Постанова № 66294556, 27.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 757/20916/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Батрин О.В.;

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П.,Троян Н.М.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року, ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач постійно проживає на території Німеччини та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська, особовий рахунок НОМЕР_3, та отримував пенсію за віком по списку № 2 з 05.05.1997р. довічно.

Належні до виплати суми пенсії позивачу нараховувались Управлінням Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська та перераховувалися кожного 18-го числа на іменну картку НОМЕР_2 емітовану ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_2, р/р НОМЕР_1.

Проте, починаючи з червня 2014 року пенсія перестала поступати на вказаний рахунок позивача.

У зв'язку з тимчасовою не підконтрольністю території м. Луганська державі України Наказом Пенсійного фонду України від 11.11.2014 року № 113 «Про заходи щодо забезпечення реалізації постанови Кабінету міністрів України від 7.10.2014 року № 595» та наказу Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14.11.2014 року №14 - Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганськ, було переміщено за адресою: 92800, Луганська обл., смт. Біловодськ, вул. Філоненка, 11.

Проте, незважаючи на це, на неодноразові звернення позивача, пенсія позивачу не нараховується та не виплачується.

Тому, позивач звернувся з цим позовом до суду, просив:

- визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України по виконанню Постанови Кабінету міністрів України від 7.10.2014 р. № 595 щодо переміщення Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська та організації його повноцінної роботи, та Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська, яка полягає у невиплаті йому нарахованої пенсії з 01.06.2014 року;

- визнати протиправним та скасувати, за його наявністю, рішення Пенсійного фонду України та/або Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська про призупинення (припинення) виплати пенсії позивачу;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська здійснювати нарахування на особовий пенсійний рахунок НОМЕР_3 та виплату на іменну картку НОМЕР_2, ПАТ КБ «ПриватБанк», р/р НОМЕР_1, призначеної пенсії, з урахуванням заборгованості негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська щодо невиплати ОСОБА_2 нарахованої пенсії з 01.06.2014 року.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська здійснити нарахування ОСОБА_2 на особовий пенсійний рахунок НОМЕР_3 та виплату на його іменну картку НОМЕР_2, ПАТ КБ «ПриватБанк», р/р НОМЕР_1, призначеної пенсії, з урахуванням заборгованості, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів не у повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що на підставі рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 4 серпня 2010 року, котре залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 1 жовтня 2011 року, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 жовтня 2013 року, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська поновити та виплачувати позивачу ОСОБА_2, котрий постійно проживає на території Німеччини, пенсію за віком на території України з 10 лютого 2010 року з моменту звернення позивача.

Разом з тим, пенсія позивачу перестала виплачуватись, починаючи з червня 2014 року.

У зв'язку з тимчасовою не підконтрольністю території м. Луганська державі України Наказом Пенсійного фонду України від 11.11.2014 року № 113 «Про заходи щодо забезпечення реалізації постанови Кабінету міністрів України від 7.10.2014 року № 595» та наказу Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14.11.2014 року №14 - Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганськ, було переміщено за адресою: 92800, Луганська обл., смт. Біловодськ, вул. Філоненка, 11.

Проте, незважаючи на це та на неодноразові звернення позивача, пенсія позивачу не нараховується та не виплачується.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 4 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного, забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 цього Закону визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до ст. 47, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. у справі № 1-32 виплата пенсії здійснюється територіальним органом Пенсійного фонду у тому числі і виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Згідно з Постановою Кабінету міністрів України від 07.10.2014 р. № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» Пенсійний фонд України був зобов'язаний забезпечити до 1 грудня 2014 р. переміщення своїх підрозділів, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади України здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Переміщення, згідно з п. 3 вказаної постанови здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місце знаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.

Наказом Пенсійного фонду України від 11.11.2014 року № 113 «Про заходи щодо забезпечення реалізації постанови Кабінету міністрів України від 7.10.2014 року № 595» та наказу Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14.11.2014 року №14 - Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганськ, було переміщено за адресою: 92800, Луганська обл., смт. Біловодськ, вул. Філоненка, 11.

