Ухвала суду № 66300004, 25.04.2017, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/541/17

Провадження № 2-а/515/961/17

Татарбунарський районний суд Одеської області

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

25 квітня 2017 року Суддя Татарбунарського районного суду Одеської області Семенюк Л.А., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про скасування рішення щодо відмови у викупі земельної ділянки та зобовязання відповідача прийняти рішення про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з метою її викупу,

В С Т А Н О В И В:

21 квітня 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про скасування рішення відповідача №189-1 від 23 березня 2017 року щодо відмови йому у викупі 1/2 частки земельної ділянки рекреаційного призначення площею 0,348 га за адресою: вул.Центральна,16а, с.Лебедівка Татарбунарського району Одеської області та зобовязання відповідача прийняти рішення про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з метою її викупу.

Вивчивши матеріали позовної заяви, вважаю, що у відкритті провадження слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Водночас, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а тому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Звертаючись до суду з вказаним адміністративним позовом, позивач виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Однак, суд не може погодитись з думкою останнього, оскільки такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень, що здійснюють владні функції. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення чи вчинення ним дій вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 ЦК України ) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 17 КАС України.

Вищий адміністративний суд України зазначив, що КАС України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції. Реалізація у цих правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватноправового, про що міститься розяснення в пункті 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 р. № 3.

Крім того, згідно п. 7 вищезазначеної постанови, земельні відносини, субєктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а обєктами землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного Кодексу України; далі ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього, спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них субєкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК, розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

Згідно зі статтями 1, 3, 15 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

У відносинах, які склалися між сторонами, виник спір щодо відмови позивачу у викупі 1/2 частки земельної ділянки рекреаційного призначення площею 0,348 га за адресою: вул.Центральна,16а, с.Лебедівка Татарбунарського району Одеської області, з чим не погоджується позивач та просить скасувати вищезазначене рішення Тузлівської сільської ради Татарбунарського району №189-1 від 23 березня 2017 року про відмову йому у викупі 1/2 частки земельної ділянки рекреаційного призначення площею 0,348 га за адресою: вул.Центральна,16а, с.Лебедівка Татарбунарського району Одеської області та зобовязати відповідача прийняти рішення про викуп та проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки рекреаційного призначення, для експлуатації та обслуговування належного йому майнового готельного комплексу «Парус» загальною площею 0,348 га, яка розташована за вищезазначеною адресою.

На думку суду, компетенція адміністративних судів на даний спір не поширюється, враховуючи також наступне.

Ст. 80 Земельного кодексу України установлено, що субєктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

За змістом ст.ст. 2, 12 цього ж Кодексу, орган місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним субєктом земельних відносин.

У відносинах, які склалися між сторонами, відповідач, як власник землі, вільний у виборі субєкта щодо надання йому права викупу земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта, виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права користування землею), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Такий висновок викладений в правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року № 6-2510цс15, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та для всіх судів України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що предявлений позивачем для вирішення судом спір не є публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у cфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевої влади, а повязані з реалізацією його права на придбання у власність (викуп) земельної ділянки із земель комунальної власності для експлуатації та обслуговування належного йому майнового готельного комплексу «Парус».

Отже, за субєктним складом сторін та сутністю спору дана справа не підлягає розгляду адміністративними судами у порядку, визначеному КАС України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 17, 109 КАС України, п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суддя,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про скасування рішення щодо відмови у викупі земельної ділянки та зобовязання відповідача прийняти рішення про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з метою її викупу, оскільки така не підлягає розгляду в судах у порядку адміністративного судочинства.

Зобовязати Управління Державної казначейської служби України у Татарбунарському районі Одеської області, що розташоване в м.Татарбунари по вул. К.Маркса, №26, УДКСУ у Татарбунарському районі (Татарбунарський район)22030001, рахунок 31213206700475, код ЕДРПОУ 38012170, МФО 828011 повернути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, паспорт серії КМ №856758, виданий Татарбунарським РВ УМВС України в Одеській області 12.11.2013 року - судовий збір у сумі 640 грн. 00 коп., сплачений за квитанцією № 0.0.750424764.1 від 20.04.2017 року.

Розяснити позивачу його право на звернення до суду з позовом в порядку цивільного (господарського) судочинства, в залежності від його статусу.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом 5-ти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5-ти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Семенюк