Ухвала суду № 66330375, 05.05.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/1222/17 05.05.2017 05.05.2017 05.05.2017

Справа №487/1222/17 Головуючий першої інстанції Щербина С.В.

Провадження №22-ц/784/1171/17 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Ухвала

Іменем України

05 травня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Тищенком Л.С.,

за участі:

представників позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 березня 2017 року, постановлену за заявою ОСОБА_3, яка діє через свого представника ОСОБА_4, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Душейко Олесі Михайлівни, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення Державного реєстратора - приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також покладення обов'язку вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Душейко Олесі Михайлівни і ОСОБА_5.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), і ОСОБА_3 укладено кредитний договір №014/08-112/69789, за умовами якого банк надав позичальнику 252 000 грн., у вигляді невідновлюваної кредитної лінії, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13.50% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк до 15 жовтня 2017 року включно.

Виконання умов указаної угоди забезпечено нотаріально посвідченими іпотечними договорами, укладеними у той же день між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», предметом яких є належні на праві власності ОСОБА_3 нежитлові приміщення - магазин промислових товарів, який знаходиться по проспекту АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_1 За умовами іпотечних договорів іпотекодержатель мав право у випадку невиконання іпотекодавцем своїх зобов'язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок іпотечного майна.

Як стало відомо позивачу, між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 було укладено договір, відповідно до якого банк відступив на користь останнього права вимоги за кредитним договором №014/08-112/69789 від 15 жовтня 2007 року та іпотечними договорами, які його забезпечують.

Рішеннями Державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. за №33690463 та №33690409 від 02 лютого 2017 року було проведено реєстрацію права власності на нежитлові приміщення - магазин промислових товарів, який знаходиться по проспекту АДРЕСА_2 та на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 на підставі його заяви.

Посилаючись на те, що зазначені рішення є незаконними, вчиненні з перевищенням повноважень та без дотримання вимог чинного законодавства, позивач просила визнати їх незаконними та скасувати, а також зобов'язати приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. скасувати та вилучити записи №18836481 та 18836419 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_5

Одночасно, в позовній заяві міститься клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення - магазин промислових товарів, який знаходиться по проспекту АДРЕСА_2 і на квартиру АДРЕСА_1, та заборони ОСОБА_5 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження, знецінення, пошкодження, вилучення та користування зазначеним нерухомим майном, а також рухомим майном, яке знаходиться в зазначених приміщеннях, до розгляду справи по суті. На думку позивача, існує ймовірність відчуження відповідачем вказаного майна третім особам, тому невжиття заходів забезпечення позову може мати негативні наслідки для неї, спричинення збитків, значно ускладнити повернення майна та може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 березня 2017 року відкрито провадження у справі за даним позовом.

Наступною ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 березня 2017 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Також, в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що накладаючи арешт та забороняючи вчиняти певні дії щодо спірного майна, суд першої інстанції перешкоджає його власнику вільно реалізувати своє право у володінні, користуванні та розпорядженні власністю. Окрім того вважає, що вжиті судом заходи забезпечення позову ставлять під загрозу права інших осіб, зокрема орендаря спірного майна, який позбавлений можливості користуватися таким майном, та завдають невиправданої шкоди підприємницької діяльності відповідача.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що застосовані ним заходи у достатній мірі гарантують належне та вчасне виконання судового рішення, яке можливо буде ухвалено на користь позивача.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області погоджується з таким висновком суду.

Як зазначено в п.4 Рішення Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року №4-рп/2011 «У справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України», інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.

Колегія суддів бере до уваги, що за змістом ст.ст.151-154 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені ЦПК України заходи забезпечення позову.

Надаючи судове тлумачення названим нормам, Пленум Верховного Суду України в пунктах 1-4 своєї постанови за №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначив, що під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання норм чинного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, у разі необхідності, на будь-якій стадії розгляду справи, за умови, що невжиття заходів забезпечення утруднить чи зробить неможливим виконання рішення, може забезпечити позов, застосувавши один або декілька видів забезпечення, у тому числі забороною вчиняти певні дії та накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

За змістом ч.1 ст.151 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, де повинно бути зазначено:

1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов;

2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, у разі необхідності суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

З матеріалів справи вбачається, що матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, щодо якої вона просить ухвалити рішення, зводиться до визнання незаконними та скасування рішень приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. про державну реєстрацію прав та обтяжень від 02 лютого 2017 року, згідно з якими здійснено державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно (квартиру і нежитлові приміщення магазину) за ОСОБА_5; зобов'язання приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу скасувати та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи №18836481 і №18836419 про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на обумовлене нерухоме майно.

Отже, між сторонами існує спір з приводу права власності на спірне майно та оскільки, відповідач ОСОБА_5, як особа, за якою зареєстровано право власності на вищевказане нерухомого майна, може розпорядитись ним на власний розсуд, колегія суддів вважає, що існує очевидна небезпека відчуження цього нерухомого майна або іншого майна, яке в ньому знаходиться, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів позивача.

Щоб уникнути цього, і слід застосувати у визначеному позивачем обсязі заходи забезпечення позову, які б не тільки унеможливили розпорядження майном, але зробили неможливими і будь-які дії, спрямовані на знецінення, пошкодження, вилучення та користування зазначеним нерухомим майном, а також рухомим майном, яке знаходиться в зазначених приміщеннях.

Задовольняючи заяву позивача, районний суд вважав що існує вірогідність відчуження спірного майна відповідачем третім особам, тому дійшов висновку про наявність достатніх підстав для забезпечення даного позову у обраний позивачем спосіб шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно та забороною ОСОБА_5 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження, знецінення, пошкодження, вилучення та користування майном.

На думку колегії суддів, обраний вид забезпечення позову є співмірним до позовних вимог і ніяким чином не порушує прав інших учасників процесу.

Отже, доводи апеляційної скарги про безпідставність задоволення заяви про забезпечення позову є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду, оскільки арешт та заборона вчиняти певні дії щодо спірного майном є тимчасовими, а тому не є такими, що порушують права власника, а є лише обмежувальними заходами встановленими законом, та необхідними для вирішення судового спору.

Посилання на втручання суду в господарську діяльність відповідача є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року, вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Враховуючи обставини даної справи, колегія суддів вважає, що вжиті заходи забезпечення позову не пов'язані із втручанням у діяльність відповідача, не обмежують останнього у можливості володіти та користуватися майном та не завдають шкоди його підприємницькій діяльності.

Інші доводи апеляційної скарги щодо незаконності оскаржуваної ухвали не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та не впливають на їх правильність.

Оскільки ухвала районного суду відповідає вимогам процесуального законодавства, то колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст.307,312,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - відхилити, а ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 березня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко