Ухвала суду № 66296549, 25.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Унікальний № 752/9744/16-ц Головуючий в 1 інстанції - Колдіна О.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/4717/2017 Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги», ОСОБА_4, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представників позивача та відповідача ТОВ «Каса народної допомоги» , перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивачка, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ТзОВ «Каса народної допомоги», ОСОБА_4, третя особа: ПНКМНО Верповська О.В.про визнання недійсним кредитного договору № 1212002/000-КФІВ/14 від 12.12.2014 р., визнання недійсним договору іпотеки від12.12.2014 р., визнання недійсним договору відповідального зберігання документів від 12.12.2014 р., визнання недійсним договору доручення від 12.12.2014 р. стягнення з відповідача ТзОВ «Каса народної допомоги» на користь ОСОБА_3 грошових безпідставно отриманих коштів в розмірі 39923 грн. 40 копійок, зобов'язання повернути позивачу документи, що були передані ТзОВ «Каса народної допомоги» по договору відповідального зберігання від 12.12.2014 р.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 12.12.2014 р. між нею та ТзОВ «Каса народної допомоги» було укладено кредитний договір № 1212002/000-КФІВ/14, відповідно до якого позивач отримала кредит в розмірі 230000 гривень на розвиток підприємницької діяльності строком до 12.12.2015 р., зі сплатою 36% річних.

В подальшому 12.12.2014 р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору, якою було внесено зміни до Договору в частині порядку видачі кредиту.

В якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором позивач передала в іпотеку ТзОВ «Каса народної допомоги» нерухоме майно - земельну ділянку та садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1

Позивач посилається на те, що нею вчасно сплачувались кошти в рахунок погашення кредитних зобов'язань в розмірі, що повідомлявся відповідачем, оскільки Графік платежів не видавався.

Крім того, позивачка посилалася на те, що кредитний договір не містить розмір сукупної вартості кредиту та детального розпису сукупної вартості кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, внаслідок чого відповідач почав нараховувати та стягувати більші суми в якості відсотків за користування кредитними коштами.

В якості сплати відсотків з 16.01.2015 р., на думку позивача, нею було переплачено 37923,40 грн.

За умовами Кредитного договору при розрахунку суми платежу, що необхідно внести в рахунок погашення кредитної заборгованості ТзОВ «Каса народної допомоги» застосовує коефіцієнт валютного ризику, що є змінною величиною, позбавляє можливості встановити сукупну вартість кредиту , що суперечить положенням ст.ст. 1049, 1050 ЦК України.

Також в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем ст.18 Закону України «Про захист прав споживача», оскільки умови щодо врахування при розрахунку платежів валютних ризиків є несправедливими та призводять до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

З огляду на зазначені обставини, позивач просить визнати недійсним Кредитний договір № 1212002/000-КФІВ/14 та укладені в подальшому на підставі зазначеного договору договори забезпечення, відповідального зберігання та доручення.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07.02.2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги», ОСОБА_4, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська ОленаВолодимирівна про визнання недійсними договорів, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В скарзі вказував на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим , ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Висновок суду про надання позивачу при укладенні договору передбаченої законом інформації не відповідає дійсності, оскільки кредитний договір не містить сукупної вартості кредиту, що не заперечувалось і представником відповідача. Суд не врахував, що валютні ризики з приводу коливання курсу поніс лише позивач по справі. Висновком суду про те, що позивач не є споживачем у правовідносинах з ТзОВ «Каса народної допомоги» в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» є не вірним. Суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи позивача щодо застосування до усіх платежів «коефіцієнта валютного ризику», не встановив суть зазначеного коефіцієнта та яким чином він впливає на змінюваність витрат за договором.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи скарги підтримав.

Представник товариства доводи скарги заперечував.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено і це вбачається із матеріалів справи, що 12.12.2014 р. між ОСОБА_3 та ТзОВ «Каса народної допомоги» укладено кредитний договір № 1212002/000-КФІВ/14, відповідно до умов якого фінансова установа надає Позичальнику грошові кошти у національній валюті на загальну суму 230000 гривень на розвиток підприємницької діяльності з 12.12.2014 р. по 12.12.2015 р.

Цільове призначення зазначеного кредиту є розвиток підприємництва, тобто кредитне є споживчим.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між сторонами у справі був укладений Договір іпотеки, відповідно до якого позивач передала в іпотеку садовий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1

12.12.2014 р. між сторонами був укладений договір відповідального зберігання документів, відповідно до п.1.1 якого з метою забезпечення належного виконання договору іпотеки від 12.12.2014 р. на випадок невиконання або неналежного виконання Позичальником свої зобов'язань за Кредитним договором, Іпотекодавець передав Фінансовій установі на відповідальне безвідплатне зберігання документи, що посвідчують право власності на предмет іпотеки.

Крім того, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений Договір доручення 12.12.2014 р. за яким позивач доручила, а ОСОБА_4 зобов'язалась вчинити від імені Довірителя продаж квартири АДРЕСА_1 у разі несплати, несвоєчасної сплати або сплати не в повному обсязі Боржником будь-яких платежів за кредитним договором № 1212002/000-КФІВ/14.

