Рішення № 66295633, 26.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2017Справа №910/20123/16Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В.В.

За участю секретаря судового засідання Коваленко О.М.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовомКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло»до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» простягнення заборгованості 1161149, 05 грн.представники:від позивача: Бриль П.О. (довіреність №18-1763/11 від 20.12.2016р.);від відповідача:Кляус Д.О. (довіреність №432/10 від 03.01.2017р.);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло» (надалі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (надалі - відповідач) про: стягнення основної суми боргу за договором на утримання житлових будинків та прибудинкових територій №1 від 01.09.2013р. у розмірі 656364,30 грн., інфляційних втрат у розмірі 453234,44 грн. та 3% річних у розмірі 51550,31 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору на утримання житлових будинків та прибудинкових територій №1 від 01.09.2013р., належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання із перерахування частини коштів від орендної плати на рахунок позивача, у зв'язку з чим в відповідача виникла заборгованість.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2016р. суддею Комаровою О.С. порушено провадження у справі № 910/20123/16 та призначено розгляд справи на 29.11.2016р.

Судове засідання 29.11.2016р. не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Комарової О.С. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2016р. розгляд справи призначено на 13.12.2016р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2016р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів та оголошено перерву в судовому засіданні до 17.01.2017р.

У судових засіданнях оголошувались перерви до 07.02.2017р. та до 07.03.2017р.

Відповідно до розпорядження керівника апарату господарського суду міста Києва від 06.03.2017р. за №05-23/751 здійснено повторний автоматизований розподіл справи №910/20123/16.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/20123/16 передано для розгляду судді Князькову В.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.03.2017р. суддею Князьковим В.В. прийнято до провадження справу №910/20123/16 та призначено її до розгляду на 29.03.2017р.

29.03.2017 судом оголошено перерву у розгляді справи до 26.04.2017р.

Позивач у судовому засіданні 26.04.2017р. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву, а саме: відсутності за розрахунком Керуючої компанії заборгованості перед позивачем за спірний період нарахування.

Відповідачем також було заявлено суду про застосування строку позовної давності у відповідності до ст. 257 ЦК України.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходило.

Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 910/20123/16.

Розглянувши матеріали справи Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.09.2013р. між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району у м. Києві «Печерсьжитло» (надалі - виконавець) та Комунальним підприємством Печерського району м. Києва "Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва", правонаступником якого є Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" (надалі - замовник) було укладено договір №1 на утримання житлових будинків та прибудинкових територій (надалі - договір на утримання), за умовами якого замовник, будучи балансоутримувачем нерухомих об'єктів житлового фонду разом з вбудованими нежилими приміщеннями, які перебувають в комунальній власності та передані до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, передає, а виконавець приймає на себе функції по утриманню житлових будинків одного з мікрорайонів згідно додатку №1.

Відповідно до п. 2.2. договору замовник зобов'язується до 30 числа поточного місяця або за узгодженням сторін в інший термін перерахувати виконавцю на його банківський рахунок частину коштів від орендної плати, що надходить на рахунок замовника згідно договорів про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду, які залишаються у замовника після сплати податків та зборів у розмірах та порядку визначених чинним законодавством та покриття витрат, пов'язаних із виконанням функцій замовника.

Пунктом 2.31. договору визначено обов'язок щомісячного складання та підписання сторонами акту на виконання умов договору.

У відповідності до п. 5.1. договору встановлено, що термін дії договору з 01.09.2013 по 01.09.2014р.

В разі якщо жодна із сторін в трьохмісячних термін до закінчення строку дії договору не заявить про його розірвання, договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах (п. 5.2. договору).

Вищезазначений договір на утримання було підписано уповноваженими особами від сторін та скріплено їх печатками.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору на утримання відповідач на підставі актів за період з вересня 2013р. по березень 2015р. мав зобов'язання сплатити на рахунок позивача кошти у розмірі 2174000,00 грн., що надійшли від оренди нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Окрім того, відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від вересня - листопада 2014р. та січня2015р., позивачем надано послуги відповідачу у розмірі 15063,38 грн.

Отже, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у відповідача перед позивачем виникли зобов'язання загальним розміром 2189063,38 грн.

Позивач зазначив, що враховуючи лише часткову сплату за зобов'язаннями на підставі договору на утримання зі сторони відповідача, в останнього виникла заборгованість зі сплати основного боргу у розмірі 656364,30 грн.

Водночас, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав відсутності у нього заборгованості перед позивачем. Дану позицію згідно наданого відповідачем розрахунку мотивував неправомірною відмовою позивача у зарахуванні частини коштів у розмірі 164200,00 грн., що надійшли на рахунок позивача із зазначенням помилкових реквізитів призначення платежу, а саме: «плата за договором №1 від 01.02.2012р. по здійсненню функцій між управителем та балансоутримувачем нежитлового приміщення».

Відповідачем також заявлено про застосування строку позовної давності відносно вимог позивача про стягнення 240000,00 грн. за актом від 30.09.2013р., 160000,00 грн. за актом від 31.10.2013 та 100000,00 грн. за актом від 30.11.2013р. Свою заяву відповідач обґрунтував тим, що позов подано в листопаді 2016р., а отже вимоги відносно актів за період вересень-листопад 2013р. виходять за межі позовної давності.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного України є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечено сторонами, на виконання умов договору на утримання житлових будинків та прибудинкових територій №1 від 01.09.2013р. позивачем були надані послуги у період вересень 2013 року - березень 2015 року, а відповідачем в свою чергу прийняті вказані послуги, що підтверджується:

- актом від 30.09.2013р. на виконання умов договору на утримання на суму 240000,00 грн.;

- актом від 31.10.2013р. на виконання умов договору на утримання на суму 160000,00 грн.;

- актом від 30.11.2013р. на виконання умов договору на утримання на суму 100000,00 грн.;

- актом від 31.01.2014р. на виконання умов договору на утримання на суму 185000,00 грн.;

- актом від 28.02.2014р. на виконання умов договору на утримання на суму 30000,00 грн.;

- актом від 31.03.2014р. на виконання умов договору на утримання на суму 40000,00 грн.;

- актом від 30.04.2014р. на виконання умов договору на утримання на суму 14000,00 грн.;

- актом від 31.05.2014р. на виконання умов договору на утримання на суму 256000,00 грн.;

- актом від 30.06.2014р. на виконання умов договору на утримання на суму 133000,00 грн.;

- актом від 31.07.2014р. на виконання умов договору на утримання на суму 130000,00 грн.;

- актом від 31.08.2014р. на виконання умов договору на утримання на суму 145000,00 грн.;

- актом від 30.09.2014р. на виконання умов договору на утримання на суму 87000,00 грн.;

- актом від 30.09.2014р. про надання послуг на суму 4043,81 грн.;

- актом від 31.10.2014р. на виконання умов договору на утримання на суму 140000,00 грн.;

- актом від 31.10.2014р. про надання послуг на суму 4057,62 грн.;

- актом від 28.11.2014р. про надання послуг на суму 4086,44 грн.;

- актом від 30.11.2014р. на виконання умов договору на утримання на суму 100000,00 грн.;

- актом від 31.12.2014р. на виконання умов договору на утримання на суму 140000,00 грн.;

- актом від 31.01.2015р. про надання послуг на суму 2875,51 грн.;

- актом від 28.02.2015р. на виконання умов договору на утримання на суму 145000,00 грн.;

- актом від 30.03.2015р. на виконання умов договору на утримання на суму 129000,00 грн.

Вищезазначені акти на загальну суму 2189063,38 грн. оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 2.2 договору на утримання сторонами погоджено, що замовник зобов'язується до 30 числа поточного місяця або за узгодженням сторін в інший термін перерахувати виконавцю на його банківський рахунок частину коштів від орендної плати, що надходить на рахунок замовника згідно договорів про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду, які залишаються у замовника після сплати податків та зборів у розмірах та порядку визначених чинним законодавством та покриття витрат, пов'язаних із виконанням функцій замовника.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи вищенаведене та ті обставини, що строк оплати відносно кожного окремого акту та всіх актів разом настав, відповідач мав зобов'язання перед позивачем зі сплати отриманих послуг у розмірі 2189063,38 грн.

Дослідивши банківські виписки наявні у матеріалах справи, судом встановлено, що відповідачем на виконання умов договору на утримання за період з 14.01.2014р. по 03.04.2015р. сплачено кошти на рахунок позивача у розмірі 1696899,13 грн., з яких позивачем відмовлено у зарахуванні 164200,00 грн., з підстав помилкового призначення платежів.

Так, судом встановлено та підтверджено дійсними матеріалами справи, що банківські виписки про сплату відповідачем на рахунок позивача 14.01.2014р., 15.01.2014р. та 17.01.2014р. коштів загальним розміром 164200,00 грн. містять наступні реквізити призначення: «плата за договором №1 від 01.02.2012р. по здійсненню функцій між управителем та балансоутримувачем нежитлового приміщення»

Однак, враховуючи пояснення сторін та наявні документи по справі, судом встановлено, що будь-які інші договірні відносини окрім договору на утримання від 01.09.2013р. між сторонами відсутні.

Беручи до уваги вищезазначене та ту обставину, що кошти у розмірі 164200,00 грн., які надійшли від відповідача на рахунок позивача останнім не повернуті, суд дійшов висновку про протиправність відмови у зарахуванні коштів в рахунок сплати за договором на утримання.

У відповідності до встановленого, суд зазначає, що загальна сума сплачених коштів відповідачем за договором на утримання становить 1696899,13 грн. (1532699,13 грн.+ 164200,00 грн.)

Доводи відповідача відносно застосування строку позовної давності до вимог на підставі актів за вересень-листопад 2013р. суд вважає безпідставними виходячи із наступного.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною 3 зазначеної статті визначено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Враховуючи наявність у матеріалах справи підписаного та скріпленого печатками сторін акту звіряння розрахунків від 31.10.2014р. за договором №1 від 01.09.2013р., суд дійшов висновку, що строк позовної давності є таким, що перервався 31.10.2014р.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів по справі на спростування позовних вимог.

Суд приходить до висновку, що відповідач належним чином не виконав вимоги договору, а відтак порушив приписи ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем обов'язку зі сплати отриманих послуг за договором №1 від 01.09.2013р. у розмірі 492164,25 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 51550,31 грн. та інфляційних втрат у розмірі 453234,44 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Згідно наданого позивачем розрахунку судом встановлено, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено за період з 31.10.2014р. по 01.11.2016р.

Однак, враховуючи заяву відповідача про застосування строку загальної позовної давності, суд вважає безпідставним та необґрунтованим факт включення позивачем до розрахунку про нарахування 3% річних та інфляційних втрат акту за 30.09.2013р. виходячи з наступного.

Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги.

Пунктами 3.4. та 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що до вимог про стягнення сум інфляційних втрат та процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Враховуючи вимоги п. 2.2. договору на утримання, суд дійшов висновку про те, що перебіг позовної давності щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат за актом від 30.09.2013р. розпочався з 31.10.2013р., а отже позивач мав право на відповідне звернення до суду до 31.10.2016р. включно., але фактично звернувся лише 03.11.2016р.

Згідно встановленого судом факту переривання позовної давності зі стягнення основного боргу за договором на утримання суд зазначає, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, 3% річних, інфляційних втрат), і відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Таким чином, у позовних вимогах про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за актом від 30.09.2013р. слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Згідно розрахунку суду відносно решти актів за період з 31.10.2013р. по 01.11.2016р., за виключенням дат часткової оплати, розмір 3% річних та інфляційних втрат становить 35855,57 грн. та 316345,42 грн. відповідно.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, розміру позовних вимог належним чином не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, а тому підлягають частковому задоволенню, а саме: 492164,25 грн. - основний борг, 316345,42 грн. - інфляційних втрат та 35855,57 грн. - 3% річних.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло» задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (01021, м. Київ, провулок Івана Мар'яненка , будинок 7; ідентифікаційний код 35692211) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло» (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 30/1, ідентифікаційний код 03366569) основний борг у розмірі 492164 (чотириста дев'яносто дві тисячі сто шістдесят чотири) грн. 25 коп., 3% річних у розмірі 35855 (тридцять п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять) грн. 57 коп. інфляційні втрати у розмірі 316345 (триста шістнадцять тисяч триста сорок п'ять) грн. 42 коп. та судовий збір у розмірі 12665 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят п'ять) грн. 48 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 26.04.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 03.05.2017р.

Суддя В.В. Князьков