Ухвала суду № 66309969, 04.05.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/7204/15-ц 04.05.2017 04.05.2017 04.05.2017

Єдиний унікальний номер судової справи: 487/7204/15-ц Суддя першої інстанції Агєєва Л.І.

Номер провадження: 22-ц/784/1109/17 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 травня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Прокопчук Л.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

з участю заявника ОСОБА_2 і представника відділу ДВС Романчука С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2017 року, постановлену за скаргою ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Заводський ВДВС, відділ ДВС),

В С Т А Н О В И Л А:

21 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернулося до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Заводського ВДВС, Курас Ю.В., яка 30 серпня 2016 року винесла постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження по виконавчому провадженню № 52063563.

Заявник вказував, що оскаржувану постанову він отримав лише 12 вересня 2016 року, хоча постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року Державна виконавча служба була ліквідована. Крім того, він зареєстрований у АДРЕСА_3, а тому Заводський ВДВС не мав права проводити виконавчі дії.

Посилаючись на викладені обставини, заявник просив суд визнати незаконними дії старшого державного виконавця Заводського ВДВС, Курас Ю.В., щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 30 серпня 2016 року та скасувати цю постанову.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2017 року скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати зазначену ухвалу і постановити нову ухвалу про задоволення його скарги в повному обсязі.

Вислухавши суддю - доповідача та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню, оскільки дії державного виконавця щодо примусового виконання судового рішення про стягнення з боржника кредитної заборгованості відповідають чинному законодавству.

Так, згідно зі ст. ст. 383, 387 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 14 ЦПК України судові рішення, ухвалені судами іменем України, та які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України всіма органами державної влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, посадовими чи службовими особами та громадянами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року (далі - Закон) (набрав чинності 5 жовтня 2016 року) визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У п. 7 Прикінцевих та перехідних положень названого Закону передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Як убачається з матеріалів справи, у провадженні Заводського ВДВС перебуває виконавче провадження №52063563 щодо виконання виконавчого листа по справі №487/7204/15-ц, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 27 квітня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПриватБанк) 2 898 грн. 89 коп. заборгованості за кредитним договором б/н від 21 грудня 2009 року.

У вказаному виконавчому листі адресою боржника зазначено АДРЕСА_1, оскільки цю адресу, як місце свого постійного проживання, ОСОБА_2 власноруч зазначав як під час отримання кредиту (а.с 5, т. 1), так і при розгляді справи №487/7204/15-ц (а.с. 28, 47, 120 т. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-ХIV) державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого листа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання судового рішення.

30 серпня 2016 року, на підставі заяви ПриватБанку, старшим державним виконавцем Заводського ВДВС, Курас Ю.В., винесені постанови про відкриття виконавчого провадження за №52063563 і про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

31 серпня 2016 року за вих. №23621/01.02-38/18 відділ ДВС направив копію оскарженої постанови боржнику ОСОБА_2 на адресу: АДРЕСА_2, яку він отримав 12 вересня 2016 року.

Вказані постанови державного виконавця відповідають чинному на той час Закону № 606-ХIV, зокрема, ст. ст. 20, 25, якими передбачено, що місце виконання рішення, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу. Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом. Потім державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові він вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Місцевим судом правильно установлено, що хоча боржник ОСОБА_2 з 6 лютого 2015 року і зареєстрований АДРЕСА_3, однак за цією адресою постійно не проживає (ухвала Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 травня 2016 року та письмова відповідь сільського голови Яснополянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 3 січня 2017 року № 01). Ці ж обставини підтверджені й актами державного виконавця Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 13 травня 2016 року.

Добровільно (самостійно) судове рішення про стягнення з нього на користь ПриватБанку 2 898 грн. 89 коп. кредитної заборгованості ОСОБА_2 не виконав до тепер. Тому, відповідно до положень ч. ч. 1, 5 ст. 52 та ч. 1 ст. 57 Закону № 606-ХIV, державний виконавець обґрунтовано звернув стягнення на його майно для забезпечення реального виконання рішення суду, що відповідає чинному законодавству України.

Та обставина, що державний виконавець несвоєчасно направив боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження не є підставою для скасування цієї постанови. Крім того, самим ОСОБА_2 така бездіяльність державного виконавця в установленому порядку не оскаржувалась, а суд не має права вийти за межі його письмової скарги. Усні пояснення заявника в суді першої інстанції про збільшення його вимог не можуть бути прийняті до уваги, так як суперечать приписам ст. 31 ЦПК України.

Інші доводи апеляції, які зводяться до незгоди із судовим рішенням і повторюють вимоги скарги, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування правильної по суті ухвали суду. В зв'язку з чим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржену ухвалу - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2017 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.І. Козаченко

Судді: Л.М. Прокопчук

Л.М. Царюк