Згідно з положеннями п.п. 3.1, 3.2 Кредитного Договору сторони домовились прийняти на себе валютний ризик шляхом введення при розрахунках між собою в рамках цього Договору коефіцієнта валютного ризику на який здійснюється коригування нарахованих процентів та коригування сплати основної суми кредиту.

Коефіцієнт валютного ризику - це відносний показних за рахунок якого Сторони домовились приймати на себе відповідний валютний ризик відхилення у майбутньому курсу іноземної валюти (долара США) по відношенню до курсу іноземної валюти (долара США) на дату укладення цього Договору. За рахунок коефіцієнта валютного ризику фінансова установа приймає на себе валютний ризик ревальвації національної валюти по відношенню до іноземної валюти. За рахунок коефіцієнта валютного ризику позичальник приймає на себе валютний ризик девальвації національної валюти про відношенню до іноземної валюти (долара США).

Відповідно до п.4.1 Кредитного договору Позичальник зобов'язується сплатити заборгованість за Кредитом в останній день строку користування Кредитом. Позичальник здійснює погашення заборгованості за Кредитом з урахуванням коефіцієнта валютного ризику відповідно до умов цього Договору.

Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно в останній день місяця. Проценти за користування кредитом нараховуються з урахування коефіцієнта валютного ризику відповідно до умов цього Договору.

Суд встановив, що позивачем не доведено, наявність підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України, на які посилався позивач у своїй позовній заяві, для визнання договорів недійсними.

Суд встановив, що умови кредитного та інших договорів відповідають вимогам закону, волевиявленню позивача на їх укладення на умовах викладених в цих договорах.

Також суд встановив, що передбачення сторонами, коригування заборгованості на коефіцієнт валютного ризику , не можна вважати несправедливою умовою, оскільки такий ризик в момент укладення договору був покладений на обидві сторони.

Суд також встановив, що отриманий позивачем кредит не є споживчим, а тому визнання кредитного договору, через його не відповідність Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставним.

Вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими, є доведеними.

Висновок суду про необґрунтованість та недоведеність, заявленого позову відповідає цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи апеляційної скарги про недійсність договору, через неповідомлення позивачу під час укладення договору всієї інформації, передбаченої Законом, колегія суддів не приймає, оскільки суд першої інстанції вірно встановив, що договір містить всі істотні умови, передбачені для кредитного договору.

В договорі чітко передбачено розмір, строки повернення кредиту, порядок нарахування відсотків, також передбачена умова про коригування заборгованості на коефіцієнт у зв'язку з можливої девальвацією гривні.

Та обставина, що під час укладення цього договору кредитором не було вказано, конкретної суми, яку зобов'язана буде повернути позивачка, не є підставою для визнання недійсним договору, з огляду на те, що до відома позивача було доведено умови договору, відповідно яких, їй повідомлялось, що на кінець погашення заборгованості вона буде коригуватись з урахуванням девальвації (знецінення гривні).

Позивач, укладаючи договір на таких умовах повинна була розуміти, що всі ризики девальвації будуть покладені на неї, так як це чітко вбачається з умов договору.

При цьому суд дійшов вірного висновку, що ці умови договору не можна вважати несправедливими, так як кредитор брав на себе ризики ревальвації.

Суд правомірно врахував, що на момент укладення договору сторони не могли визначити конкретну суму, яку позивач зобов'язана буде повернути на кінець дії договору, проте з умов договору чітко вбачається, що позивач була повідомлена, про те, що в разі девальвації гривні їй необхідно буде повертати суму, в більшому розмірі.

Суд правомірно врахував вимоги ст. 626 ЦК України, відповідно до якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Доводи скарги про те, що позивачу не була надана при укладенні кредитного договору інформація, передбачена ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є безпідставні, оскільки вказана інформація, зокрема і щодо застосування валютного ризику була доведена до відома позивача та безпосередньо зазначена в укладеному між сторонами кредитному договорі та додатковій угоді до нього.

При цьому суд, розглядаючи позов, правомірно врахував. що отриманий позивачем кредит, не є споживчим, він брався на розвиток підприємницької діяльності.

Позивач як підприємець, в разі, якщо умови договору під час його укладення були не зрозумілими, або несправедливими, мала можливість отримати роз'яснення цих умов, та відмовитись від укладення такого договору.

Укладаючи спірний кредитний договір, сторони свідомо брали на себе певні ризики на випадок подальшої зміни валютного курсу, тому будь-яких законних підстав вважати, що така зміна не настане, у сторін не було, саме по собі зростання курсу іноземної валюти не є підставою для визнання відповідних положень кредитного договору недійсними.

Доводи про те, що суд не перевірив застосування до усіх платежів «коефіцієнта валютного ризику», не встановив суть зазначеного коефіцієнта на правильність постановленого рішення не впливають, оскільки вказані обставини підлягають встановленню при вирішенні вимог про стягнення заборгованості та визначення її розміру, а для вирішення вимог про визнання недійсним договору, суд не зобов'язаний був визначати конкретний розмір коефіцієнту, визначати, яким чином він вплинув на кінцеву вартість кредиту.

Обставини на які посилається позивач, як на підстави для задоволення апеляційної скарги, зокрема щодо неправильного застосування норм матеріального права,- не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дав належну оцінку доводам позивача та наданим доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору, а відповідно і інших договорів, що укладались з метою забезпечення його виконання.

Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не має.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: