Рішення № 66296015, 26.04.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2017 р.Справа № 916/393/17

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Курка Д.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Акименко О.В. за довіреністю №01-36/64 від 13.12.2016р.

Від відповідача: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 24 853,31 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі по тексту - Департамент комунальної власності) звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 24 853,31 грн., яка складається із заборгованості з орендної плати у розмірі 20 879,08 грн. та пені у розмірі 3 974,23 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом порушення відповідачем прийнятих на себе за договором оренди нежитлового приміщення №53/98 від 17.06.2003р. зобов'язань щодо сплати орендної плати.

Представник відповідача в судове засідання по даній справі не з'явився та про причини неявки суд не повідомив. При цьому, суд зазначає, що конверти із поштовими відправленнями суду, які надсилались судом за адресою місця проживання ОСОБА_3 /65111, АДРЕСА_1/ згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були повернуті суду у зв'язку із неможливістю вручення адресату. З огляду на викладене, відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами та доповненнями) відповідач вважається такими, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи господарським судом. Оскільки ОСОБА_3 не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно зі ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

17.06.2003р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю міськради (Орендодавець) та ОСОБА_3 (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №53/98, у відповідності до п. п. 1.1, 1.2 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, першого поверху, загальною площею 100,9 кв. м., на підставі розпорядження міського голови №751-01р від 17.06.2003р. під розміщення продовольчого магазину. Строк дії договору оренди визначено сторонами до 17.06.2008р.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Положеннями ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року за N 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що цей закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Так, згідно п. п. 2.1, 2.2 договору оренди нежитлового приміщення №53/98 від 17.06.2003р. орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 31.10.2000р. №1665-XXIII „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси". За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць - 459,84 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.

Відповідно до п. 2.4 договору оренди нежитлового приміщення №53/98 від 17.06.2003р. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів господарської діяльності.

Шляхом підписання додаткових угод від 12.09.2005р., 15.01.2007р., 22.06.2007р. до договору оренди нежитлового приміщення №53/98 від 17.06.2003р. сторонами було змінено розмір орендної плати за орендоване відповідачем приміщення.

10.07.2008р. Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та ОСОБА_3 (Орендар) було викладено договір оренди нежитлового приміщення №53/98 від 17.06.2003р. у новій редакції, визначено, зокрема, строк дії такого договору до 10.07.2013р.

16.11.2012р. між Департаментом комунальної власності (Орендодавець), що є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, та ОСОБА_3 (Орендар) було підписано договір про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №53/98 від 17.06.2003р. у новій редакції, п. 1.1 якого було встановлено, що договір оренди нежитлового приміщення №53/98 від 17.06.2003р. діє до 16.11.2017р.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду справи №916/4667/15 за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_3 про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 32 134,96 грн. господарським судом Одеської області було постановлено рішення від 04.02.2016р., залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2016р., яким позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було задоволено, розірвано договір оренди нежитлового приміщення №53/98 від 17.06.2003р. у новій редакції від 10.07.2008р., виселено ОСОБА_3 з нежитлових приміщень першого поверху №505, загальною площею 91,5 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2; стягнуто на користь позивача заборгованість по орендній платі у розмірі 23 834,02 грн. за період з 01.11.2014р. по 25.01.2015р., пеню у сумі 8 300,94 грн.

Положеннями ч. 3 ст. 35 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Під час розгляду справи №916/4667/15, господарським судом було, зокрема, встановлено факт неналежного виконання з боку відповідача прийнятих на себе за договором оренди нежитлового приміщення №53/98 від 17.06.2003р. зобов'язань.

05.07.2016р. між Департаментом комунальної власності та ОСОБА_3 було підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення за договором оренди №53/98 від 17.06.2003р., з якого вбачається, що відповідачем було повернуто, а позивачем прийнято нежитлове приміщення першого поверху №505, загальною площею 91,5 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2. При передачі приміщення комісією встановлено задовільний технічний стан приміщення.

25.08.2016р. Департамент комунальної власності звернувся до ОСОБА_3 з претензією, а саме позивач вимагав сплатити орендну плату у розмірі 20 879,087 грн. та пеню у розмірі 3 160,90 грн. Оскільки претензія позивача не була задоволена з боку відповідача, Департамент комунальної власності з метою захисту порушеного права звернувся до господарського суду із даними позовними вимогами..

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, господарський суд виходить з наступного.

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Приписами ч. 3 ст. 653 ЦК України визначено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

З огляду на вище викладене, а також приймаючи до уваги приписи ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, якою, зокрема, встановлено, що у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом, господарський суд доходить висновку, що договір оренди нежитлового приміщення №53/98 від 17.06.2003р. у новій редакції від 10.07.2008р. було розірвано 05.07.2016р.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, ОСОБА_3 в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення №53/98 від 17.06.2003р. у новій редакції у визначений строк не було перераховано на користь позивача орендну плату у розмірі 20 879,08 грн. за період з 01.02.2016р. по 05.07.2016р.

В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності про стягнення із ОСОБА_3 заборгованості з орендної плати у розмірі 20 879,08 грн., яка виникла протягом періоду з 01.02.2016р. по 05.07.2016р. є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню судом.

Положеннями п. 5.2 договору оренди нежитлового приміщення №53/98 від 17.06.2003р. у новій редакції передбачено, що за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі у подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. .

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З посиланням на умови договору оренди нежитлового приміщення №53/98 від 17.06.2003р. у новій редакції та положення чинного законодавства України, позивачем було нараховано відповідачу до сплати пеню у розмірі 3 974,23 грн.

Відповідно до ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Так, згідно ч. ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, відповідно до преамбули 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) вказаний закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд доходить висновку, що розмір пені складає 3 900,54 грн., оскільки позивачем було допущено помилки при визначенні останніх днів строку, у межах якого відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України повинно здійснюватись нарахування пені.

Викладене має наслідком часткове задоволення заявлених Департаментом комунальної власності позовних вимог до ОСОБА_3 в частині стягнення пені у розмірі 3 900,54 грн.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявлених Департаментом комунальної власності Одеської міської ради позовних вимог до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, у зв'язку з чим, з останнього слід стягнути на користь позивача заборгованість з орендної плати у розмірі 20 879,08 грн. за період з 01.02.2016р. по 05.07.2016р. та пеню у розмірі 3 900,54 грн. відповідно до ст. ст. 15, 16, 509, 525, 526, 530, 546-549, 610-612, 617, 625, 629, 653, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 193, 230-232, 286, Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". В іншій частині позову необхідно відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49,75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 /65111, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1/ на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради /65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, ідентифікаційний код 26302595/ заборгованість з орендної плати у розмірі 20 879 грн. 08 коп. /двадцять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять грн. 08 коп./, пеню у розмірі 3 900 грн. 54 коп. /три тисячі дев'ятсот грн. 54 коп./, судовий збір у розмірі 1 595 грн. 25 коп. /одна тисяча п'ятсот дев'яносто п'ять грн. 25 коп./. Наказ видати.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 03 травня 2017 р.

Суддя С.П. Желєзна