Постанова № 66296335, 27.04.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2017 р. Справа № 917/1781/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Тарасова І. В. , суддя Фоміна В. О.

при секретарі Курченко В.А.

за участі представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність №374 від 29.12.2016),

відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 29.03.2017),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2017 у справі № 917/1781/16

за позовом Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко", м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат", м.Гадяч Полтавської області

про стягнення 75052,44 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Приватне акціонерне товариство "Солді і Ко" - звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" 75052,44 грн., з них: 41264,37 грн. основного боргу за договором поставки № 640001/16-14 від 10.06.2014, 15980,68 грн. пені, 10554,76 грн. штрафу, 6030,19 грн. інфляційних, 1222,44 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.01.2017 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 41264,37грн. основного боргу, 4800,92 грн. інфляційних, 1214,74 грн. річних, 15980,68 грн. пені, 10544,76 грн. штрафу, 1350,44 грн. відшкодування витрат з оплати судового збору. В іншій частині у позові відмовлено. Судом також відхилено заяву відповідача про розстрочку виконання рішення суду про що зазначено в мотивувальній частині рішення.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" із рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову повністю відмовити. Також заявник просить суд апеляційної інстанції, в разі відмови у задоволенні даної апеляційної скарги, приймаючи постанову, розстрочити виконання рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2017 на шість місяців рівними платежами.

Апелянт зокрема зазначає, що ним було призупинено оплату за договором, оскільки постачальником в порушення умов договору до цього часу не надано покупцеві видаткових накладних та товаросупровідних документів - тобто порушення умов договору, на думку відповідача, було допущено саме позивачем як постачальником товару. Посилаючись на вказані обставини, відповідач стверджує, що строк оплати отриманого товару за договором не настав. Також, на думку апелянта, місцевим господарським судом безпідставно відмовлено у наданні розстрочки виконання оскільки не враховано скрутного фінансового становища ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат", яке спричинено втратою ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними потрясіннями в державі, збільшення обсягу порушень платіжної дисципліни зі сторони контрагентів даного товариства, наявністю судових рішень про стягнення заборгованості з ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат", одночасне виконання яких призведе до повної неплатоспроможності товариства і ризику банкрутства.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.) апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження. Розгляд скарги призначено на 27.04.2017.Запропоновано учасникам процесу надати суду апеляційної інстанції: відповідачу - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі, позивачу - відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень.

25.04.2017 позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідач не заперечує факту отримання товару та просить про розстрочення виконання рішення - чим по суті визнає заявлені позовні вимоги в повному обсязі. Позивач не погоджується із твердженням апелянта про те, що обовязок оплати товару виник у ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" не з моменту отримання товару, а з моменту отримання товару і документів визначених п.7.1 договору, та зазначає, що виходячи з п.4.3 договору єдиною умовою для оплати товару було саме отримання такого товару покупцем, а не отримання товару та документів вказаних в п.7.1 договору, як зазначає відповідач. Також позивач не погоджується з розстроченням виконання рішення суду, оскільки вважає, що в цій частині вимога апелянта є необґрунтованою та спрямована виключно на затягування виконання судового рішення чи ухилення від його виконання. Позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

26.04.2017 у звязку з відрядженням судді Крестьянінова О.О. здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та за результатами повторного автоматичного розподілу справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Тарасова І.В., суддя Фоміна В.О.

Присутні у судовому засіданні представники сторін підтримали викладену ними письмово правову позицію. Разом з тим, представник відповідача зазначив, що ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" визнає факт отримання товару від позивача та наявність заборгованості у заявленому ПрАТ "Солді і Ко" розмірі та на даний час просить суд апеляційної інстанції розстрочити виконання рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2017.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст.22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні. Присутні в судовому засіданні представники сторін проти закінчення розгляду апеляційної скарги не заперечували.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу доводи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам та повторно розглянувши справу в межах ст.101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Предметом позовних вимог позивача є стягнення з відповідача 75052,44 грн., з них: 41264,37 грн. основного боргу за договором поставки № 640001/16-14 від 10.06.2014р., 15980,68 грн. пені, 10554,76 грн. штрафу, 6030,19 грн. інфляційних, 1222,44 грн. - 3% річних.

Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечуються сторонами, 10 червня 2014 року між Приватним акціонерним товариством "Солді і Ко" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лозівський молочний завод (відповідачем) укладено договір поставки № 640001/16-14 (далі договір) (т.1 а.с.22-25).

За умовами п. 1.1 Договору позивач як постачальник зобов'язався передати у власність товар, а відповідач (покупець) зобов'язався приймати та оплатити товар на умовах та в строки, передбачені цим договором.

Згідно п.1.2. Договору предметом поставки є метизи, інструменти, комплектуючі, витратні матеріали, будівельна хімія, інші будівельні матеріали тощо (далі- товар).

