Ухвала суду № 66331512, 03.05.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1166/16-ц

Провадження № 22-ц/779/646/2017

Категорія 43

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Малєєв А.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого - Малєєва А.Ю.,

суддів: Горблянського Я.Д., Матківського Р.Й.,

секретаря Капущак С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Обласне бюро технічної інвентаризації, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про припинення права власності на частку у спільному майні

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Обласне бюро технічної інвентаризації, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про припинення права власності на частку у спільному майні задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/3 частину у спільному майні - квартирі АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 в розмірі 16 948,33 грн, що внесені ОСОБА_4 на депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину у спільному майні - квартирі АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору в розмірі 551,20 грн та 3000 грн витрат, пов'язаних з проведенням експертного дослідження.

Позивач ОСОБА_2 оскаржив указане рішення в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно задоволено зустрічний позов та не враховано ряд обставин. Так, апелянт зазначив, що у спірній квартирі проживали його батьки та проходило його дитинство, він сам проживає в господарській будівлі по АДРЕСА_1, де було проведено світло і газ та встановлено лічильники. ОСОБА_2 вказує, що ОСОБА_3 сховала оригінали документів на квартиру, відключила йому газ та світло в господарській будівлі, де він проживає, почала здійснювати на нього тиск. 11.02.20116 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування на 2/3 частки спірної квартири, чим на думку апелянта, створено штучні докази. Щодо понесених витрат на ремонт та будівельні матеріали, то такі ремонтні роботи були проведені з ініціативи ОСОБА_4 без будь-якого погодження з апелянтом. Будівельні матеріали згідно квитанцій придбані тоді, коли ОСОБА_5 не була власником квартири. Крім того, квартира розташована на земельній ділянці, яка є у власності позивача-відповідача та за яку він сплачує податок. Також апелянт зазначив, що ОСОБА_4 створює штучно конфлікт та звертається до поліції. ОСОБА_2 вказав, що не має іншого місця проживання ніж спірна квартира, тому припинення права власності на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, позбавить його пенсіонера за віком єдиного житла.

Враховуючи вказане вважає, що відсутні обов'язкові умови для припинення його права на частку у спірній квартирі.

Просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Апелянт в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав просив її задовольнити з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її представниця ОСОБА_6 проти вимог апеляції заперечили та просили її відхилити з огляду на законність та обґрунтованість рішення суд.

За результатами розгляду справи апеляційний суд приходить до висновку, що апеляцію належить відхилити з таких мотивів.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові ОСОБА_7 і задоволення вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції, застосувавши приписи ст. 365 ЦК України, прецедентну практику ЄСПЛ та правові висновки Верховного Суду згідно з ч. 2 ст. 214 та 360-7 ЦПК України, обґрунтовано виходив з того, що у даному випадку 1) частка ОСОБА_2 є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника; 5) 16948, 33 грн компенсації за частку внесено на депозит суду.

Такий висновок відповідає фактичним обставинам справи, закону і прецедентній практиці ЄСПЛ.

1.Фактичні обставини.

1.1. ОСОБА_2 належить на праві власності 1/3 (т.1 а.с. 7, 133), а ОСОБА_3 2/3 частини спірної квартири (т.1 а.с. 36). У процесі розгляду справи ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_4 свою частку (т.1 а.с. 37). Загальна площа квартири 32,1 кв.м., житлова площа - 20,9 кв.м. (т. 1 а.с. 8).

Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є співвласниками цього об`єкта права власності і частка ОСОБА_7 є меншою за частку ОСОБА_4.

1.2. Квартира є однокімнатною, у ній зареєстровані та проживають ОСОБА_4 разом із своїм малолітнім сином ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 38, 80). Згідно Висновку виділ в натурі 1/3 частини спірної квартири є неможливий (т.1 а.с. 231-243).

Отже квартира в натурі поділена бути не може.

1.3. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 неодноразово зверталися до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 і останній притягувався до відповідальності за незаконне зайняття підприємницькою діяльністю за місцем знаходження майна та за дрібне хуліганство (т.1 а.с. 40, 41), ОСОБА_2 також направляв заяви в ОВС щодо дій ОСОБА_4 (т.1 а.с. 213-215).

Отже, спільне володіння та користування майном є неможливим.

1.4. Відповідно до Звіту про оцінку майна від 11.02.2016 оціночна (ринкова) вартість об'єкта оцінки становить без ПДВ 50 845,00 грн, в тому числі частка ОСОБА_2 - 16948,33 грн (т.1 а.с. 243). Доказів іншої вартості своєї частки ОСОБА_2 не надав, окрім заперечень.

1.5. Як встановлено судом першої інстанції, станом на час звернення до суду з первісним позовом про вселення та в ході розгляду справи ОСОБА_2 був співвласником (в розмірі 1/4 частки) трьохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 31), де і був зареєстрований до 02 квітня 2016 року.

2. Оцінка апеляційного суду відповідності фактичних обставин нормам права.

2.1. Рішення суду першої інстанції повністю відповідає ознакам, визначеним у ст. 365 ЦК України: 1) частка ОСОБА_2 є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника; 5) 16948, 33 грн компенсації за частку внесено на депозит суду. При цьому, судом першої інстанції вірно оцінено як штучне погіршення умов і створення підстав для позову відчуження ОСОБА_2 своєї частки в житлі АДРЕСА_3 (т.1 а.с. 30), оскільки це відбулось у процесі розгляду справи. Тому заподіяння істотної шкоди інтересам ОСОБА_2 не відбулось.

2.2. Суд першої інстанції при вирішенні спору діяв згідно з нормою ст. 41 Конституції України (примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості) та прецедентною практикою ЄСПЛ (з п.42. Рішення ЄСПЛ в справі «Андрій Руденко проти України» слідує, що внесення вартості частки у власності на депозитний рахунок суду першої інстанції було і залишається передумовою винесення судом рішення про припинення права на частку у спільному майні).

2.3. Апеляційний суд вважає, що втручання у право власності ОСОБА_2 в даному випадку є виправданим згідно з ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і відповідає усталеній прецедентній практиці ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 р. в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 р. в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства), оскільки здійснено: 1) з метою урегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); 2) на підставі закону; 3) з дотриманням вимог співмірності і пропорційності (частка ОСОБА_2 є меншою, спірна квартира використовується для проживання відповідача і неповнолітньої дитини).

2.4. Судом вірно було застосовано висновок Верховного Суду у справі 6-2925цс15 щодо можливості припинення права на частку за умови, що це не завдасть істотної шкоди. Вказаний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду № 6-1943цс16 від 23 листопада 2016 року, 6-068цс14 від 02 липня 2014 року, 6-81цс11 від 16 грудня 2012 року.

Отже, доводи апеляції не дають підстав для скасування рішення суду, тому апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 209, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: Я.Д. Горблянський

Р.Й. Матківський