Ухвала суду № 66319550, 25.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

м. Київ

О К Р Е М А Д У М К А

25 квітня 2017 року П/800/642/16

судді Вищого адміністративного суду України Донця О.Є. стосовно постанови Вищого адміністративного суду України від 25 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення.

25 квітня 2017 року м. Київ

Вищий адміністративний суд України відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) про визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 14 листопада 2016 року № 1897/дп-16 про внесення подання до Вищої ради юстиції про звільнення судді Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 за порушення присяги.

На мою думку, ВККС, розглядаючи дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1, та Вищий адміністративний суд України, ухвалюючи рішення у даній справі, не врахували нижченаведене.

Міжнародні стандарти у сфері судочинства полягають у тому, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності лише за допущені серйозні, кричущі порушення.

Так, відповідно до пунктів 15, 16 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 р., судді не зобов'язані роз'яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті своїх рішень. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених у законодавстві. Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 68).

Згідно з Висновком Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) № 18 (2015), основним засобом виправлення судових помилок, за винятком недбалості, повинно бути апеляційне оскарження. Крім того, щоб захистити незалежність судової влади від неналежного тиску, потрібно приділяти велику увагу питанню притягнення суддів до кримінальної, цивільної й дисциплінарної відповідальності.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія, 14 жовтня 2015 року) закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за ухвалені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Слід також зазначити, що у пункті 45 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» згадується про те, що судді не повинні мати підстав боятися звільнення чи дисциплінарного провадження у зв'язку із прийнятими ними судовими рішеннями.

Згідно із пунктом 60 Висновку КРЄС № 3 (2002), щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим; тобто основою для розслідування не може бути просте недотримання професійних стандартів, викладених у правилах поведінки, таких як ті, про які йшлося в першій частині цього висновку.

Відповідно до пункту 64 вказаного Висновку, КРЄС повністю приймає те, що для будь-якого дисциплінарного провадження повинні існувати чіткі причини, коли таке провадження готується розпочати або його вже розпочато.

Відповідно до Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23-25 червня 2010 року) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами, наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.

Також у пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні в сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) вказано, що відповідна дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень.

Відповідно до пунктів 69, 70 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 р., дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов'язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.

Отже, відповідно до міжнародних стандартів, дисциплінарна відповідальність судді може мати місце лише за наявності грубих порушень, які потягли серйозні негативні наслідки.

Слід також зазначити, що при офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 року вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення.

Голови судів та інші судді, які обіймають адміністративні посади в судах, органи суддівського самоврядування, кваліфікаційні комісії, Вища рада юстиції, органи та посадові особи законодавчої та виконавчої влади не мають повноважень перевіряти правовий зміст судових рішень.

Аналогічна позиція викладена і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011, згідно з яким давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень. Питання про законність прийнятого рішення, а відповідно, і про допущені суддею порушення норм процесуального права, можуть бути вирішені лише відповідним судом у встановленому процесуальним законом порядку.

Згідно із пунктом 57 Висновку № 11 (2008) КРЄС, зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У пунктах 59, 66 вказаного Висновку КРЄС також підкреслює, що будь-який метод оцінювання якості судових рішень не повинен втручатися у незалежність як судової влади у цілому, так і окремих суддів. Оцінювання якості судових рішень не повинно спонукати суддів оцінювати факти або ухвалювати рішення по суті справи в єдиний спосіб, не враховуючи особливості кожної справи.

Окремо слід зазначити, що на момент ухвалення ВККС оскаржуваного рішення вже набрали чинності зміни до Конституції України щодо правосуддя та нова редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими не передбачено такого дисциплінарного проступку судді як порушення присяги.

Крім того. оскаржуване рішення ВККС ухвалено за результатами розгляду окремих ухвал апеляційного суду Житомирської області, а не скарг юридичних чи фізичних осіб на дії судді, що може свідчити про відсутність негативних наслідків у цих діях.

Слід також зазначити, що з матеріалів справи та виступу сторін у судовому засіданні не вбачається, що ухваленню ВККС оскаржуваного рішення передувало витребування та дослідження матеріалів справ, за якими апеляційний суд Житомирської області постановив окремі ухвали.

Також, відповідачем не спростовано ствердження представника позивача ОСОБА_5 про те, що звинувачення судді ОСОБА_1 у сприянні рейдерському захопленню певних об'єктів не підтверджено належними та допустимими доказами.

Слід також зазначити, що, на мою думку, стягнення, яке, на думку відповідача, слід застосувати до позивача, не може вважатися адекватним, враховуючи, що раніше суддя ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

З огляду на вищевикладене, не можу погодитися із рішенням більшості колегії суддів з розгляду даного позову та вважаю, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 14 листопада 2016 року № 1897/дп-16 були наявні.

Суддя ВАСУ О.Є.Донець

25.04.2017 р.