На виконання договірних зобовязань позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 112341,94 грн. Зазначене підтверджується видатковими накладними, що підписані представниками обох сторін (т.1 а.с.232-268).

Відповідно до п.6.2 Договору датою поставки товару вважається дата видаткової накладної постачальника, за якою відбулась передача товару покупцю.

Відповідно до п. 4.3 Договору відповідач зобов'язувався оплатити вартість товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача в розмірі 100% від вартості товару, дотриманого за видатковою накладною протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту одержання товару.

Як встановлено місцевим господарським судом та не спростовано представниками сторін в ході апеляційного провадження, відповідачем сплачено позивачу 71077,57 грн. вартості товару, що підтверджується випискою банку по особовому розрахунку позивача (т.1 а.с.74-98). Заборгованість в сумі 41264,37 грн. за одержаний товар відповідачем сплачена не була.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході її розгляду судом першої та апеляційної інстанції відповідач не заперечував факт отримання товару від позивача, а лише посилався на недоліки оформлення документів, та на ту обставину, що позивач не надав доказів передачі відповідачу документів, визначених в п. 5.1.2 та п.7.1 Договору.

Вказаними пунктами договору дійсно встановлено, що постачальник повинен одночасно з товаром передати покупцеві наступні документи: рахунок-фактуру, накладну, податкову накладну; сертифікат якості (відповідності) та/або висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи та/або інший документ, що підтверджує належну якість товару, надається покупцю постачальником за рішенням останнього. Разом з тим, сторонами не визначено окремого порядку приймання-передачі товаросупровідних документів (складення відповідного двостороннього акту, розписок покупця про їх отримання тощо).

У п.8.4 договору встановлено, що з інших питань приймання-передачі товару, що не передбачені цим договором, сторонам слід керуватися Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при ОСОБА_3 СРСР від 15.06.65 №П-6 (далі Інструкція №П-6) та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при ОСОБА_3 СРСР від 25.04.66 №П-7 (далі Інструкція №П-7).

Відповідно до п.12 Інструкції П-6, приймання продукції за кількістю проводиться за транспортними та супровідними документами (рахунком-фактурою, специфікацією, описом, пакувальним ярликом ін.) відправника (виробника). Відсутність зазначених документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відсутні.

Пунктом 14 Інструкції П-7 встановлено, що приймання продукції за якістю і комплектністю проводиться в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними і Особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що посвідчують якість і комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т. п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Однак відповідачем не надано суду першої та апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження складання сторонами актів про відсутність відповідних документів в порядку п.12 Інструкції П-6 та п.14 Інструкції П-7.

Згідно з ч.1 ст.666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів встановлення покупцем такого строку.

Тому колегія суддів вважає, що, прийнявши товар у встановленому договором порядку та частково оплативши його вартість, відповідач фактично своїми діями підтвердив, що поставку було здійснено позивачем належним чином, у відповідності до умов договору (в тому числі, і п. 5.1.2 та п.7.1). На вказані обставини посилається позивач у відзиві на апеляційну скаргу, зазначаючи, що документи, зазначені у п.7.1 договору, апелянту надавалися вчасно, разом із кожною поставкою товару. Даного твердження позивача не спростовано відповідачем в суді першої та апеляційної інстанції.

Жодних доказів того, що відповідні документи не були передані продавцем покупцеві і що вказана обставина будь-яким чином перешкоджає відповідачу вчасно здійснити оплату отриманого товару згідно з вимогами ч.1 ст.530 ЦК України та п. 4.3 договору апелянтом не надано ні суду першої інстанції, ні в ході апеляційного провадження.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, протягом часу, що минув з моменту отримання відповідачем останньої партії товару (23.11.2015) до моменту звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості (11.11.2016) відповідач не звертався до позивача з вимогою виконати умови договору щодо надання сертифікатів якості та відповідності, а також з будь-якими претензіями стосовно якості отриманого товару.

Отже, колегія суддів вважає безпідставними твердження відповідача про невиконання позивачем договірних зобовязань, а також про те, що передання продавцем сертифікатів якості та відповідності покупцеві разом із товаром є необхідною умовою здійснення оплати товару - оскільки вказану умову не встановлено ні укладеним між сторонами договором, ні нормами чинного законодавства.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі №922/2407/14.

Колегія суддів також зазначає, що в апеляційній скарзі відповідачем наведено ті ж аргументи, які викладалися ним у відзиві на позов і яким місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні надано належну правову оцінку.

Зокрема, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що посилання відповідача на ст. 538 ЦК України є безпідставним, оскільки зобовязання за договором з оплати товару та передачі документів на нього не є зустрічними. А саме, за умовами договору строк оплати товару встановлено - протягом 10 календарних днів з дати одержанння товару покупцем (п. 4.3 договору), та не ставиться у залежність від дати передачі супровідних документів на товар.

Місцевим господарським судом правомірно, із посиланням на приписи ст.241 ЦК України, не визнано належними аргументами посилання відповідача на те, що надані позивачем накладні не містять прізвищ та посад осіб відповідача - оскільки укладений між сторонами правочин було схвалено відповідачем шляхом прийняття товару та його часткової оплати з посиланням у платіжних документах на дати та номери рахунків-фактур, які зазначені у видаткових накладних, по яким відповідачем було отримано товар. Окрім того, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, на вказані поставки були виписані та зареєстровані у податкових органах відповідні податкові накладні; доказів невключення до своєї звітності чи доказів корегування податкового обліку даних операцій відповідач суду не надав.

Судом першої інстанції також було враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 29.04.2015 у справі № 3-77гс15 (справа № 903/679/14), та обґрунтовано зазначено, що відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, які підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару (зокрема, видаткових накладних), не може заперечувати таку господарську операцію.

Колегія суддів також зазначає, що відповідач в суді першої та апеляційної інстанції просив про розстрочення виконання рішення що додатково свідчить про визнання ним факту отримання товару та необхідності здійснення розрахунків за нього. Окрім того, в судовому засіданні 27.04.2017 представником відповідача було визнано як факт отримання товару від позивача, так і наявність заборгованості за вказаний товар у заявленому позивачем розмірі.

За таких обставин, місцевим господарським судом правомірно, із посиланням на 525, 530, 610, 629 ЦК України, було зроблено висновок про те, що позовні вимоги про стягнення 41264,37 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно нарахувань на вказану суму пені, штрафу, інфляційних та річних оскаржуваним рішенням стягнуто з відповідача суми пені та штрафу у заявленому позивачем розмірі, а суми річних та інфляційних зменшено. Перевіривши розрахунки, надані позивачем (т.1, а.с.12 19) та здійснені судом першої інстанції (т.2, а.с. 52 -70), зазначає, що місцевим господарським судом обґрунтовано, із посиланням на матеріали справи та чинні нормативні акти, що регулюють спірні правовідносини, стягнуто з відповідача на користь позивача 4800,92 грн. інфляційних, 1214,74 грн. річних, 15980,68 грн. пені, 10544,76 грн. штрафу. Відповідачем не надано контррозрахунків та заперечень стосовно розміру визначених судом першої інстанції сум, що підлягають стягненню з ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат".

Як уже зазначалося, відповідачем було подано до суду першої інстанції заяву про розстрочку виконання рішення суду на 6 місяців рівними платежами (т.2 а.с.18-20). В апеляційній скарзі ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" також просить суд апеляційної інстанції, в разі відмови у задоволенні даної апеляційної скарги, приймаючи постанову, розстрочити виконання рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2017 на шість місяців рівними платежами.

Апелянт зокрема стверджує, що місцевим господарським судом безпідставно відмовлено у наданні розстрочки виконання оскільки не враховано скрутного фінансового становища ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат", яке спричинено втратою ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними потрясіннями в державі, збільшення обсягу порушень платіжної дисципліни зі сторони контрагентів даного товариства, наявністю судових рішень про стягнення заборгованості з ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат", одночасне виконання яких призведе до повної неплатоспроможності товариства і ризику банкрутства.

Проте, як вбачається з оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом було надано належну правову оцінку вказаним аргументам (які наводилися відповідачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції) та зазначено, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про тяжкий фінансовий стан ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат", про наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Колегія суддів зазначає, що в ході апеляційного провадження ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" також не надано відповідних доказів. Із наявного в матеріалах справи звіту даного товариства про фінансові результати за 1 півріччя 2016 року (т.2, а.с.35) не вбачається неможливості виконання рішення суду від 24.01.2017 та загрози банкрутства підприємства.

Посилання на запроваджену Російською Федерацією заборону на імпорт сільськогосподарської продукції, сировини та продуктів споживання, країною походження яких є Україна, також, на думку колегії суддів, не може бути визнано належним аргументом, оскільки вказана обставина не є винятковою і не свідчить про неможливість виконання ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" рішення господарського суду, враховуючи також, що відповідачем не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів того, що до запровадження вищевказаної заборони ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" експортувало свою продукцію до Російської Федерації та Республіки Казахстан (на що посилається відповідач в апеляційній скарзі), а саме відповідних договорів із покупцями у зазначених країнах, накладних на підтвердження отримання ними товару, платіжних документів, згідно з якими сплачувалися кошти за товар, тощо.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Проте, як було встановлено вище, відповідачем не доведено наявності зазначених умов для надання розстрочки виконання судового рішення, отже, на думку колегії суддів, правові підстави для здійснення судом вказаної процесуальної дії відсутні. Відповідно, заявлене ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" в суді апеляційної інстанції клопотання про розстрочку виконання судового рішення також не підлягає задоволенню.

За таких обставин, враховуючи, що аргументи апелянта не знайшли підтвердження в ході апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського кодексу ,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2017 у справі №917/1781/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 03.05.17

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Тарасова І. В.

Суддя Фоміна В. О.