Постанова № 66296277, 24.04.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2017 р. Справа № 917/1853/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Медуниця О.Є., суддя Плахов О.В.

при секретарі Кладько А.С.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився.

відповідача – не з’явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 845 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 08.02.17 р. у справі № 917/1853/16

за позовом Державної служби України з надзвичайних ситуацій, м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз", м. Кременчук, Полтавська область

про стягнення 730158,60 грн. штрафних санкцій

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" заборгованість за договором про закупівлю автомобіля спеціальної призначеності № 21-6/16 від 18.12.2015 р. у розмірі 730458,06 грн., з яких: 108337,68 грн. - пеня за порушення строків виконання зобов’язання; 229807,02 грн. - штраф за прострочення виконання зобов’язання; 54168,84 грн. - пеня за користування коштами у разі несвоєчасної поставки автомобіля; 108337,68 грн. - пеня за прострочення поставки автомобіля; 229807,02 грн. - штраф за прострочення поставки більше ніж на 30 днів.

13.12.2016 р. відповідач звернувся до господарського суду Полтавської області з заявою про зменшення неустойки, в якій просив зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з ПАТ "АвтоКраз" на користь позивача на 50 % від визначеної судом до стягнення суми та залишити до сплати 50 % штрафних санкцій.

08.02.2017 р. від позивача до суду надійшло уточнення позовної заяви, в якому він просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та зазначив, що передбачені п. 8.4. договору проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п’ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини відповідача, та ін.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 08.02.2017 р. у справі № 917/1853/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" (вул. Київська, 62, м. Кременчук, Полтавська область, 39631, код ЄДРПОУ 05808735) на користь Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. О. Гончара, 55, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 38516849) штрафні санкції за договором № 21-6/16 у розмірі 338144,88 грн. з яких 108337,68 грн. пені та 229807,20 грн. штрафу, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 5072,17 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 108337,68 грн. підлягають задоволенню на підставі до п. 8.2 договору, а в частині стягнення пені в розмірі 108337,68 грн. за прострочення поставки автомобіля відхилено з посиланням на ст. 231 ГК України, стосовно позовної вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7% від вартості поставленої партії товару в розмірі 229807,20 грн. суд зазначив, що сума штрафу в розмірі 229807,20 грн. не суперечить чинному законодавству, щодо процентів стягнення за користування чужими коштами, судом відмовлено в цій частині позовних вимог, оскільки, за п. 8.4 договору сторони передбачили нарахування пені у розмірі 0,05 % суми попередньої оплати від дня, коли продукція мала бути поставленою до дня фактичної передачі, тобто не проценти за користування чужими коштами, та ін.

Позивач з рішенням господарського суду Полтавської області не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення, скасувавши рішення в резолютивній частини та задовольнити позовні вимоги Державної служби України з надзвичайних ситуацій у повному обсязі, зокрема: стягнути з Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" на користь Державної служби України з надзвичайних ситуацій:

- пеню за порушення строків виконання зобов'язання (відповідно до п. 8.2 договору) у розмірі 108337,68 грн.;

- штраф за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів (відповідно до п. 8.2 договору) у розмірі 229807,20 грн.;

- проценти за користування коштами у разі несвоєчасної поставки автомобіля (відповідно до п. 8.4 договору) у розмірі 54168,84 грн.;

- пеню за прострочення поставки автомобіля (відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України) - 108337,68 грн.;

- штраф за прострочення поставки більше ніж на 30 днів (відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України) - 229807,20 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовані норми чинного законодавства, безпідставно відмовлено у задоволенні вимог про стягнення штрафу за прострочення поставки автомобілів відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України та стягнені процентів за користування коштами відповідно до п. 8.4. договору та ст. 536, 693 ЦК України, та ін.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

21.04.2017 р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із неможливістю прибуття у судове засідання призначене на 24.04.2017 р. об 11:15 год.

Заявлене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки по-перше явка повноважних представників сторін обов'язковою не визнавалася, по–друге враховується строк розгляду апеляційної скарги, встановлений ст. 102 ГПК України, оскільки розгляд справи вже відкладався.

Також колегія звертає увагу, що чинний Господарський процесуальний кодекс України (ст. 28) не обмежує кількість представників сторони, які можуть прийняти участь у засіданні господарського суду.

21.04.2017 р. від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких останній, зокрема, просить задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі та розглядати справу № 917/1853/16 без участі його представника.

Враховуючи, що позивач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, розглядати справу за відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 18.12.2015 р. між Державною службою України з надзвичайних ситуацій (далі-замовник) та ПАТ “АвтоКраз” (далі - постачальник) укладено договір про закупівлю “Автомобілів спеціальної призначеності (піротехнічна машина важкого типу (ПМ-В) код 29.10.5, згідно з ДК 016-2010 за державні кошти № 21-6/16 (далі-договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язався поставити у власність замовнику автомобілі спеціальної призначеності (піротехнічна машина важкого типу (ПМ-В) код 29.10.5, згідно з ДК 016-2010 (далі-продукція) в кількості та комплектації згідно зі специфікацією, що є невід’ємною частиною договору, а замовник зобов’язався прийняти та оплатити продукцію на умовах цього договору.

Пунктами 1.3., 2.1., 2.2., 3.3., 6.1., 11.1. договору передбачено, що умови цього договору викладені сторонами у відповідності до умов поставки DDP (загін технічної служби ГУДСНС України в Київській області, Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, 6) Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати “Інкотермс” (в редакції 2010 року), які застосовуються із врахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також особливостей, що випливають із умов цього договору.

Згідно з п. 2.1. договору, ціна договору становить 3282960,00 грн. в тому числі ПДВ 547160,00 грн. за цінами відповідно до пропозиції та специфікації з врахуванням транспортних витрат та вартості розвантажувальних робіт.

Замовник керуючись вимогами абз. 2 п. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 р. № 117 “Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за державні кошти” здійснює попередню оплату у розмірі 100 % від загальної суми договору, що становить 3282960,00 грн. в тому числі ПДВ 547160,00 грн. по мірі надходження коштів з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок ДСНС України.

Згідно з п. 3.3. договору, продукція повинна бути поставлена замовнику в термін до 28.02.2016 р. за умови надходження коштів згідно з п. 2.2. договору до 25.12.2015 р.

Згідно з п. 6.1. договору, приймання-передача продукції здійснюється у присутності представників сторін, за накладними та актами приймання-передачі в місці постачання продукції, при наявності документів зазначених у пункті 4.4. договору.

Розділом ХІ договору передбачено, що зазначений договір вступає в силу з моменту його підписання та реєстрації в Державній казначейській службі України і діє до повного його виконання, але не пізніше 28 лютого 2016 року.

На виконання умов договору позивачем здійснена попередня оплата на суму 3282960,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 51 від 23.12.2015 р.

01.04.2016 р. сторонами підписано акт приймання - передачі основних засобів № 21-1/19, відповідно до якого позивач прийняв піротехнічну машину важкого типу (ПМ-В) код 29.10.5В

Таким чином, відповідач допустив прострочення поставки на 33 дні (з 29.02.2016 р. по 01.04.2016 р.), що підтверджується підписаним 01.04.2016 р. сторонами актом приймання - передачі основних засобів.

Позивач зазначає, що звертався до відповідача з претензією про сплату пені, штрафу відповідно до умов договору та законодавства України (а. с. 29-30). Але відповідач вимоги претензії не виконав.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення, крім іншого, виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 108337,68 грн. підлягають задоволенню на підставі до п. 8.2 договору, а в частині стягнення пені в розмірі 108337,68 грн. за прострочення поставки автомобіля відхилено відповідно до ст. 231 ГК України, стосовно позовної вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7% від вартості поставленої партії товару в розмірі 229807,20 грн. суд зазначив, що сума штрафу в розмірі 229807,20 грн. не суперечить чинному законодавству, щодо стягнення процентів за користування чужими коштами, судом відмовлено в цій частині позовних вимог,, оскільки, сторони п. 8.4 договору передбачили нарахування пені у розмірі 0,05 % суми попередньої оплати від дня, коли продукція мала бути поставленою до дня фактичної передачі, тобто не проценти за користування чужими коштами, та ін.

