Ухвала суду № 66302653, 26.04.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/617/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Галаган О. В.

Доповідач Карпенко О. Л.

УХВАЛА

Іменем України

26.04.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого Карпенка О.Л.,

суддів : Гайсюка О.В., Мурашка С.І.,

за участю секретаря Яковлєвої Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням і вселення та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраці за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовом до ОСОБА_4 в якому він посилався на те, що 20 березня 2014 року на підставі рішення суду у цивільній справі № 11109/111941/2012 він був примусово вселений у квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності відповідачу - ОСОБА_4 припинення сімейних відносин між ним і ОСОБА_4 не припинило його право на проживання у квартирі відповідача, яке він набув раніше. 25 травня 2016 року ОСОБА_4, змінила замки на вхідних дверях квартири і не надала дубліката ключів позивачу, ймовірно викрала з квартири його особисті речі.

З рахуванням заяви від 30 травня 2016 року (а.с. 18) позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_4 не лише вселити його в квартиру АДРЕСА_1, а й зобов'язати її надати йому дублікат ключів від замків дверей цієї квартири та не чинити перешкод в користуванні квартирою.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 липня 2016 року (а.с. 39) за клопотанням позивача по справі замінено первісного відповідача ОСОБА_4 на належного відповідача - ОСОБА_3 - нового власника квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 пред'явила до ОСОБА_2 зустрічний позов про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняття його з реєстраційного обліку.

Позов обґрунтовано тим, що 16 червня 2016 року на підставі укладеного з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1. Відповідач у вказаній квартирі фактично не проживає, має інше житло. Проте реєстрація місця проживання ОСОБА_2 у цій квартирі перешкоджає їй реалізації правомочностей власника майна.

Ухвалою від10 серпня 2016 року (а.с. 47) суд прийняв зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено в повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволено частково: визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, у задоволенні вимоги про зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку - відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, а саме: задовольнити вимоги позивача та відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3

Скаргу обґрунтовано посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема стверджує, що йо право на користування квартирою набуто на законних підставах, що підтверджено судовим рішенням. Набуте ним право підлягає захисту на рівні з правом власника, гарантованому ст. 41 Конституції України та відповідними статтями ЦК України. Суд не врахував, що ОСОБА_4 порушила право позивача на проживання у її квартирі, а тому безпідставно відмовив в задоволенні пред'явленого ним позову.

У судовому засіданні позивач та його представник - ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.

Відповідач ОСОБА_3, повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання особисто не з'явилася.

Представник відповідача - адвокат Ребеко М.М. подав суду письмові та усні заперечення на апеляційну скаргу які полягають в оцінці доводів апеляційної скарги такими, що ґрунтується на неправильному розумінні та тлумачення позивачем норм матеріального і процесуального права.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 особисто в судове засідання не з'явилася.

Її представник - адвокат Яушев В.В. у судовому засіданні заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача і його представника, пояснення представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області вважає, що скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

У справі, законність і обґрунтованість судового рішення у якій перевіряється, суд першої інстанції встановив такі факти й обставини.

Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 8 жовтня 1997 року.

Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в здійсненні права власності на квартиру, шляхом виселення і зняття його з реєстраційного обліку відмовлено .

Вказаним рішенням встановлено, що з 2005 року ОСОБА_2 був вселений у квартиру АДРЕСА_1 за згодою ОСОБА_9, як член її сім'ї і постійно проживав в ній, перебуваючи з дочкою власника квартири - ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_2 набув прав і обов'язків, передбачених ст. 157 ЖК України.

24 вересня 2012 року Кіровський районний суду м. Кіровограда ухвалив рішення, яке набрало законної сили, і яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_9 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення задоволено частково. Суд постановив вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язав ОСОБА_9 надати ОСОБА_2 дублікат ключів від замків дверей квартири цієї квартири і не чинити перешкоди в користуванні квартирою. (а.с. 81-84).

12 листопада 2012 року ОСОБА_9 уклала з ОСОБА_4 договір дарування відповідно до якого подарувала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 прийняла дарунок.

Рішенням колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області 9 січня 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Цим же рішенням суду вирішено вселити ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1, зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та надати ключі від вхідних дверей вказаної квартири.

У вказаному рішенні суд дійшов висновку про порушення прав ОСОБА_2 на користування квартирою, які він набув як член сім`ї власника та які збереглися за ним після припинення шлюбу з ОСОБА_4

Рішення суду про примусове вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 виконане.

Згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна від 06.07.2016 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 16 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_3

Суд першої інстанції також встановив, що на час пред'явлення позову та вирішення спору позивач у вказаній квартирі не проживає.

З матеріалів справи також вбачається, що постановою державного виконавця Кіровського ВДВС Кіровоградського МУЮ від 6 травня 2016 року відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 110911941/12 виданого 14 лютого 2-14 року Кіровським районним судом м. Кіровограда про вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 22).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції керувався тим, що право ОСОБА_2 на користування квартирою було похідним від права власника квартири, членом сім`ї або колишнім членом сім`ї якого він являвся. У зв'язку з переходом права власності на квартиру до ОСОБА_3, право позивача на користування квартирою припинилося. Суд також дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою є обґрунтованими і правомірними, а вимоги що зняття його з реєстраційного обліку - передчасні.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ст. 383, ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_2 набув право користування квартирою зі згоди тогочасного власника - ОСОБА_9, як член сім`ї останнього (ст. 156 ЖК України) і спір між сторонами по справі щодо цього факту відсутній.

Після переходу права власності на квартиру до ОСОБА_4, на підставі договору дарування від 12 листопада 2012 року, позивач також зберіг це право так, як являвся колишнім чоловіком ОСОБА_4 а відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє права колишніх членів сім'ї власника користування займаним приміщенням.

Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Аналіз змісту положень ч. 1 ст. 156 ЖК УРСРта ст. 383, ч. 1 ст. 405 ЦК України дають підстави для висновку, щоправо члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом є похідним від права власника, набувається і реалізується за згодою власника та існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Це означає, що при втраті власником права власності на будинок (квартиру) в якому проживають члени його сім`ї ( в т.ч. колишні члени сім`ї), останні також втрачають належні їм права користування цим житлом (п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України).

Законодавство України не містить спеціальних норм, які б забезпечували збереження права користувачів житла - членів сім`ї власника (не наймачів) на випадок переходу права власності на житло до третіх осіб.

Суд першої інстанції врахував, що 16 червня 2016 року, в ході розгляду справи в суді, ОСОБА_4 продала квартиру ОСОБА_3, з якою позивач не має сімейних зв'язків, а тому дійшов правильного висновку, що право позивача на користування цим житлом припинилося.

При цьому, відповідно до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах ст. 55 Конституції України, яка закріплює обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом.

За статтею 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Так, як на час вирішення спору судом позивач втратив право, за захистом якого звернувся до суду, то відповідно він втратив право на захист такого права (ст. 396 ЦК України), а отже суд правильно відмовив в задоволенні пред'явленого ним позову.

Крім того, колегія суддів відзначає, що підставою для пред'явлення позову ОСОБА_2 вказав створення ОСОБА_4 перешкод у його доступі до житла, а саме: зміна замків дверей квартири, ненадання йому дублікату ключів.

Обов'язок доказування підстав пред'явленого позову покладається на позивача (ст. ст. ЦПК України), проте позивач не надав суду жодного доказу на їх підтвердження, який би відповідав вимогам допустимості, відносності та достовірності.

Позивач, заявивши клопотання про зміну неналежного відповідача, не посилався на те, що його право (як він вважає) порушується ОСОБА_3 та доказів на їх підтвердження не надавав. Водночас сам відповідач стверджував, що позивач з власної волі не проживає у квартирі тривалий час, а згодом і втратив право на проживання в ній.

Ці обставини справи також свідчать про безпідставність пред'явлених ОСОБА_2 позовних вимог до ОСОБА_3

Водночас прагнення ОСОБА_2 вселитися в чужу квартиру, права користування якою він втратив, та вчинені ним на досягнення цієї мети дії, небажання знятися з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 створює для ОСОБА_3 невизначеність її прав і обов'язків відносно позивача та дає підстави стверджувати про можливе порушення її права і вимагати його захисту у спосіб визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом.

За таких обставин суд вірно визначився з характером спірних правовідносин, нормами, які підлягають застосуванню при вирішенні зустрічного позову (ст. 15, 16, 319, 321, 386, 406 ЦК України), та обґрунтовано визнав ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою.

Щодо відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_3 про зняття ОСОБА_2 з реєстрації за вказаною адресою, то апеляційна скарга позивача не містить доводів щодо неправильності рішення суду в цій частині, а відповідач рішення суду не оскаржував, тому підстав для перевірки його законності і обґрунтованості колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суд, викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи суд повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, у зв'яжу з цим та відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: