Рішення № 66295256, 26.04.2017, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 квітня 2017 р. Справа № 902/780/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Крижопільського районного споживчого товариства, смт Крижопіль, Вінницька область

до: ОСОБА_1 сільської ради, с. Городківка, Крижопільський район, Вінницька область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 сільське споживче товариство, с. Городківка, Крижопільський район, Вінницька область

про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

позивача: не з'явився.

відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_1 сільський голова, посвідчення № 252.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_3, витяг з договору про надання правової допомоги від 25.04.2017 р., ордер серія ВН № 014278.

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області знаходилась справа № 902/780/16 (колегія суддів Яремчук Ю.О., Банасько О.О., Тісецький С.С.) за позовом Крижопільського районного споживчого товариства до ОСОБА_1 сільської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 сільське споживче товариство про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 216637 від 15.07.2011 р.

Ухвалою суду від 01.02.2017 р. розгляд справи призначено на 16.02.2017 р.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 13.02.2017 р. здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 902/780/16 за результатами якого справу було розподілено судді Банаську О.О., оскільки станом на 10.02.2017 р. повноваження у судді Яремчука Ю.О. зі здійснення правосуддя припинено.

Ухвалою суду від 14.02.2017 р. справу прийнято до провадження новим складом суду та призначено до розгляду на 16.02.2017 р.

16.06.2017 р. ухвалою суду розгляд справи відкладено до 23.03.2017 р. з огляду на неявку в судове засідання представників сторін та третьої особи.

23.03.2017 р. на адресу суду від ОСОБА_1 сільської ради та третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_4 сільського споживчого товариства надійшли письмові заперечення на позовну заяву, якими останні просять суд в позові Крижопільського РСТ відмовити в повному обсязі.

Ухвалою від 23.03.2017 р. розгляд справи відкладено до 26.04.2017 р. та продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

20.04.2017 р. до суду до суду надійшла заява позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із розглядом 24.04.2017 р. Вищим господарським судом України справи № 902/334/16.

26.04.2017 р. до суду надійшло письмове пояснення відповідача до якого останній долучив ряд письмових доказів.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, проти задоволення якого заперечують представники відповідача та третьої особи, суд дійшов висновку про його відхилення з мотивів його необґрунтованості та безпідставності.

Так, посилання позивача на розгляд 24.04.2017 р. справи № 902/334/16 у Вищому господарському суді України не може слугувати підставою для відкладення даної справи з огляду на те, що судове засідання у справі № 902/780/16 призначено на 26.04.2015 р., а також на те, що у справі № 902/334/16 відмінний від даної справи суб'єктний склад учасників судового процесу та предмети заявленого спору, що вбачається із наявної в БД "Діловодство спеціалізованого суду" інформації.

Окрім того відхиляючи дане клопотання позивача суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Із матеріалів справи слідує, що справа прийнята до провадження даним складом суду відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 13.02.2017 р., а ухвалою від 23.03.2017 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів, з врахуванням чого строк вирішення спору по даній справі закінчується 28.04.2017 р.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглядаючи вказаний спір судом із тексту позовної заяви № 99/1 від 08.09.2016 р. встановлено, що обґрунтовуючи позовні вимоги позивач в якості підстави позовних вимог посилається на набуття законної сили судовим рішенням, яким було задоволено адміністративний позов Крижопільського районного споживчого товариства до ОСОБА_4 сільської ради про скасування рішення ОСОБА_4 сільської ради № 82 від 26.08.2010 р. "Про надання дозволу на оформлення приватної власності на комплекс будівель та споруд в селі Городківка, вул.Благовіщенська,2, колишня Леніна, 2, ОСОБА_4 сільському споживчому товариству" на підставі якого було видано оспорюване у даній справі свідоцтво.

В якості нормативного обґрунтування заявленого позову позивач зазначив виключно норми процесуального законодавства, а саме - ст.ст.1, 2, 54, 61, 64 ГПК України тощо.

Відповідач в письмових поясненнях, які надійшли до суду 23.03.2017 р. проти позову заперечує та просить в його задоволенні відмовити посилаючись на відсутність у позивача порушеного права, наявність спору щодо права власності відносно будівлі торгового комплексу, що розташований по вул.Благовіщенська, 2, с.Городківка, а також на пропуск ним строку позовної давності, яку він просить застосувати при розгляді даного спору (а.с.98-99, т.1).

У письмових поясненнях, що надійшли до суду 26.04.2017 р. відповідач вказує на те, що ОСОБА_1 сільське споживче товариство користується земельною ділянкою на якій розташована будівля торгового комплексу по вул.Благовіщенська, 2, с.Городківка на підставі державного акту на право постійного користування землею від 28.12.2001 р. № ІІ-ВН № 00456 за яку сплачує земельний податок з 2014 року.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 сільське споживче товариство - в письмових поясненнях, які надійшли до суду 23.03.2017 р. проти позову заперечує та просить в його задоволенні відмовити з підстав аналогічних запереченню відповідача, а саме: з огляду на відсутність у позивача порушеного права, наявності спору щодо права власності відносно будівлі торгового комплексу, що розташований по вул.Благовіщенська, 2, с.Городківка, а також на пропуск ним строку позовної давності, яку остання просить застосувати при розгляді даного спору (а.с.103-104, т.1).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши матеріали даної справи, беручи до уваги зміст заявленого позову та заперечень щодо нього, провівши юридичну оцінку наявних у справі доказів суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи з таких міркувань.

Із матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві позивачем взагалі не надано жодного обґрунтування ні наявності у нього порушеного права, ні того, яке саме його право порушено оспорюваним свідоцтвом, ні належності такого права йому, ні необхідності його захисту тощо.

Судом неодноразово ухвалами від 16.02.2017 р., від 23.03.2017 р. вимагалось від позивача надати суду письмове пояснення в якому конкретизувати нормативно-правове обґрунтування позовних вимог, обґрунтувати відповідність заявленого предмету позову встановленим законодавством способам захисту, наявність порушеного права при зверненні з позовом до суду та можливість забезпечення реального захисту порушених прав при обраному способі захисту.

Однак всупереч вимогам ухвал суду останнім не надано відповідних письмових пояснень.

З огляду на зміст позовної заяви та заперечень відповідача і третьої особи суд надаючи правову кваліфікацію спірних правовідносин дійшов висновку, що в даному випадку позивач заявляючи даний позов вважаючи себе власником будівлі торгового комплексу, що розташований по вул.Благовіщенська, 2, с.Городківка обрав спосіб захисту передбачений ст.393 ЦК України з огляду на що суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з положеннями ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням, передбачених Цивільним і Господарським кодексами України, способів захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч.2 ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позовні вимоги, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Відповідно до приписів ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Вказана стаття знаходиться в розділі 29 ЦК України "Захист права власності", тобто, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ст. 393 ЦК України видно, що позивачем за даним позовом може бути власник або титульний володілець, право власності (або інше титульне право) якого порушене виданням оспорюваного акту.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення субєктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Окрім того, з аналізу наведених норм можна дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 04.11.2015 р. у справі № 3-669гс15 та від 25.05.2016 р. у справі № 3-254гс16.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов переконливого висновку про те, що останні не містять належних та достовірних доказів належності позивачу відповідного суб'єктивного права власності на будівлю торгового комплексу, що розташований по вул.Благовіщенська, 2, с.Городківка та наявності у нього доказів порушення такого права і необхідності його захисту.

Дійшовши такого висновку судом враховано, що позивачем було заявлено позов до ОСОБА_4 сільського споживчого товариства з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - торговий комплекс по вул.Леніна, 2 в с.Городківка Крижопільського району вартістю 73 506,00 грн та про скасування реєстрації - свідоцтва про право власності СА № 216637 від 15.07.2011 р. виданого виконавчим комітетом ОСОБА_4 сільської Ради за ОСОБА_4 ССТ і зареєстроване в КП "Тульчинське БТІ" № 34147645 від 20.07.2011 за ОСОБА_4 ССТ за яким було порушено провадження у справі № 902/63/15 і за результатами розгляду якого позов було залишено без розгляду.

Подання такого позову позивачем, а також належність на праві постійного користування ОСОБА_4 сільському споживчому товариству земельної ділянки на якій розташована будівля торгового комплексу свідчить про наявність спору з приводу права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за результатами вирішення якого буде усунуто невизначеність відносин права власності щодо індивідуально визначеного майна.

Посилання позивача на наявність рішення в адміністративній справі № 0210/1010/2012 не доводить належності позивачу відповідного суб'єктивного права власності на будівлю торгового комплексу, що розташований по вул.Благовіщенська, 2, с.Городківка та наявності у нього доказів порушення такого права і необхідності його захисту, позаяк преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач - спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду докази належності позивачу відповідного суб'єктивного права власності на будівлю торгового комплексу, що розташований по вул.Благовіщенська, 2, с.Городківка та наявності у нього доказів порушення такого права і необхідності його захисту.

В даному випадку з огляду на викладене вище суд приходить до висновку про те, що позивач згідно ст.33 ГПК України не довів належним чином належності йому відповідного суб'єктивного права власності на будівлю торгового комплексу, що розташований по вул.Благовіщенська, 2, с.Городківка та наявності у нього доказів порушення такого права і необхідності його захисту, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення відповідного позову, що не позбавляє права позивача заявити таку позовну вимогу після або під час вирішення спору щодо власника вказаного майна.

Беручи до уваги викладене вище, оцінюючи встановлені обставини справи та приписи законодавства в сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги із доводами, які обґрунтовують їх, не можуть слугувати підставою для його задоволення в зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позову з мотивів наведених вище.

Водночас щодо клопотання відповідача та третьої особи про застосування строку позовної давності суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно із пунктом 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на вказані вище мотиви суд зауважує, що в зв'язку із безпідставністю та необґрунтованістю заявленого позову у суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Судовий збір в зв'язку з відмовою в позові покладається на позивача у відповідності до приписів ст.49 ГПК України.

В судовому засіданні 26.04.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову Крижопільського районного споживчого товариства до ОСОБА_4 сільської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 сільське споживче товариство про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 216637 від 15.07.2011 р. відмовити повністю.

2. Копію рішення надіслати позивачу рекомендованим листом з поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції.

Повне рішення складено 03 травня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. В. Дажицького, 17а, смт. Крижопіль, Крижопільський район, Вінницька область, 24600.