Проте, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм в певній частині не надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим, є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги позивача та скасування прийнятого по справі рішення в певній частині.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як зазначено вище, на виконання умов договору позивачем здійснена попередня оплата на суму 3282960,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 51 від 23.12.2015 р.

01.04.2016 р. сторонами підписаний акт приймання - передачі основних засобів № 21-1/19, з якого вбачається, що позивач прийняв піротехнічну машину важкого типу (ПМ-В) код 29.10.5В

Тобто, відповідач в даному випадку допустив прострочення поставки на 33 дні (з 29.02.2016 р. по 01.04.2016 р.).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 8.2. договору, за порушення строків виконання зобов’язання, постачальник сплачує на користь замовника пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник сплачує штраф у розмірі 7% вартості непоставленої продукції.

Відповідно до п. 8.4. договору, у разі несвоєчасної поставки продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,05 % від суми попередньої оплати за кожен день від дня, коли продукція мала бути передана замовнику, до дня фактичної передачі або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

В даному випадку, на підставі п. 8.2 договору, позивач нарахував відповідачу пеню 0,1 % в розмірі - 108337,68 грн. за порушення строків поставки автомобіля та штраф 7 % за прострочення поставки понад 30 днів у розмірі 229807,20 грн., що відповідає приписам ч. 2 ст. 231 ГК України, у зв’язку з чим зазначена позовна вимога правомірно задоволена судом першої інстанції.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

А отже, умовами договору поставки передбачено застосування разом пені та штрафу, як видів цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за порушення строків оплати товару.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином тотожні позовні вимоги в частині стягнення пені 0,1 % в розмірі 108337,68 грн. за порушення строків поставки автомобіля та штрафу 7% за прострочення поставки понад 30 днів у розмірі 229807,20 грн. про які також наголошується позивачем в апеляційній скарзі, стосуються повторного нарахування санкцій за одне і те саме порушення, на підставі тієї самої норми закону за якою вже відбулося нарахування за умов договору, у зв’язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив у їх задоволенні.

При цьому, заявлена позовна вимога про стягнення передбачених п. 8.4. договору процентів за користування чужими коштами у розмірі 54168,84 грн. у період прострочення поставки оплаченої вартості товару не суперечить чинному законодавству. А отже, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 54168,84 грн. процентів за користування чужими коштами є необґрунтованим з наступних підстав:

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК України від дня, коли товар повинен бути оплачений, до дня фактичної оплати.

Як зазначено вище позивач в уточненнях до позовної заяви від 08.02.2017 р. зазначив, що п. 8.4 договору передбачені проценти за користування коштами, та ін.

Так, відповідно до п. 8.4 договору, за користування коштами у разі несвоєчасної поставки продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,05 % від суми попередньої оплати за кожен день від дня, коли продукція мала бути передана замовнику, до дня фактичної передачі або повернення суми попередньої оплати.

А отже в даному випадку сторонами у договорі передбачено розмір процентів саме за користування чужими грошовими коштами у певній період, хоча їх сплата обізвана пенею.

Таким чином, нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, є платою саме за користування ними в період прострочення виконання зобов’язання. а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, у зв’язку з чим, позов у цієї частині підлягає задоволенню.

З урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, підлягає скасуванню рішення в частині відмови в стягненні з відповідача 777,94 грн. судового збору та підлягають стягненню з позивача на користь відповідача 6435,12 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування в певній частині, з прийняттям нового рішення.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 08.02.17 р. у справі № 917/1853/16 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача – 54186,84 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами скасувати та прийняти нове яким позов в цієї частині задовольнити.

Стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" (вул. Київська, 62, м. Кременчук, Полтавська область, 39631, код ЄДРПОУ 05808735) на користь Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. О. Гончара, 55, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ38516849) 54168,84 грн. процентів за користування коштами.

Стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" (вул. Київська, 62, м. Кременчук, Полтавська область, 39631, код ЄДРПОУ 05808735) на користь Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. О. Гончара, 55, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ38516849) 777,94 грн. судового збору та 6435,12 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Наказ доручити видати господарському суду Полтавської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Плахов О.В.