Постанова № 66327931, 19.04.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,

за участю прокурора Халанчук Олени Сергіївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Кіровограда в інтересах держави до Кіровоградської міської ради, ОСОБА_6 про визнання недійсними рішення і державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов'язання їх повернути за заявою ОСОБА_6 про перегляд рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 березня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року прокурор м. Кіровограда в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що пунктами 22-24 рішення Кіровоградської міської ради від 3 вересня

2009 року № 2469 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність по АДРЕСА_1» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_6 у власність земельну ділянку площею 1000,00 кв.м для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 1200,00 кв.м для ведення садівництва, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. На підставі цього рішення ОСОБА_6 18 жовтня 2010 року отримала державні акти на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Позивач зазначив, що в ході прокурорської перевірки було встановлено, що проект відведення земельних ділянок у власність

ОСОБА_6 не відповідає вимогам частини дев'ятої статті 118- Земельного кодексу України (далі ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_308/ed_2014_09_06/pravo1/T012768.html?pravo=1>), зокрема Державне управління охорони навколишнього середовища в Кіровоградській області відкликало свій висновок про погодження проекту землеустрою; спірні земельні ділянки відносяться до території земельних насаджень загального користування населеного пункту та згідно з положеннями статті 83 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_308/ed_2014_09_06/pravo1/T012768.html?pravo=1> не могли бути передані в приватну власність.

Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив суд: визнати недійсними пункти 22-24 рішення Кіровоградської міської ради від 3 вересня 2009 року № 2469 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність по АДРЕСА_1»; визнати недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_1 від 18 жовтня 2010 року на земельну ділянку площею 1000,0 кв.м, що виданий на ім'я ОСОБА_6 для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_3 від

18 жовтня 2010 року на земельну ділянку площею 1200,0 кв.м, що виданий на ім'я ОСОБА_6 для ведення садівництва за цією ж адресою; зобов'язати ОСОБА_6 повернути Кіровоградській міській раді зазначені земельні ділянки.

Ленінський районний суд м. Кіровограда рішенням від 28 грудня

2015 року в задоволенні позовних вимог прокурора м. Кіровограда в інтересах держави до Кіровоградської міської ради відмовив.

Апеляційний суд Кіровоградської області рішенням від 24 березня

2016 року, доповненим додатковим рішенням цього ж суду від 27 квітня

2016 року, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 грудня 2015 року скасував та позовні вимоги прокурора м. Кіровограда задовольнив: визнав недійсними пункти 22-24 рішення Кіровоградської міської ради від

3 вересня 2009 року № 2469 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність по АДРЕСА_1» та державні акти на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_1 й № НОМЕР_2; зобов'язав ОСОБА_6 повернути Кіровоградській міській раді спірні земельні ділянки площею 1000,00 кв.м та 1200,00 кв.м; вирішив питання розподілу судових витрат.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилила, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 березня 2016 року залишила без змін.

19 вересня 2016 року до Верховного Суду України звернулася

ОСОБА_6 із заявою про перегляд ухвалених у справі рішень з підстави неоднакового застосування норм матеріального права, а саме положень статті 361 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про покуратуру» та статей 45, 46 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також із підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи свої доводи, заявниця посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, а також на постанови Верховного Суду України від

29 жовтня й 23 грудня 2014 року, 25 березня, 22 квітня, 1 липня й 16 вересня 2015 року, 17 лютого та 8 червня 2016 року.

У зв'язку із цим ОСОБА_6 просить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 березня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 грудня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Халанчук О.С., дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що рішенням Кіровоградської міської ради від 16 вересня 2008 року № 1302 «Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1» надано згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам міста Кіровограда у власність на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) та для ведення садівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі згідно з додатком (а.с. 5).

Згідно з цим рішенням ОСОБА_6 надано згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельної ділянки 1200,0 кв.м для ведення садівництва, що розташовані в районі АДРЕСА_1 (а.с. 5 зворот).

Пунктом 22 рішення Кіровоградської міської ради від 3 вересня

2009 року № 2469 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність по АДРЕСА_1» затверджено ОСОБА_6 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2200,00 кв.м. для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення садівництва, а також акт визначення розміру збитків для відшкодування власникам землі та землекористувачам, пов'язаних з вилученням земельної ділянки, розташованої за вказаною адресою.

Пунктами 23, 24 зазначеного рішення передано ОСОБА_6 у власність земельні ділянки площею 1000,00 кв.м (землі одно- та двоповерхової житлової забудови) для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови та площею 1200,00 кв.м (рілля) для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі та розташовані в районі АДРЕСА_1 у

м. Кіровограді (а.с. 6-8).

На підставі цього рішення ОСОБА_6 отримала державні акти на право власності на земельні ділянки: серії НОМЕР_1 від 18 жовтня

2010 року на земельну ділянку площею 1000,0 кв.м для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); серії НОМЕР_3 від 18 жовтня 2010 року на земельну ділянку площею 1200,0 кв.м для ведення садівництва (а.с. 13-14).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора

м. Кіровограда, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що спірні земельні ділянки віднесені до території зелених насаджень загального користування, тому були передані у власність ОСОБА_6 з порушенням вимог земельного законодавства.

Крім того, суд дійшов висновку про те, що позовна давність до заявлених вимог не спливла, оскільки про порушення вимог закону при передачі спірної земельної ділянки у власність прокурор дізнався у 2014 році під час проведення перевірки стосовно дотримання Кіровоградською міською радою вимог законодавства.

Наданою для порівняння ухвалою від 13 липня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора м. Кіровограда в інтересах держави до Кіровоградської міської ради з підстави пропуску позовної давності, оскільки прокурор був присутній під час прийняття Кіровоградською міською радою оскаржуваного рішення від 3 вересня

2009 року № 2469, однак з позовом звернувся до суду в липні 2015 року, тобто понад установлений статтею 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строк.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України містяться такі висновки:

- для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (29 жовтня 2014 року № 6-152цс14);

- прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Фонду державного майна України, але не наділяє прокурора повноваженнями порушувати питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, зокрема Фонду державного майна України (25 березня 2015 року № 3-21гс15);

- положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (23 грудня 2014 року № 3-194гс14, 22 квітня 2015 року № 3-54гс15, 1 липня 2015 року № 6-178цс15; 17 лютого 2016 року

№ 6-2407цс15);

- з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (16 вересня 2015 року № 6-68цс15; 8 червня 2016 року № 6-3029цс15 та № 6-3089цс15).

Таким чином, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення цієї невідповідності та розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

У справі, яка переглядається, в позовній заяві прокурор зазначив, що здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, - Державну інспекцію сільського господарства України (далі - Держсільгоспінспекція).

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до заявлених прокуратурою вимог, оскільки про порушення вимог закону при передачі спірної земельної ділянки у власність прокурор дізнався лише під час проведення у 2014 році відповідних перевірок дотримання Кіровоградською міською радою вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

ОСОБА_6 подала заяву про застосування позовної давності.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України з урахуванням тієї обставини, що у справі, яка переглядається, прокурор не обґрунтував правових підстав для захисту інтересів Держсільгоспінспекції, тоді як власником спірної земельної ділянки є відповідна міська рада, суди повинні були з'ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Держсільгоспінспекції з позовом про визнання недійсним спірного рішення міської ради, яке (право) пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суди не врахували положення закону та дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення перевірки.

Разом з тим оскільки прокурор пред'явив позов в інтересах держави, указавши Держсільгоспінспекцію, для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з'ясувати, коли саме Держсільгоспінспекція довідалася або могла довідатися про порушення свого права, тобто коли почався перебіг позовної давності, без установлення чого ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Оскільки суди попередніх інстанцій цього не зробили, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення в справі.

З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення слід скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 березня 2016 року, додаткове рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2016 року та рішення Ленінського районного суду

м. Кіровограда від 28 грудня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко