Ухвала суду № 66294706, 25.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11050/16 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

25 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Кучми А.Ю., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, третя особа: ОСОБА_2 про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 лютого 2017 року в задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, третя особа: ОСОБА_2 про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що накладений виконавчою службою арешт не відповідає вимогам чинного законодавства та посилається на наявність у нього переважного права звернення стягнення на передане в іпотеку майно, а накладений відповідачем арешт на нерухоме майно унеможливлює реалізацію такого права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 19 лютого 2007 року між ОСОБА_2 (позичальник) та АКІБ «УкрСиббанк» (банк) укладено кредитний договір №11116166000, за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 52000,00 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 262600,00 грн. за курсом Національного банку України на день укладення цього договору.

Відповідно п.1.2.2 договору позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 18 лютого 2028 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з п.п.2.3, 4.10, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 договору.

Згідно додатку №1 до договору «Графік погашення кредиту» позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту в період з 19 лютого 2007 року по 18 лютого 2028 року.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 17 лютого 2009 року до договору про надання споживчого кредиту №11116166000 від 19 лютого 2007 року сторони домовились, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись номер договору зазначений при його укладенні, а саме №11116166000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме №11116166001, а також про зміну кінцевого терміну повернення кредиту за договором - 18 лютого 2030 року і змінено графік погашення кредиту, згідно з яким позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту в період з 17 лютого 2009 року по 18 лютого 2030 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту №11116166000 від 19 лютого 2007 року на суму 52000 доларів США та за договором про надання споживчого кредиту №11118045000/2 від 19 лютого 2007 року, між АКІБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки №47429 /нерухомого майна/ від 19 лютого 2007 року, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно (квартира, будинок), чотирикімнатну квартиру (загальною площею - 62,90 кв.м, житловою площею - 40,40 кв.м), що належить іпотекодавцю на праві приватної власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Ринкова вартість предмету іпотеки згідно звіту, виконаного ТОВ «Агентство незалежної експертизи М.Т.К.» від 30 листопада 2006 року, становить 609660,00 грн.

Відповідно до договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» (клієнт) зобов'язується передати у власність ТОВ «Кей-Колект» (фактору), а фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором. Обсяг (сума) прав вимоги станом на дату укладання цього договору визначений у додатку 1 до цього договору, зокрема, по кредитним договорам №11116166000 від 19 лютого 2007 року та №11116166001 від 17 лютого 2009 року, у зв'язку з чим 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» (цедент) та ТОВ «Кей-Колект» (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1 від 07 липня 2016 року, 01 вересня 2012 року приватним нотаріусом Саєнко Е.В. на підставі договорів відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, 5207-5208, від 12 грудня 2011 року зареєстровано іпотекодержателя ТОВ «Кей-Колект» за об'єктом обтяження: 4-кімнатна квартира, адреса: АДРЕСА_1.

З даної довідки також вбачається, що на вказану квартиру ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України накладено арешт на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві серії АА №800967 від 05 жовтня 2009 року у виконавчому провадженні №2365/7 в межах суми 10515,80 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що накладення арешту на майно боржника є правом державного виконавця, тобто знаходиться в межах його компетенції; фактичною підставою для реалізації цього права є виконавчий документ та заява стягувача; арешт накладається шляхом прийняття державним виконавцем відповідної постанови, яка надсилається органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, та постанова відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження АА №800967 від 05 жовтня 2009 року в частині накладення арешту на спірне нерухоме майно не порушує жодних прав чи інтересів позивача.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови), який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови) передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.5 наведеного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Згідно ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Частиною 1 ст.55 наведеного Закону встановлено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

В силу вимог ч.2 ст.55 зазначеного Закону державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Частиною 6 ст.55 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови) передбачено, що арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

З наведених норм вбачається право державного виконавця накладати арешт на майно боржника з метою збереження майна останнього, що підлягає наступній передачі стягувачу або реалізації.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст.33 вищазазначеного Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Таким чином, іпотека виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання та спрямована на гарантування іпотекодержателю права на задоволення його вимог за рахунок визначеного сторонами майна за наявності у боржника заборгованості перед кредитором переважно перед іншими кредиторами.

Згідно ч.1 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Відповідно до ч.3 ст.52 вказаного Закону для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

З матеріалів справи вбачається, що право вимоги позивача по договору про надання споживчого кредиту від 19 лютого 2007 року №11116166000 та договору іпотеки №47429 від 19 лютого 2007 року виникло на підставі договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року та договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року.

Приймаючи до уваги, що постанова відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві серії АА №800967, на підставі якої накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, була винесена 05 жовтня 2009 року, тобто до виникнення у позивача відповідного права вимоги на предмет іпотеки, колегія суддів вважає вимогу позивача по скасуванню зазначеної постанови необґрунтованою, а посилання апелянта на неповідомлення ТОВ «Кей-Колект», як іпотекодержателя, про накладення арешту безпідставними. При цьому, жодних доказів щодо порушення прав АКІБ «Укрсиббанк», як іпотекодержателя на час винесення оскаржуваної постанови, та звернення останнього з вимогами щодо усунення таких порушень суду не надано.

Таким чином, з матеріалів справи не вбачається, що постанова відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві серії АА №800967 від 05 жовтня 2009 року, якою накладено арешт на нерухоме майно, винесена відповідачем з порушенням норм законодавства, чинного на момент її винесення, яке передбачало обов'язок державного виконавця вживати заходів примусового виконання рішень та його право накладати арешт на майно боржника.

З огляду на викладене та враховуючи, що арешт може бути накладено на все майно особи, яка є боржником за виконавчим провадженням, зокрема, у зв'язку з прийняттям судового рішення, на підставі виконавчого листа та в межах стягуваної суми боргу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії державного виконавця стосовно винесення постанови про накладення арешту на майно належать до його повноважень та відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували настання заставного випадку згідно договору іпотеки та доказів звернення ним стягнення на предмет іпотеки, оскільки відсутні рішення суду та виконавчі написи нотаріуса, які є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, а також не надано доказів позасудового врегулювання, оскільки згідно договору іпотеки від 19 лютого 2007 року №47429 позасудове врегулювання здійснюється одним із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку» (п.5.1 договору).

В силу ч.6 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого вони використовуються для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

Матеріалами справи не підтверджується вилучення або примусова реалізація арештованої квартири АДРЕСА_1, а тому арешт майна в межах суми стягнення за виконавчим документом, в тому числі і зазначеного вище майна ОСОБА_2, не порушує чи обмежує права позивача на задоволення його вимог за договором, а також не перешкоджає реалізації ТОВ «Кей-Колект» першочергового права на задоволення вимог за рахунок майна, що передано в іпотеку, перед іншими особами, які не є іпотекодержателями, за визначених умов при дотриманні встановленого законодавством порядку. При цьому, згідно вищенаведеної ч.6 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, вимоги заставодержателя задовольняються в першу чергу, а залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог ТОВ «Кей-Колект» та правомірності постанови відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві серії АА №800967 від 05 жовтня 2009 року, якою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, та належить на праві приватної власності ОСОБА_2, а також відсутності правових підстав для зобов'язання відповідача винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 03 травня 2017 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді А.Ю.Кучма

І.О.Лічевецький

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Кучма А.Ю.