4 кв.м. (тобто, менше 1/3 житлової площі). Міський суд фактично самовільно зменшує його частку у праві спільної власності на житлове приміщення.

З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції змінити у частпині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та відмови у задоволенні його зустрічного позову, задовольнити його зустрічний позов та зобовязати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкод у володінні, користуванні, розпорядженні житловою кімнатою площею 18,1 кв.м. та відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Колегія суддів, вислухавши доповідача, відповідача ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що квартира АДРЕСА_4 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної власності з визначеними частками, а саме: ОСОБА_2 - 3/5 частки вартістю 228 387 грн., та ОСОБА_3 - 2/5 частки вартістю 152 252,40 грн., згідно рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.10.2012 року (а.с.78-81).

Згідно копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.06.2013 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на 3/5 частини квартири АДРЕСА_5 (а.с.82).

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківськї області від 16.06.2014 року встановлено порядок користування за ОСОБА_2 кімнатою житловою площею 13,4 кв.м., а за ОСОБА_3 разом із дітьми ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 право користування житловими кімнатами площами 18,2 та 18,1 кв.м. (а.с.5-7).

За вимогами ст.ст. 150, 156 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Як слідує зі ст. 358 ЦК України кожен із власників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна, яка відповідає його частці.

Статтею 391 ЦК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. При вирішенні зазначених спорів, судам належить не тільки констатувати факт чинення перешкод власнику майна, але слід встановлювати, які саме перешкоди чинить відповідач.

ОСОБА_3 у своїй позовній заяві зазначає, що у виділеній їй у користування кімнаті площею 18,1 кв.м. знаходиться мебельна стінка та особисті речі ОСОБА_2 Дані факти в судовому засіданні підтвердив відповідач.

Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Посилання відповідача на те, що мебельна стінка покращує благоустрій дітей, сприяє покращенню умов проживання, суд першої інстанції правильно не брав до уваги, так як там знаходяться особисті речі ОСОБА_2, якими він користується, у звязку з чим ОСОБА_3 позбавлена можливості обмежити доступ останнього до вказаної кімнати, де зберігаються і її особисті речі.

Твердження ОСОБА_2, що встановлення дверного замка до кімнати площею 18,1 кв.м. є обмеженням його у праві власності, оскільки, вказана кімната є його приватною властю, - є необгрунтованим та не підтвердженим жодними доказами, оскільки, згідно рішення апеляційного суду Івано-Франківської області між сторонами не проведено реального поділу квартири, а тому стверджувати, котра із кімнат перебуває у власності кожного із сторін, не вбачається можливим.

Крім цього, ОСОБА_2 в судовому засіданні особливу стверджував, що ОСОБА_3 з вересня 2015 року не проживає у спірній квартирі, що підтверджується також і поясненнями свідків.

Однак, представник позивача повідомив, що причиною переїзду його довірительки стали постійні конфліктні ситуації, які виникали між колишнім подружжям, в тому числі в присутності дітей, що підтверджується наявними в матеріалах справи неодноразовими зверненннями до правоохоронних органів.

Крім цього, вона не могла вільно користуватись кімнатою площею 18,1 кв.м., а разом із трьома дітьми проживала в одній кімнаті площею 18,2 кв.м. Однак, після отриманої 19.09.2015 року травми хребта змушена була переїхати в м.Запоріжжя, оскільки, створені зі сторони ОСОБА_3В, умови проживання були неприйнятними.

Стаття 383 ЦК України визначає основні права власників житлового будинку або квартири. Одним з найважливіших їхніх прав є можливість власника використовувати квартиру або будинок для власного проживання або проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

У ст. 386 ЦК України закріплено основні правові засади захисту права власності в Україні, які базуються на принципі рівності захисту права власності всіх його суб'єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується судова колегія, що ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_3 у користуванні виділеною їй кімнато площею 18,1 кв.м. Виділення кімнати площею 81,1 кв.м. у користування позивача не позбавляє відповідача права власності на 3/5 частки квартири АДРЕСА_6.

Що стосується зустрічних позовних вимог, то вказані вимоги є передчасними та необгрунтованими, оскільки ОСОБА_3 в добровільному порядку виїхала з спірної квартири, жодних дій зі сторони ОСОБА_2 щодо її виселення вчинено не було, а тому і підстав для вселення в судовому порядку немає.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

На підставі вищенаведеного, беручи до уваги матеріали справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що первісний позов підлягає до часткового задоволення, а в задоволенні зустрічного слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.2 ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі

переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без зміни, оскільки воно ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 02 березня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: П.І. Проскурніцький

Судді: В.М. Васильковський

ОСОБА_7