Рішення № 66312846, 28.04.2017, Козелецький районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/734/254/17 Справа № 734/3719/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 квітня 2017 року смт. Козелець

Козелецький районний суд Чернігівської областї, в складі:

головуючого - судді Бараненка С.М.,

за участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Козелець цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Інжинірингово-виробничого підприємства «Вніпітрансгаз» про поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

із позовною заявою про поновлення на роботі до суду звернувся ОСОБА_3.

Свої вимоги мотивує тим, що в 2011 році ОСОБА_3 був прийнятий на роботу до ПАТ «ІВП «ВНІПІТРАНСГАЗ».

22 жовтня 2016 року позивач отримав листа від відповідача про те, що у звязку із закінченням строку трудового договору ОСОБА_4 є звільненим з роботи 18 жовтня 2016 року, згідно наказу ПАТ «ІВП «ВНІПІТРАНСГАЗ» № 370/к від 18 жовтня 2016 року.

Представник позивача в судовому засіданні зменшені позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Через канцелярію суду надав заперечення, в якому просив суд позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Інжинірингово-виробничого підприємства «Вніпітрансгаз» про поновлення на роботі залишити без задоволення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з ч. 1-3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

ОСОБА_3, був прийнятий до Публічного акціонерного товариства інжинірингово-виробничого підприємства «ВНІПІТРАНСГАЗ» з 2011 року.

22 жовтня 2016 року отримав листа від вищевказаного підприємства про те, що у звязку із закінченням строку трудового договору позивач є звільненим з роботи 18 жовтня 2016 року, згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України наказом № 370/к від 18.10.2016 року.

Відповідна підстава передбачена п. 2 ст. 36 КЗпП України і застосовується тільки до строкового трудового договору. Порушення умов його укладення, передбачених ч. 2 ст. 23 К3пП України, позбавляє роботодавця права звільнити працівника у звязку із закінченням строку, адже особа визнається прийнятою на невизначений строк.

Трудовим договором позивача було передбачено, що підставою для розірвання данного договору є закінчення строку його дії. При цьому керівник підприємтва і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитися щодо припинення данного трудового договору, чи його продовження або укладення на новий термін. Трудовий договір не може «переходити» в договір на невизначений строк відповідно до пункту 2 ст. 36 КЗпП України, коли жодна із сторін не поставила питання про його припинення. Якщо у цей термін сторони не визначилися, то трудовий договір продовжується на новий строк.

Публічне акціонерне товариство «ІВП «ВНІПІТРАНСГАЗ» не попередив позивача про те, що строк укладеного трудового договору (контракту) закінчується 18 жовтня 2016 року, після закінчення вказаного с троку трудові відносини будуть припинені відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно ст. 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23. вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

ОСОБА_3 не одноразово підписував трудовий договір за останні 5 років і жодних нарікань до його роботи у керівництва данного підприємства до нього не було.

Виходячи з положення цієї статті працівник повинен бути звільнений в останній день строку дії трудового договору.

Якщо ж, в останній день строку дії трудового договору працівник не буде звільнений, трудові відносини вважаються продовженими на невизначений строк, якщо тільки жодна із сторін не вимагає припинення трудових відносин (ст. 39-1 КЗпП України).

Крім того в копіях документів наданих стороною відповідача, а саме в додатковій угоді № 3 від 10.10.2014 року до трудового договору від 17.10.2011 № 28 та в додатковій угоді № 04 від 27.09.2015 року до трудового договору від 17.10.2011 року № 28, відсутні підписи працівника, а саме ОСОБА_3, тому трудовий договір не можна вважати таким, що укладений на визначений строк.

Одночасно з тим позивач не знав про своє звільнення тому, що знаходиться у Збройних Силах України, і відповідно до наказу № 244 від 30.09.2016 року командира військової частини польова пошта В 0946, був у відрядженні до Дніпропетровського обласного військового комісаріату терміном на 5 діб з 01 по 05 жовтня 2016 року з метою відбору та супроводу молодого поповнення строкової війскової служби (команда № 3002).

Відповідно до наказу № 249 від 06.10.2016 року позивач вважався таким, що відбув у відрядження до в/ч пп В 0941 терміном на 17 діб з 06 по 22 жовтня 2016 року з метою якісного виконання заходів підготовки підрозділів до практичних дій в ході стратегічного командно-штабного навчання.

Керівництво підприємства знало, що ОСОБА_3 знаходиться у Збройних Силах України та у відрядженні і не має наміру звільнятися, та порушивши норму ч. 3 ст. 119 КЗпП не звернув на це уваги. Дія статті поширюється на працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на таку службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану. Для таких працівників передбачено збереження місце роботи та посади. Більше того - за рахунок бюджетних коштів їм компенсують середній гаробіток на підприємстві (в установі чи організації), де вони працювали на час призову. Тривалість збереження роботи та виплати компенсації до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року. При цьому не важлива форма власності відповідної юрособи: це правило діє як для державних чи комунальних, так і для приватних підприємств.

Із 11 червня 2015 року завдяки Закону № 433 змінили ч. 3 ст. 119 КЗпП. Відтак вона діє щодо працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану. У чинній редакції указана норма передбачає, що за такими працівниками зберігаються місце роботи, посада й компенсується з бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, у яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.

Окрім того, за працівниками, призваними під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують, військову службу за контрактом (але не більше ніж на строк укладеного контракту) зберігаються місце роботи, посада й компенсується з бюджету середній заробіток роботодавцям, у яких вони працювали на час призову (ч. 4 ст. 119 КЗпП).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Також наказ про звільнення № 370/к від 18.10.2016 року позивач у справі, ОСОБА_3 досі не отримав, його не було навіть надіслано поштою, як не вислано і розрахунок при звільненні, що передбачено ст. 47 КЗпП України, трудова книжка знаходиться у відповідача. З дня звільнення ОСОБА_3 досі не розраховано.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення па роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналізуючи в сукупності вище викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Інжинірингово-виробничого підприємства «Вніпітрансгаз» про поновлення на роботі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 21, 36, 39, 47, 116, 117, 119, 235, 237-1 КЗпП України, статтями 15, 16, 23. ЦК України, ст. 60, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Інжинірингово-виробничого підприємства «Вніпітрансгаз» про поновлення на роботі задовольнити.

Поновити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на роботі у Публічному акціонерному товаристві «Інжинірингово-виробниче підприємство «ВНІПІТРАНСГАЗ» на посаді, яку займав до звільнення.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Інжинірингово-виробниче підприємство «ВНІПІТРАНСГАЗ» у доход держави грошові кошти в розмірі 551 (пятсот пятдесят однієї) гривні 20 копійок судового збору.

Допустити негайне виконання рішення в частині вимог про поновлення на роботі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді, яку займав до звільнення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Козелецький районний суд до апеляційного суду Чернігівської області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя С.М. Бараненко