Незважаючи на формальне виконання зазначених розпоряджень, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганськ і до теперішнього часу, до виконання покладених обов'язків не приступило, і як наслідок, протягом тривалого часу, ОСОБА_2 не отримує пенсійних виплат, із за чого несе матеріальні та моральні збитки.

Після неодноразових звернень до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська та у Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області та Пенсійного фонду України про поновлення виплат, йому було відмовлено, посилаючись на відсутність матеріально-технічної можливості, відкритих рахунків у банках, необхідного підключення до баз Пенсійного фонду та інші підстав, які не дають права органам Пенсійного фонду не виконувати своїх обов'язків.

Виходячи із зазначених відповідей Пенсійного фонду, єдиною можливістю відновлення отримання пенсійних виплат вказано рішення, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2015 № 637, про реєстрацію пенсіонера як тимчасового переселенця.

Разом з тим, позивач ОСОБА_2 не проживає на територіях, на яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють, або здійснюють не в повному обсязі, свої повноваження.

Він постійно проживає на території Німеччини.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 не є мешканцем окупованих територій він не має ані можливості, ані права реєструватися як тимчасового переселенця.

Таким чином бездіяльність відповідачів щодо виконанню Постанови Кабінету міністрів України від 07.10.2014р. № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» щодо переміщення своїх підрозділів та організації, їх повноцінної роботи є протиправною.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01.11.1996, виходячи із зазначеного у ст. 8 Конституції в Україні принципу верховенства права, конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. При цьому судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Цією Постановою встановлено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і Закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить Законові, суд зобов'язаний застосувати Закон, який регулює ці правовідносини.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05.11.2014 встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та з використанням його платіжних пристроїв. Зазначені виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії такої довідки, виданої після 9 вересня 2015 року. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати.

Тобто, Постановою встановлені обмеження у реалізації громадянами прав на отримання пенсій, гарантованих ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: отримання пенсійних та інших соціальних виплат лише за наявності довідки; лише за місцем перебування таких осіб на обліку; лише через рахунки, відкриті в установах Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та лише в межах строків дії довідки.

Отже, враховуючи, що такі положення Постанови є такими, що обмежують конституційні права соціально незахищених громадян України, що мешкали на територіях непідконтрольних державі та набули статус внутрішньо переміщених, її норми не можуть бути застосовані при вирішенні спору.

Також, не можуть бути застосовані при вирішенні спору положення Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо виконання ст. 3 Указу Президента України від 4 липня 1998 року № 734», № 1596 від 30.08.1999, в частині п. 6 та п.12.

Норми, які викладені у зазначених пунктах, є такими, що обмежують встановлене ст. 47 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право отримувачів пенсій на самостійне визначення рахунку, до якого зараховується пенсія. Остання, на відміну від норм наведених у Порядку, встановлює, що право визначення банківського рахунку для зарахування пенсії належить особі, а не Кабінету Міністрів України.

Крім того, відповідно до положень ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до Законів України (ст. 8 Конституції України).

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України проголошує рівність всіх її громадян і гарантує соціальний захист, включаючи право на забезпечення в старості (право на пенсію), незалежно від місця проживання особи та укладення (або не укладення) Україною міжнародного договору з відповідною державою.

До конституційного права на соціальний захист враховується і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, що були заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах військового або надзвичайного стану можуть встановлюватись окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи передбачені ст. 24-25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 цієї Конституції.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007р. передбачено, що відповідно до ст. 8, 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року «підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати.

У п. 54 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив про порушення ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У вказаному рішенні ЄСПЛ зазначив, що суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

Щодо визнання протиправним та скасування, за його наявністю, рішення Пенсійного фонду України та/або Управління пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська про призупинення (припинення) виплати пенсії ОСОБА_2, колегія суддів зазначає наступне.

Задоволенню зазначені вимоги не підлягає через відсутність таких даних.

На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська щодо невиплати ОСОБА_2 нарахованої пенсії з 01.06.2014 року та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська здійснити нарахування на особовий пенсійний рахунок НОМЕР_3 та виплату на іменну картку НОМЕР_2, ПАТ КБ «ПриватБанк», р/р НОМЕР_1, призначеної пенсії, з урахуванням заборгованості, ОСОБА_2, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

Проте, колегія суддів зазначає, що оскільки судом першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково не вирішено спір щодо позовних вимог що стосується виконання Постанови Кабінету міністрів України від 7.10.2014 р. № 595 щодо переміщення Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська та організації його повноцінної роботи, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову суду першої інстанції, та прийняти нову постанову, якою відносно задоволення всіх позовних вимог.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги не зазначив в якій саме частині позовних вимог відмовлено.

Надаючи оцінку вимогам позивача щодо виконання Постанови Кабінету міністрів України від 7.10.2014 р. № 595 щодо переміщення Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська та організації його повноцінної роботи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно Постанови Кабінету міністрів України від 7.10.2014 р. № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» Пенсійний фрнд України був зобов'язаний забезпечити до 01 грудня 2014 року переміщення своїх підрозділів, з населення пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади України здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Переміщення, згідно п.3 вказаної Постанови, здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місце знаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.

Наказом Пенсійного фонду України від 11.11.2014 року №113 «Про заходи щодо забезпечення реалізації постанови Кабінету міністрів України від 7.10.2014 року №595» та наказу Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14.11.2014 року №14 - Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганськ, було переміщено за адресою - 92800, Луганська обл., смт. Біловодськ, вул. Філоненка, 11.

Колегія суддів звертає увагу на обґрунтування позивача, а саме, що зазначені розпорядження з вини Пенсійного фонду України, з причини відсутності належного контролю, виконані не в повному обсязі. Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська і до теперішнього часу, до виконання покладених обов'язків не приступило, і як наслідок, протягом тривалого часу, ОСОБА_2 незаконно, не отримує пенсійних виплат, із за чого несе матеріальні та моральні збитки.

Після неодноразових звернень до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська та у Головне управління Пенсійного фонду України в Луганської області та Пенсійного фонду України про поновлення виплат, йому було необґрунтовано відмовлено, посилаючись на відсутність матеріально-технічної можливості, відкритих рахунків у банках, необхідного підключення до баз Пенсійного фонду та інші підстав, які не дають права органам Пенсійного фонду не виконувати своїх обов'язків.

На підставі зазначеного вище колегія суддів приходить до висновку, що таким чином бездіяльність саме Пенсійного фонду України по належному виконанню Постанови Кабінету міністрів України від 07.10.2014 р. №595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» щодо переміщення своїх підрозділів та організації, їх повноцінної роботи є протиправною.

Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на надані для підтвердження представником позивача відповіді, надіслані електронною поштою, начальника ГУ ПФУ в Луганській області від 20.04.2017 №4340/06-02 та від 25.04.2017 №4546/06-02, які підтверджують неможливість виконання рішення.

На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що невиконання Постанови КМУ 07.10.2014 р. №595 порушує права позивача оскільки до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська так і не функціонує.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідачем, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, не у повній мірі доведено правомірність своїх дій.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому постанова Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задоволити.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задоволити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська щодо невиплати ОСОБА_2 нарахованої пенсії з 01.06.2014 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська здійснювати нарахування на особовий пенсійний рахунок НОМЕР_3 та виплату на іменну картку НОМЕР_2, ПАТ КБ «ПриватБанк», р/р НОМЕР_1, призначеної пенсії, з урахуванням заборгованості негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

Визнати неправомірною бездіяльність Пенсійного фонду України по виконанню Постанови Кабінету міністрів України від 07.10.2014 р. № 595 щодо переміщення Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська та організації його повноцінної роботи.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 28 квітня 2017 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Троян Н.М.

Бужак Н.П.