Ухвала суду № 66301006, 24.04.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

24 квітня 2017 року м. КиївКолегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд судових рішень у справі за позовом ОСОБА_4 до кредитної спілки «Полтава і Полтавці» про захист прав споживача, визнання кредитного договору частково недійсним та зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором,

встановила:

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 261 ЦК України.

Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у допуску справи до провадження необхідно відмовити.

Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що розрахунками підтверджується наявність у кредитора можливості стягувати з позичальника надмірні грошові суми, що суперечить принципам законності, справедливості та добросовісності, тому пункт 9.1 кредитного договору суперечить вказаним принципам, що закріплені у ст. 3, ст. 627 ЦК України, отже є підстави для визнання його недійсним, але з урахуванням того, що спірний договір укладений між сторонами 19 квітня 2011 року, а з позовними вимогами про визнання кредитного договору частково недійсним позивач звернувся до суду 27 квітня 2015 року, тобто через чотири роки після його укладення, отже пропустив трирічний строк позовної давності, який встановлений ст. 257 ЦК України.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює цю можливість знати про посягання на права. Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України:

-від 21 травня 2014 року суд виходив з того, що згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

-від 29 жовтня 2014 року суд виходив з того, що для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що судами касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, а надана для порівняння постанова Верховного Суду України не слугує прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Керуючись статтею 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до кредитної спілки «Полтава і Полтавці» про захист прав споживача, визнання кредитного договору частково недійсним та зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_4 про перегляд судових рішень відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.М. Романюк

В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук