Постанова № 66294123, 24.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13132/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Губської Л.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Левченка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року у справі за позовом Громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 15.07.2016 №388-16, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив суд визнати неправомірним та скасувати рішення про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 липня 2016 року №388-16, зобов'язати відповідача повторно розглянути справу про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Позивач та його представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, ОСОБА_3 є громадянином Російської Федерації, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ленінград, СРСР; до України прибув на своєму автомобілі, перетнувши кордон 13.02.2015 року.

09 квітня 2015 року позивач звернувся до Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві із заявою-анкетою, в якій просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування свого виїзду з території Російської Федерації заявник вказав політичні причини, а також зазначив, що йому соромно бути громадянином Російської Федерації, через ганебну анексію Криму, вторгнення Росії на територію України, через свою активну громадську позицію, яку він виражав через оснащення автотранспортного засобу українським орнаментом «вишиванка» та написами на підтримку України.

Рішенням Державної міграційної служби України від 15.07.2016 року №388-16 ОСОБА_3 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 15.08.2016 року №179 позивачу повідомлено про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані докази на підтвердження можливості загрози його життю, проте відповідачем не було надано належної оцінки даним доказам та поясненням.

Колегія суддів не погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Статтею 5 вказаного Закону передбачений порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина перша).

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина друга).

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України (частина п'ята).

Згідно частини 1 статті 6 Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Частиною першою та сьомою статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

Згідно частини шостої статті 8 Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Отже, необхідною вимогою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є наявність умов, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно пункту 1 та 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

13) особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Отже, термін «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

При цьому, «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Разом із цим, значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

В протоколі співбесіди від 23 квітня 2015 року позивач на питання щодо загрози у випадку повернення на Батьківщину зазначив, що існує загроза його життю та здоров'ю та свободі з боку держави в якості кримінального чи адміністративного переслідування його та його сім'ї, та загроза зі сторони сусідів, які зомбовані путінським ЗМІ; в протоколі від 19 червня 2015 року зазначив, що існує фізична загроза від громадян, які звихнулися, і від правоохоронних органів, які за підтримку України, або за український прапор садять в тюрму; в перспективі хоче відмовитися від громадянства Російської Федерації; в протоколі від 06 лютого 2016 року позивач на питання щодо загрози у випадку повернення на Батьківщину зазначив, що йому важко сказати: від арешту до загрози життю та здоров'ю від співгромадян.

Законом України від 21.10.1999 1185-XIV ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, підписану 23 вересня 1996 року в м. Києві, та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, підписаний 23 вересня 1998 року в м. Києві.

Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво по процедурам і критеріям визначення статусу біженців; тематичні рекомендації з міжнародного захисту, (відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) від 1 грудня 2013 року, (доступ за наступним посиланням: http://www.refworld.org.ru/docid/537f597c4.html).

У відповідності до пункту 80 вказаного Керівництва наявність інших політичних переконань, відмінних від тих, які поділяються урядом, само по собі не є підставою для клопотання про надання статусу біженця, і прохач повинен довести, що у нього є достатні побоювання стати жертвою переслідувань за свої переконання. Це також передбачає, що ці погляди дійшли до відома влади або приписуються ними прохачеві.

Проте, позивачем не доведено, що у нього є достатні побоювання стати жертвою переслідувань за свої політичні переконання.

Крім цього, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що в разі загрози життю та здоров'ю позивача, він не мав би можливість безперешкодно та неодноразово здійснювати в'їзд або виїзд з Російської Федерації, в той час як вбачається з протоколів співбесід, він неодноразово перетинав кордон України. Так, як вбачається з протоколів співбесід, позивач переїжджав в 2 етапи, в 2014 році була перевезена перша частина речей, 13.02.2015 інша. При цьому, як зазначив у судовому засідання та в протоколі співбесіди, протягом шести місяців позивач реалізовував своє майно, з метою подальшого придбання його не території України.

Отже, зазначене свідчить, що позивач штучно створював передумови для подальшого звернення за захистом в Україні.

При цьому, колегія суддів вважає, що маючи намір бути визнаним біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнувши державний кордон України, позивач повинен був протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із відповідною заявою.

Зазначене свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Також, позивачем не доведено, що тимчасово перебуваючи в Україні, і під час такого перебування в країні його громадянської належності виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких він не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаним біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, позивачем не наведено жодних обставин, які б вказували про можливість визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно, судом першої інстанції необґрунтовано задоволено позов.

Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до пункту 1 та 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Постанову у повному обсязі складено 28.04.2017)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: Л.В. Губська

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.