Рішення № 66327495, 04.04.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/33154/16-ц

Провадження № 2/761/1609/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Гончар Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним, -

в с т а н о в и в :

В вересні 2016р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 22 - 25) до відповідачів: ПАТ «КБ «Надра», ОСОБА_2, в якому просила суд: визнати недійсним з моменту укладення договір поруки від 20 лютого 2008р. б/н, укладений між позивачкою та ПАТ «КБ «Надра» (далі по тексту - договір поруки).

Свої позовні вимоги позивачка обгрунтовувала тим, що 20 лютого 2008р. між відповідачами було укладено кредитний договір № 28/МК40/2008-840 (далі по тексту кредитний договір), відповідно до якого відповідачці ОСОБА_2 було надано кредит у сумі 136530,0 дол. США на умовах щомісячної сплати поточного платежу і повним терміном повернення кредиту до 17 лютого 2023р., зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 14,4 % річних, цілі кредитування - споживчі потреби,

20 лютого 2008р. між позивачкою та відповідачем ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір поруки, відповідно до п. 1.1 якого, поручитель зобовязується відповідати перед кредитором в повному обємі за своєчасне та повне виконання зобовязань відповідачкою ОСОБА_2 за вищезазначеним кредитним договором. Згідно з п. 1.2. договору поруки відповідальність поручителя і боржника є солідарними.

Позивачка вважає, що укладений між сторонами договір поруки повинен бути визнаний судом недійсним, на підставі положень ст. ст. 203, 215, 229-231, 233, 234 ЦК України.

До судового засідання позивачка ОСОБА_1, відповідачка ОСОБА_2 подали до суду письмові заяви, в яких клопотали перед судом про розгляд справи у їх відсутність. Відповідачка ОСОБА_2 зазначала, що позивачка є її матірю і заявлені позовні вимоги вона визнає, оскільки зазначений кредит необхідний був відповідачці для підприємницької діяльності, а без укладання договору поруки банк відмовлявся надати кредит. За вмовляннями відповідачки, позивачка погодилась підписати оспорюваний договір поруки, не читаючи його.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначаючи, що заявлені позовні вимоги безпідставні та необґрунтовані, просив суд застосувати строки позовної давності до заявлених вимог.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 20 лютого 2008р. між відповідачкою ОСОБА_2 та відповідачем ПАТ «КБ «Надра» було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачці ОСОБА_2 було надано кредит у сумі 136530,0 дол. США на умовах щомісячної сплати поточного платежу і повним терміном повернення кредиту до 17 лютого 2023р., зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 14,4 % річних, цілі кредитування - споживчі потреби,

В якості забезпечення зобовязань за кредитним договором, 20 лютого 2008р. між позивачкою та відповідачем ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір поруки, відповідно до п. 1.1 якого, поручитель зобовязується відповідати перед кредитором в повному обємі за своєчасне та повне виконання зобовязань відповідачкою ОСОБА_2 за вищезазначеним кредитним договором. Згідно з п. 1.2. договору поруки відповідальність поручителя і боржника є солідарними.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка просила суд визнати недійсним вищезазначений договір поруки, на підставі положень ст. ст. 203, 215, 229-231, 233, 234 ЦК України.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності з ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Положеннями ст. ст. 10, 11 ЦПК України, розяснення наданих в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі», встановлено, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п. 20, 21, 23, 24 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 р., відповідно до ст. ст. 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обовязково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сімї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обовязково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сімї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до п. 5.1. договору поруки, сторони визначили, що цей договір підписаний на добровільних засадах та відповідає намірам сторін і безумовному виконанню взятих на себе зобовязань.

Так, позивачка не вказує, стосовно яких обставин та положень договору її ввели в оману чи вона помилялась. Також позивачка не пояснила в тексті позовної заяви, ким і коли, за яких обставин до неї було застосовано насильство. Також стороною позивача не було надано доказів під впливом, якої тяжкої для позивачки обставини і на вкрай невигідних умовах вона уклала оспорюваний правочин. Надані до суду, в якості письмових доказів витяги з медичних карт стаціонарного хворого за №№ 15655, 17668 Київської міської клінічної лікарні № 8 свідчить про перебування позивачки на стаціонарному лікуванні з 04 по 23 серпня 2011р. та з 22 серпня по 01 вересня 2012р., тобто значно пізніше часу кладення оспорюваного правочину. Сам факт, визнання відповідачкою ОСОБА_2 - донькою позивачки, заявлених позовних вимог про визнання недійсним договору поруки не є підставою для задоволення позову, враховуючи те, що зазначена відповідачка зацікавлена у розгляді справи на стороні позивача. Крім того, судом враховано, що правові підстави, які були зазначені стороною позивача на підставі яких сторона просила суд визнати оспорюваний правочин недійсним є взаємовиключними.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не було доведено заявлені позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки, а тому у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог про визнання цього договору недійсним.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 88, 169, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 294 ЦПК України; ст. ст. 203, 215, 216, 229-231, 233, 234, 627, 638 ЦК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 06 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: