Ухвала суду № 66323243, 04.05.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/7528/2016-ц Головуючий в І інстанції

Провадження 22-ц/774/774/К/17 Чайкін І.Б.

Категорія № 26 (І) Доповідач Бондар Я.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар : Борщ А.А.

за участю: представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - Артеменко Світлани Миколаївни,

представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" та ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 31 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що в період роботи у ПАТ «Кривбасзалізрудком» підпадала під дію впливу шкідливих факторів на виробництві у зв'язку із чим, отримала професійне захворювання та втратила професійну працездатність у розмірі 40 %, яка відповідно до акту розслідування професійного захворювання виникла з вини роботодавця. Через професійні захворювання позивач постійно зазнає моральні та фізичні страждання, тому просить суд стягнути з відповідача у відшкодування заподіяної моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я 320000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 31 січня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь позивача моральну шкоду, завдану в зв'язку з ушкодженням здоров'я, у розмірі 20 000 гривень, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, а також - на користь держави 551,20 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_4 в задоволенні її позовних вимог.

Зокрема, на думку апелянта, визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає розміру втрати позивачем працездатності встановленим висновком МСЕК. Також, судом не враховано, що позивач з власної волі виконувала роботу в шкідливих умовах праці. Крім того, представник відповідача посилається на те, що робота у шкідливих умовах праці з перевищенням гігієнічних нормативів законодавчо дозволяється та наявність шкідливих умов праці є об'єктивним явищем. Також, обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, зокрема на медикаментозне лікування, покладено на Фонд соціального страхування, а не на підприємство. Представник ПАТ «Кривбасзалізрудком» вказує, що позивачем не доведено факту спричинення їй моральної шкоди висновками відповідних медичних установ.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_4, посилаючись на неповно з'ясовані судом обставини справи, та неоднакове застосування судом норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про стягнення з відповідача на її користь у відшкодування заподіяної моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я 320000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Зокрема, на думку позивача, завдання їй моральної шкоди підтверджується медичними висновками лікарсько-експертеної комісії, а визначений судом розмір моральної шкоди є занадто заниженим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційних скарг позивача та представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 працювала з 26.12.2002 року по 01.02.2016 року машиністом конвеєра дробильно-сортувальної фабрики другого розряду в шахті «Октябрська»на підприємстві відповідача ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». (а.с. 8-9)

Як убачається з висновку МСЕК від 12 січня 2016 року їй первинно, встановлено 40 % втрати професійної працездатності по професійному захворюванню: 15% ХОЗЛ, 25% - радикулопатія, наступна дата переогляду 01.01.2017 року ( а.с. 19).

За виявленим професійним захворюванням складено акт від 17.11.2015 року розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання позивача. Відповідно до акту позивач виконував роботи в умовах впливу шкідливих факторів, які відносяться до 64 класу професійного ризику виробництва. Відповідно до п.19 акту встановлено, що адміністрацією підприємства відповідача, порушено законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти та нормативи відповідно до вимог нормативних актів, проте конкретних посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійних захворювань, встановити неможливо. (а.с. 10-14).

На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачу, у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, моральної шкоди відповідачем, з вини якого її заподіяно.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, 173 КЗпП України, ст. 4, 13 ЗУ «Про охорону праці» й виходив з того що при виконанні трудових обов'язків позивачу була заподіяна моральна шкода професійним захворюванням, винним у отриманні якої є відповідач.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року №229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12, і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну, яка має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. «Є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а з 01.01.2008 року відшкодування Відділенням Фонду моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України(для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Враховуючи те, що на час виникнення у ОСОБА_4 права на відшкодування моральної шкоди вищезазначені положення ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», котрі передбачали відшкодування моральної шкоди, не діяли, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди судом першої інстанції обґрунтовано покладено на підприємство, під час роботи на якому позивач отримав професійне захворювання.

Тому посилання представника ПАТ «Кривбасзалізрудком» в апеляційній скарзі на те, що обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, зокрема на медикаментозне лікування, покладено на Фонд соціального страхування, а не на підприємство, не ґрунтуються на законі та відхиляються колегією суддів.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивач з власної волі виконував роботу в шкідливих умовах праці, а відповідач не приховав важкість та шкідливість технологічного процесу, технологію виробництва не порушував, тобто протиправних дій відносно позивача не вчиняв, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, підтверджується матеріалами справи, а саме: актом форми П-4 від 11.03.2008 року (а.с.6-7), яким встановлено, що професійне захворювання виникло за обставин роботи в умовах запиленості повітря робочої зони, рівень якої перевищував ГДК.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про порушення керівництвом підприємства, де працював позивач, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці, та наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з професійним захворюванням.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що робота у шкідливих умовах праці з перевищенням гігієнічних нормативів законодавчо дозволяється та наявність шкідливих умов праці є об'єктивним явищем.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_4, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач зазнала зменшення обсягу трудової діяльності, була змушена пройти курс лікування та потребує її продовження, переносить щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлена нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що наслідки отриманого на виробництві професійного захворювання впливають її життєву активність і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивачем не доведено факту спричинення їй моральної шкоди висновками відповідних медичних установ, колегія суддів відхиляє, так як матеріали справи містять докази щодо спричинення позивачеві ОСОБА_4 в результаті ушкодження здоров'я, моральної шкоди.

Колегія суддів, відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_4, щодо неврахування судом першої інстанції інших рішень судів по цивільних справах відповідної категорії, в частині визначення розміру моральної шкоди, як безпідставні. Так, згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню лише обставини, встановлені судовим рішення у цивільних справах, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_4, як на підставу для задоволення заявленого нею позову, а саме стягнення з відповідачів на свою користь розміру моральної шкоди у сумі 320000 грн., посилаючись на падіння купівельної спроможності гривні, знецінення гривні та фінансової можливості відповідачів сплатити суму моральної шкоди у визначеній сумі, а також подальшої тривалості моральних страждань у майбутньому, колегія суддів не може взяти до уваги та відхиляє їх, оскільки зазначені доводи не ґрунтується на законі, а здебільшого зводиться до суб'єктивного бачення позивачем ситуації та не згодою з висновками суду по їх оцінці.

Не можуть бути підставою для зміни рішення суду та збільшення розміру стягнутої моральної шкоди доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що судом не враховано істотні обставини справи, розмір стягнутої моральної шкоди необґрунтовано занижений з огляду на наступне.

Відповідно до роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер отриманого позивачем професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

Суд першої інстанції беручи до уваги проміжок часу роботи позивача на підприємстві відповідача - за період 26.12.2002 року по 01.02.2016 року на посаді машиніста конвеєра дробильно-сортувальної фабрики другого розряду в шахті « Октябрська» ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», з урахуванням загального стажу роботи 28 років 8 місяців та стажу роботи в умовах впливу шкідливих факторів протягом 12 років 10 місяців, з урахуванням відсотку втрати професійної працездатності ОСОБА_4, який згідно висновку МСЕК становить 40 %, з урахуванням конкретних обставин по справі, виходячи із засад розумності та справедливості, беручи до уваги конкретні обставини по справі, вірно встановив розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди необґрунтований та значно завищений.

Зокрема, судом враховано характер отриманої ОСОБА_4 професійного захворювання, відсоток втрати нею професійної працездатності, стан здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, неможливість відновлення попереднього стану. Тому доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються вказаними висновками суду.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають відхиленню, а рішення суду, на підставі ст.308 ЦПК України, має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» та ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 31 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: А.П. Барильська

В.П. Зубакова