Ухвала суду № 66294533, 27.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/159/16 Головуючий у 1-й інстанції: Гаврилюк В.О. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

27 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційні скарги ОСОБА_2, Міністерства юстиції України на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року, ОСОБА_2 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, та просив:

- визнати бездіяльність Міністерства юстиції України по виконанню остаточного рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013 у справі Штабовенко та інші проти України (заява № 22722/07 та 99 інших заяв), до якої приєднано справу за моєю заявою № 61576/09 від 16.11.2009 «ОСОБА_2 проти України» в частині моєї заяви до ЄСПЛ неправомірною;

- зобов'язати Міністерство юстиції України підготувати та внести Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді виплати позивачу оціночної вартості належного житла (відповідно до подання Соснівського ВДВС Черкаського міського управління юстиції від 18.04.2014 № 13609) через прийняття окремого урядового рішення, відповідно до порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справи проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 408 (відповідно до вимог підпункту 8 пункту 2);

- стягнути з відповідача 1 466 489, 00 грн матеріальної шкоди на користь позивача;

- стягнути з відповідача 50 000, 00 грн моральної шкоди на користь позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч вимогам рішення Європейського суду з прав людини у справі «Штабовенко та інші проти України» (заява № 22722/07 та 99 інших заяв), до якої приєднано заяву ОСОБА_2 № 61576/09 від 16.11.2009, а також положенням основних нормативно-правових актів, які регламентують порядок виконання рішень ЄСПЛ, проявив неправомірну бездіяльність, до теперішнього часу не вживає відповідних та достатніх заходів, направлених на виконання вказаного рішення, наслідком чого є тривале (більше 10 років) невиконання рішення військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 31.08.2005 та неповне виконання рішення ЄПСЛ (більше трьох років).

Позивач вказує на те, що факти протиправної бездіяльності відповідача нанесли позивачу та його родині матеріальну і моральну шкоду, розміри якої становлять, відповідно, 1 466 489,00 грн (ринкова вартість об'єкта нерухомості, розміром житлової площі не менше 34 кв.м. та витрати по юридичному оформленню вказаної нерухомості) та 50 000 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо нездійснення належного контролю за виконанням остаточного рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013 у справі «Штабовенко та інші проти України» (заява № 22722/07 та 99 інших заяв), в частині заяви ОСОБА_2 № 61576/09 від 16.11.2009.

Стягнено з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) на користь ОСОБА_2 АДРЕСА_1, НОМЕР_1, виданий Соснівським РВ УМВС України в Черкаській області 23.12.1995) моральну шкоду в розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Постановою Київського апеляційного адімінстративного суду від 11 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року, у задоволеній частині позовних вимог, скасувано та в цій частині прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено. В іншій частині постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав касаційну скаргу, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати судові рішення обох інстанцій та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних, з огляду на наступне.

Так, встановлено, що 31 серпня 2005 року військовий місцевий суд Черкаського гарнізону прийняв рішення, яким задовольнив скаргу ОСОБА_2, визнав бездіяльність командира військової частини 9930 щодо відселення позивача з закритого військового містечка неправомірною та зобов'язав командира військової частини 9930 забезпечити відселення ОСОБА_2 з закритого військового містечка військової частини 9930 з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення в м. Черкаси.

03.10.2005 на виконання вказаного рішення виданий виконавчий лист, який перебував на виконанні Соснівського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції. Постановою державного виконавця від 28.05.2010 виконавче провадження було закінчене, оскільки виконання рішення без участі боржника неможливо, а державним виконавцем вжито всіх заходів, передбачених статтями 76, 87, 88 Закону України «Про виконавче провадження».

25 квітня 2013 року Європейський суд з прав людини ухвалив остаточне рішення у справі «Штабовенко та інші проти України» (заява № 22722/07 та 99 інших заяв), до якої приєднано заяву ОСОБА_2 № 61576/09 від 16.11.2009 (Додаток 4), в якому постановив, що було порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також постановлено, що держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців 3000 (три тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 4, та 1500 (одна тисяча пятсот) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 5, як відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.

23.05.2013 державним виконавцем Соснівського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції прийнята постанова про відновлення виконавчого провадження щодо виконання рішення військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 31.05.2005.

Крім того, 24.05.2013 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі Штабовенко та інші проти України в частині виконання рішення за скаргою ОСОБА_2.

Як свідчать матеріали справи, ні рішення військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 31.05.2005 щодо відселення позивача з закритого військового містечка, ні рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013 щодо виконання рішення національного суду станом на 17.03.2016 не виконані.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 (далі Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 13 Конвенції передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 (далі Протокол) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України, регулює Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі Закон № 3477-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 3477-IV у ньому терміни вживаються в такому значенні:

- Рішення - а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України;

- виконання Рішення - а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру;

- Орган представництва - орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.

Функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень покладено на Міністерство юстиції України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 784Про заходи щодо реалізації Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (даліПостанова № 784).

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 3477-IV протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва. Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті б цієї частини, відкриває виконавче провадження.

Згідно статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Частина 2 статті 11 Закону № 3477-IV передбачає, що контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва, а згідно частини 3 вказаної статті Орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 784 урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини є посадовою особою, на яку покладено повноваження щодо забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини (далі - Суд) під час розгляду справ про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також інформування Комітету міністрів Ради Європи про хід виконання рішень Суду.

Основними завданнями уповноваженої особи відповідно до пункту 4 Постанови № 784 зокрема, є:

- координація роботи, пов'язаної з підготовкою матеріалів для розгляду справ у Суді та виконанням його рішень, співпраця з цією метою з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями;

- інформування Комітету міністрів Ради Європи в установленому ним порядку про хід виконання Україною рішень Суду у справах, в яких Україна є стороною;

- організація роботи із створення необхідних умов для проведення Судом розслідування у справі про порушення Конвенції та вжиття заходів відповідно до Регламенту Суду.

Пунктом 5 Постанови № 784 передбачено, зокрема, що уповноважена особа відповідно до покладених на неї завдань: вивчає факти та обставини справи про порушення Конвенції відповідно до запитів Суду; надсилає до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій запити стосовно надання матеріалів та інформації у справах про порушення Конвенції, координує роботу з підготовки пропозицій з організаційно-правових, процедурних та інших питань, пов'язаних із забезпеченням представництва України в Суді та виконанням його рішень; визначає порядок вжиття заходів відповідно до Регламенту Суду; координує виконання рішень Суду, які є тлумаченням норм Конвенції та її невід'ємною частиною, містять норми права та підлягають застосуванню в порядку виконання міжнародних договорів; вживає на будь-якій стадії розгляду справи Судом заходів для відновлення прав заявника, включаючи звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, якщо у справі вбачається порушення Конвенції; вживає необхідних заходів щодо залучення в установленому порядку представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, а також юридичних радників, примирювачів, фахівців, експертів, у тому числі іноземних, для забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Таким чином, наведені положення нормативно-правових актів передбачають цілу низку заходів, які мають бути здійснені органом представництва, в даному випадку Міністерством юстиції України через урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини щодо виконання та контролю за виконанням остаточного рішення Європейського суду з прав людини.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013 щодо заяви позивача виконане відповідачем в частині присудження справедливої сатисфакції в розмірі 3000 євро, що також підтверджено самим позивачем, а щодо вжиття заходів індивідуального характеру, то відповідач в даному випадку вважає, що виконання рішення національного суду покладається на державну виконавчу службу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що виконання рішення військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 31.05.2005 відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» покладено на державну виконавчу службу і державні виконавці вживали необхідних заходів щодо його виконання, в тому числі відповідно до вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» зверталися до суду із заявами про зміну способу і порядку виконання рішення, проте вказані заяви залишені без задоволення, а рішення від 31.05.2005 залишилося невиконаним.

Колегія суддів звертає увагу на те, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обовязкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «Іммобільяре проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

За таких обставин, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем в даному випадку не здійснено всіх необхідних передбачених чинним законодавством заходів щодо виконання остаточного рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013 у справі «Штабовенко та інші проти України» в частині заяви ОСОБА_2 № 61576/09 від 16.11.2009 та погоджується з позицією позивача щодо наявності протиправної бездіяльності, однак така бездіяльність, згідно наведених вище нормативно-правових актів, проявилася у нездійсненні відповідачем належного контролю за виконанням вказаного рішення у звязку з чим позовну вимогу щодо визнання неправомірною бездіяльності слід задовольнити частково.

Щодо зобов'язання Міністерства юстиції України підготувати та внести Премєр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді виплати позивачу оціночної вартості належного житла (відповідно до подання Соснівського ВДВС Черкаського міського управління юстиції від 18.04.2014 № 13609) через прийняття окремого урядового рішення, відповідно до порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, повязаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справи проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 408 (відповідно до вимог підпункту 8 пункту 2), колегія суддів зазначає наступне.

Так, відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, врегульовано Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

Згідно зі статтею 1 Закону № 3477-IV виконання Рішення це: а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру. Орган представництва - орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.

Статтею 2 Закону № 3477-IV визначено, що рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом. Рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Відповідно до статті 7 Закону № 3477-IV протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті «б» цієї частини, відкриває виконавче провадження.

Згідно зі статтею 11 Закону № 3477-IV протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства; б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів.

Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва. Орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.

Відповідно до статті 12 Закону № 3477-IV органи, відповідальні за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, зобов'язані: а) невідкладно та у визначений Рішенням та/або чинним законодавством строк виконати додаткові заходи індивідуального характеру; б) надавати інформацію на запити Органу представництва про перебіг і наслідки виконання додаткових заходів індивідуального характеру; в) дієво та без зволікань реагувати на подання Органу представництва; г) про виконання додаткових заходів індивідуального характеру повідомити Орган представництва.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

У свою чергу, за змістом частини першої статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» найвищою ланкою в ієрархії органів державної виконавчої служби є Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Так, в силу статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу на положення пункту 1 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 408 (далі Порядок № 408) цей Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених Мін'юсту у державному бюджеті за програмою Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України.

Відповідальним виконавцем зазначеної програми є Мінюст.

Підпункт 8 пункту 2 Порядку № 408 передбачає, що бюджетні кошти спрямовуються на витрати, повязані із здійсненням додаткових заходів індивідуального характеру на виконання рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі виконання рішень національних судів, невиконання яких стало підставою для звернення до Європейського суду з прав людини, та витрати, пов'язані із здійсненням заходів загального характеру на виконання рішень Європейського суду з прав людини.

Згідно пункту 3 Порядку № 408 підставою для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, є, зокрема, рішення закордонного юрисдикційного органу, а відповідно до пункту 4 вказаного Порядку № 408 суми платежів та вид валюти визначаються відповідно до рішення закордонного юрисдикційного органу.

Тобто, для спрямування бюджетних коштів для здійснення витрат, пов'язаних із здійсненням додаткових заходів індивідуального характеру необхідно, щоб такі заходи були прямо передбачені в рішенні закордонного юрисдикційного органу з визначенням конкретної суми та виду валюти.

Разом з тим, позивач просить зобов'язати Міністерство юстиції України підготувати та внести Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді виплати позивачу оціночної вартості належного житла відповідно до подання Соснівського ВДВС Черкаського міського управління юстиції від 18.04.2014 № 13609, а не відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до правильного висновку з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що в задоволенні вказаної вимоги слід відмовити.

Щодо про стягнення з відповідача 1 466 489, 00 грн матеріальної та 50 000, 00 грн моральної шкоди на користь позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частини 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачають, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частина 2 статті 1167 вказаного Кодексу передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 1173 зазначеного Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Обґрунтовуючи вимогу щодо стягнення матеріальної шкоди позивач зазначає, що її розмір дорівнює витратам, які останній повинен понести для відновлення свого порушеного права, а саме: витратам по придбанню житлового приміщення в м. Черкаси.

Такі витрати складаються з вартості житлового приміщення, які за висновком експерта становлять 1 437 500, 00 грн, та вартості витрат на юридичне оформлення, які згідно листа приватного нотаріуса становлять 28 989, 00 грн.

Відповідно до вище зазначеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та звертає увагу на те, що в даному випадку суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача матеріальної шкоди у вказаному позивачем розмірі, оскільки рішенням військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 31 серпня 2005 року зобов'язано командира військової частини 9930 забезпечити відселення ОСОБА_2 з закритого військового містечка військової частини 9930 з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення в м. Черкаси, тобто рішення зобовязального характеру, а в рішенні від 25.04.2013 Європейський суд з прав людини постановив, серед іншого, виконати рішення національного суду.

Окрім зазначеного кище колегія суддів враховує, що під час виконання вказаних рішень державні виконавці зверталися до суду із заявами про зміну способу і порядку виконання рішення, проте вказані заяви залишені без задоволення.

Також зазначає, що саме по собі подання державного виконавця про зміну способу і порядку виконання судового рішення шляхом стягнення на користь позивача середньої вартості належного житлового приміщення в даному випадку не може бути підставою для відшкодування матеріальної шкоди Міністерством юстиції України.

Щодо стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Обґрунтовуючи позовну вимогу щодо стягнення моральної шкоди позивач зазначає про те, що факт її нанесення підтверджується тими фізичними та моральними стражданнями, які останній отримав внаслідок тривалого невиконання як рішення військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 31 серпня 2005 року, так і рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013.

Така досить тривала безрезультатна бюрократична тяганина в судових та державних органах, необхідність підготовки та проведення заходів по доведенню дійсного права своєї родини на достойне життя, необхідність особисто постійно контролювати та приймати участь в численних, але по суті формальних, заходах різних державних органів викликає постійну нервову напругу та фізичне виснаження.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не повязана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до вище зазначеного, зважаючи на позицію сторін, враховуючи практику Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), «Харук та інші проти України» (заява № 703/05 та 115 інших заяв)) та наявність протиправної бездіяльності відповідача, що проявилася у нездійсненні належного контролю за виконанням остаточного рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013, колегія суддів приходить до висновку, що вказана бездіяльність є достатньою підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди, розмір якої, виходячи з принципу справедливості становить 25 000 грн.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 28 квітня 2017 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Троян Н.М.