Ухвала суду № 66296816, 27.04.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6871/15-к 27.04.2017

Провадження № 11-кп/784/120/17

Категорія: ст. 307 ч. 2, ст. 185 ч. 2 КК України

Головуючий 1 інстанції суддя Захарченко Д.В.

Доповідач апеляційної інстанції суддя Гребенюк В.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2017 рокум. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

Головуючої (судді-доповідача): Гребенюк В.І.

Суддів: Маркової Т.О., Рудяка А.В.

За участі секретаря судового засідання Грабовецької О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали кримінального провадження № 12015150040003457 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2016 року, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 185 КК України,

Учасники судового провадження:

прокурор Кучеренко Д.С.

обвинувачений ОСОБА_1

захисник ОСОБА_2

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції і вимог апеляційних скарг.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2016 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, інваліда ІІІ групи, проживаючого на ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимого:

1) 28 липня 1999 року Заводським районним судом м. Миколаєва за ст. 17, 140 ч. 1 КК України на 1 рік позбавлення волі, на підставі ст. 45 КК України засуджено умовно з випробувальним строком на 1 рік;

2) 04 квітня 2000 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ст. 229-8, 43 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, звільнено 28 липня 2001 року за відбуттям покарання;

3) 29 грудня 2005 року Центральним районним судом м. Миколаєва за ст. 307 ч. 3, 69, 185 ч. 2, 70 КК України на 5 років позбавлення волі, ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2006 року визначено покарання 4 роки позбавлення волі, звільнено 21 червня 2007 року за відбуттям покарання;

4) 04 лютого 2010 року Центральним районним судом м. Миколаєва за ст. 185 ч. 1 КК України до штрафу в сумі 510 грн.;

5) 01 грудня 2011 року Центральним районним судом м. Миколаєва за ст. 185 ч. 2 КК України на 6 місяців арешту;

6) 03 вересня 2012 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ст. 185 ч. 2, 70 ч. 4, 71 КК України на 2 роки 2 місяці позбавлення волі та штрафу в розмірі 510 грн., звільнено 02 липня 2014 року на підставі ст. 2 Закону України «Про амністію»;

7) 14 квітня 2015 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ст. 185 ч. 2 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі;

8) 07 вересня 2015 року Центральним районним судом м. Миколаєва за ст. 185 ч. 2, 70 ч. 4 КК України на 3 роки 8 місяців позбавлення волі;

- засуджено:

за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 307 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено покарання 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України за вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2015 року, і ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 307 КК України за даним вироком у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2015 року та остаточно призначено 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Постановлено:

- початок строку відбування покарання обчислювати з 25 серпня 2015 року; - у строк покарання зарахувати строк попереднього увязнення з 07 грудня 2015 року по 11 листопада 2016 рік на підставі ч. 5 ст. 72 КК України;

- стягнути з ОСОБА_1І на користь держави процесуальні витрати на проведення експертизи 384 грн..

Вирішено питання щодо речового доказу.

В апеляційних скаргах захисник ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 та обвинувачений ОСОБА_1 просять вирок суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

В апеляційних скарзі (які є аналогічними) захисник ОСОБА_2 та обвинувачений ОСОБА_1 вважають вирок суду першої інстанції підлягаючим скасуванню з підстав однобічності та неповноти судового розгляду. Твердять, що суд першої інстанції, не дослідивши усі докази у кримінальному провадженню за ч. ст. 307 КК України, визнав ОСОБА_1 винним у скоєні вказаного злочину.

При цьому апелянти зазначають, що постанова прокурора про проведення контролю за вчинення злочину у формі оперативної закупки від 10 серпня 2015 року, про проведення оперативної закупки особливо небезпечного наркотичного засобу - опію ацетильованого у ОСОБА_1, протокол помітки ідентифікаційних засобів від 13 серпня 2015 року, та протокол огляду особи від 13 серпня 2015 року прямо не встановлюють фактичні дані про вчинення ОСОБА_1 злочину та прямо не вказують на його винність у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України;

що апеляційним судом було санкціоновано проведення негласних слідчих (розшукових) дій з проведенням аудіо й відео контролю. Але проведення цих дій було доручено слідчому, якій надав відповідне доручення оперативному підрозділу, а не приватній особі, якою є закупник ОСОБА_3 При цьому твердять, що особа, яка виступає безпосереднім закупником наркотичних засобів під час проведення оперативної закупки, є приватною особою, тобто не є субєктом оперативно-розшукової діяльності у розумінні ч. 11 ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

що у справі не зясовано ким проводилась аудіо-, відео фіксація при проведенні контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки 13 серпня 2015 року з урахуванням того, що відеозапис - відео фіксація починається не з моменту початку проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а раптово на вулиці, і при цьому немає фіксації того хто саме веде зйомку та не має визначення на місцевості (де саме проводиться зйомка: місто, вулиця), закінчується відео теж без фіксації якими технічними засобами проводилась відео зйомка, хто її проводив;

що на відео не видно який конкретно предмет передано ОСОБА_1 закупнику ОСОБА_3 А тому не спростовані показання ОСОБА_1 про передачу ним мобільного телефону;

що на відео не має запису належного упакування шприца, відповідно до ст. 106 КПК України, що виключає можливість перевірки результатів. На думку апелянтів відсутність належного вилучення наркотичного засобу у закупника ОСОБА_3 та відсутність відео фіксування належного упакування наркотичних засобів ставить під сумнів висновки експертизи № 1468 від 17 серпня 2015 року, бо незрозуміло які наркотичні засоби були дослідженні та у кого вони були вилучені;

що судом відмовлено у клопотанні сторони захисту про приєднання до матеріалів даного кримінального провадження висновку експерта за матеріалами проведення 25 серпня 2015 року ще одної закупки наркотичних засобів у ОСОБА_1, відповідно до якого рідина в шприці не є наркотичним засобом;

що захист наполягав, а обвинувачення відмовилось від допиту закупника ОСОБА_3, мотивуючи тим, що не знають де його знайти та хто він такий, а тому не зясовано що конкретно він отримав від ОСОБА_1 мобільний телефон чи шприц;

що протоколи про результати контролю за вчиненням злочину в формі оперативної закупки, за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-відео контролю за кримінальним провадженням отримані з порушенням порядку встановленому КПК є недопустимими доказами, оскільки ці докази проведені з істотним порушенням прав і свобод людини та не уповноваженою на це особою;

що суд не дослідів усі обставини кримінального провадження та не зясував суперечності, які виникли при його розгляді.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 за невстановлених обставинах, повторно, незаконно придбав у невстановленої особи особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, вагою не менше 0,166 гр., який зберігав при собі з метою збуту, та 13 серпня 2015 року близько 13.48 год., знаходячись в парковій зоні «Дубки» на вул. Кірова в м. Миколаєві, повторно, незаконно збув ОСОБА_3, шляхом продажу, особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, вагою 0,166 гр.

Крім того, на початку липня 2015 року, у невстановлений час, знаходячись в маршрутному таксі № 31 в районі зупинки громадського транспорту «Площа Перемоги» на вул. Космонавтів в м. Миколаєві, таємно викрав належний ОСОБА_4 гаманець, вартістю 800 грн., з грошовими коштами в сумі 300 грн. та дисконтними картками, заподіявши матеріальну шкоду в розмірі 1 100 грн.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 на підтримку їх апеляційних скарг; доводи-заперечення прокурора Кучеренка Д.С. проти апеляційних скарг захисника та обвинуваченого, а також його доводи щодо скасування вироку в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України в частині застосування ст. 71 КК України; вивчивши матеріали кримінального провадження № 12015150040003457 та додаткові матеріали, повторно дослідивши оскаржувані обставини, встановлені під час кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирок суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України апелянтами не оскаржується, а тому у відповідності до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України апеляційним судом не переглядається.

Згідно приписів ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Зазначених вимог закону суд першої інстанції в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України в повній мірі не дотримався.

Так, суд визнав доведеним, що ОСОБА_1 за невстановлених обставинах, повторно, незаконно придбав у невстановленої особи особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, вагою не менше 0,166 гр., який зберігав при собі з метою збуту, та 13 серпня 2015 року приблизно о 13.48 год., знаходячись в парковій зоні «Дубки» на вул. Кірова в м. Миколаєві, повторно, незаконно збув ОСОБА_3 шляхом продажу особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований вагою 0,166 гр.

В основу обвинувального вироку суд поклав такі докази:

постанову про проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки від 10 серпня 2015 року,

протокол помітки ідентифікаційних засобів та протокол огляду особи від 13 серпня 2015 року,

протоколи про результати контролю за вчиненням злочину в формі оперативної закупки та за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відео контролю за кримінальним провадженням від 13 серпня 2015 року та відеозапис від 13 серпня 2015 року.

Проте, суд просто перелічив ці докази без належного їх аналізу у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КПК України.

Так, дані постанови про проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки від 10 серпня 2015 року, протоколу помітки ідентифікаційних засобів та протоколу огляду особи від 13 серпня 2015 року свідчать лише про підготовку до такої слідчої дії, як проведення контролю за вчинення злочину у формі оперативної закупки (а. с. 109 111, 39, 38 відповідно). Однак, вони не свідчать про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що стороною обвинувачення ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції обвинуваченому ОСОБА_1 (який заперечував свою вину у вчиненні цього злочину) та його захиснику ОСОБА_2 не представлено можливості допитати свідка ОСОБА_3 закупника.

Зазначене свідчить про порушення права обвинуваченого на захист, з огляду на практику ЄСПЛ з цього приводу.

Так, згідно повідомлення заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 від 26 квітня 2017 року забезпечити явку свідка ОСОБА_3 (який був оперативним закупником у кримінальному провадженні № 12015150040003457) на виконання ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 27 березня 2017 року не надається можливим у звязку з реформуванням відділу БНОН Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області.

Зазначене свідчить, що вичерпані можливості отримати цей доказ.

До того ж, жоден з наданих суду письмових доказів не містить підпису вказаного свідка, в тому числі і про добровільність його згоди на проведення оперативної закупки.

Що стосується даних протоколу про результати контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки та протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відео контролю за кримінальним провадженням від 13 серпня 2015 року (а. с. 41 44, 45 - 46), то переглянутий апеляційним судом відеозапис зазначеної слідчої дії від 13 серпня 2015 року свідчить про те, що ці протоколи місять такі подробиці, яких не містить вказаний відеозапис. В тому числі і щодо предмету, переданого ОСОБА_1 закупнику ОСОБА_3 Даний відеозапис не містить таких чітких даних.

За такого доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про продаж ним ОСОБА_3 не наркотичного засобу, а іншого предмету, матеріалами справи не спростовані.

Крім того, є слушними доводи апелянтів про відсутність на відео фіксування належного (відповідно до ст. 106 КПК України) виданого ОСОБА_3 упакування шприца, що виключає можливість перевірки результатів цієї процесуальної дії. Так, особа, якому ОСОБА_3 був виданий шприц, не упакував його відразу, а відкрив, понюхав, а потім поклав просто у автомобілі, залишивши не упакованим у встановленому законом порядку.

Ці обставини у поєднанні з відсутністю можливості допитати вказаного свідка свідчать про наявність розумних сумнівів у достовірності вказаного доказу.

За таких обставин не є належним доказом і висновок експерта № 1468 від 17 серпня 2015 року (а. с. 49 - 53), оскільки існують обґрунтовані сумніви у тому, що предметом дослідження експерта була саме здобутий в ході проведення оперативної закупки від 13 серпня 2015 року предмет.

В той же час, є вірним висновок суду першої інстанції про неналежність такого доказу, як протокол обшуку у житлі обвинуваченого ОСОБА_1 від 25 серпня 2015 року, оскільки зафіксовані в ньому відомості про виявлення у обвинуваченого грошових коштів в сумі 250 грн. (які, як і руки обвинуваченого містили ознаки помітки), суд не знайшов підстав вважати слідами, які утворилися саме при вчиненні ним злочину 13 серпня 2015 року, через не відображення у протоколі обшуку номерів вилучених купюр. Тому суд вірно зазначив про наявність розумних сумнівів щодо можливості збереження слідів спеціальної помітки на руках обвинуваченого протягом часу, що минув з моменту проведення оперативної закупки.

Внаслідок цього, як вірно вказав суд, неможливо зробити висновок про походження виявлених у обвинуваченого доказів і слідів злочину, саме внаслідок фіксування злочину вчиненого 13 серпня 2015 року, а не іншого подібного.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно приписів ч. ч. 2, 4 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно правил п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

З огляду на вищенаведене стороною обвинувачення не доведена винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Вищенаведене суд першої інстанції залишив поза увагою, а тому вирок суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України не може залишатися в силі та підлягає скасуванню, а провадження за цим обвинуваченням - підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у звязку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

За такого апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 в інтересах останнього підлягають частковому задоволенню як такі, що містять вимогу про скасування вироку. В той же час, слід зауважити, що у даному випадку відсутні правові підстави з числа передбачених ст. 415 КПК України для призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

У звязку з частковим скасуванням вироку слід вирішити питання про покарання ОСОБА_1 з урахуванням зменшення обсягу обвинувачення.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань (ч. 1 ст. 70 КК).

За правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу (ч. 4 ст. 70 КК).

Згідно приписів ч. ч. 1, 5 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (ч. 1 ст. 71 КК).

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті (ч. 5 ст. 71 КК).

Відповідно до розяснень п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року N 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку - за правилами ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК; потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків.

У даному випадку крадіжку майна ОСОБА_4 (злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України) ОСОБА_1 вчинив на початку липня 2015 року, тобто - до постановлення вироку Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2015 року і після вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2015 року.

Тому на підставі ч. 4 ст. 70 КК України ОСОБА_1 підлягає призначенню покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України за вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2015 року (а. с. 144), і ч. 2 ст. 185 КК України за даним вироком шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

А на підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання належить частково приєднати невідбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2015 року (а. с. 103).

За такого є безпідставними твердження прокурора під час апеляційного розгляду про подвійне врахування покарання, передбаченого вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2015 року з тих підстав, що це покарання враховано вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2015 року, оскільки апеляційним судом при призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів враховано лише покарання, призначене ч. 2 ст. 185 КК України за вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2015 року без урахування покарання, призначеного вказаним вироком за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання підлягає зарахуванню строк попереднього увязнення з 01 вересня 2015 року по 27 квітня2017 року, із розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

При цьому апеляційний суд приймає до уваги, що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 не обирався запобіжний захід.

Однак, як вбачається з рапорту інспектора Ленінського відділу ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_1 був затриманий 25 серпня 2015 року на виконання вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2015 року (а. с. 146).

Відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 вересня 2015 року (особова справа а. с. 19) клопотання слідчого у даному кримінальному провадженні задоволено і підозрюваний у вчиненні 13 серпня 2015 року передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України злочину ОСОБА_1 був тимчасово залишений в СІЗО для проведення з ним процесуальних дій під час досудового розслідування.

Тому початок строку відбування покарання слід обчислювати саме з цієї дати - з 01 вересня 2015 року (день залишення в СІЗО у цьому провадженні).

Керуючись ст. ст. 405, 407, 424, 426, 532, 376 ч. 2 КПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2016 року в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України та закрити провадження за цим обвинуваченням на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у звязку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України за вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2015 року, і ч. 2 ст. 185 КК України за даним вироком у виді 2 років 9 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2015 року та остаточно призначити 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання обчислювати з 01 вересня 2015 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання зарахувати строк попереднього увязнення з 01 вересня 2015 року по 27 квітня 2017 року, із розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженими, які тримаються під вартою, - в той самий строк з дня вручення їм копії судового рішення.

Головуюча

Судді