Постанова № 66294097, 26.04.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 квітня 2017 рокусправа № 804/3583/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Баранник Н.П.

суддів: Дурасової Ю.В. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини польова пошта В2830 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі №804/3583/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини польова пошта В2830, Міністерства оборони України про визнання незаконною відмови у звільненні та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 (далі позивач) було задоволено частково. Судом визнано протиправними дії військової частини польова пошта В2830 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за пунктом «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (закінчення строку контракту); визнано протиправним та скасовано наказ військової частини польова пошта В2830 №181 від 4 липня 2016 року в частині пункту 8, яким сержанту ОСОБА_1 продовжено строк військової служби з 13 січня 2016 року до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію; зобов'язано військову частину польова пошта В2830 прийняти наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пунктом «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (закінчення строку контракту). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач-1 Військова частина польова пошта В2830, була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, відповідач просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача-1 підтримав вимоги апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави длявого скасування відсутні.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 (військовослужбовець) та Міністерство оборони України в особі тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини А2542 полковника ОСОБА_2 уклали контракт, за яким позивач добровільно взяв на себе зобов'язання з проходження військової служби у Збройних силах України протягом строку контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби та цим контрактом. Відповідно пункту 3 контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 5 років. Пунктом 4 визначено, що сторони зобов'язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами. Контакт набрав чинності з 13.01.2011 року.

29 квітня 2016 року позивач письмово звернувся до командира військової частини - польова пошта В2830 з рапортом про звільнення його з військової служби за контрактом у зв'язку з закінченням строку дії контракту.

6 травня 2016 року командиром військової частини надано відповідь, якою повідомлено, що для звільнення з військової служби не достатньо підстав з посиланням на статтю 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, відповідно до якої у разі оголошення мобілізації, усі військовослужбовці, які перебувають на цей час на військовій службі у Збройних Силах України, звільненню в запас не підлягають.

4 липня 2016 року командиром військової частини польова пошта В2830 прийнято наказ №181, яким продовжено строк контракту про проходження позивачем військової служби з 13 січня 2016 року до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

Вважаючи незаконною відмову щодо звільнення його з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом про зобов'язання відповідача звільнити його та виплатити належне грошове забезпечення.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що протягом 2014-2015 років Президентом України неодноразово видавались Укази про часткову мобілізацію, останній - у січні 2015 року № 15 (затверджено Законом України від 15 січня 2015 року № 113-VІІІ) і на час закінчення строку дії контракту особливий період не діяв, а тому відповідач необґрунтовано відмовив у звільненні позивача з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Строки військової служби визначаються у статті 23 цього ж Закону, відповідно до частини 2 якої, для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, - від 2 до 5 років; для інших громадян - від 1 до 5 років.

Згідно частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту (пункт «а»).

Водночас, відповідно до частини 9 статті 23 вказаного Закону, у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає особливий період як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Отже, особливий період настає, зокрема, з моменту оголошення мобілізації і охоплює час мобілізації, який закінчується з виданням Президентом України відповідного Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу.

17 березня 2014 року Президентом України прийнято Указ "Про часткову мобілізацію", який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ (далі - Закон № 1126-VІІ).

Згідно пунктом 8 цього Указу він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Закон № 1126-VІІ набрав чинності з дня його опублікування, а саме - 18 березня 2014 року.

Особливий період настав з 18 березня 2014 року, тобто під час дії контракту, укладеного позивачем з відповідачем. Строк дії контракту закінчився у січні 2016року.

Частиною 9 статті 23 Закону № 2232-XII встановлено, що у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Крім того, згідно зі статтями 251, пункту 2 статті 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року, прийнятим на виконання Закону № 2232-XII, в особливий період військовослужбовці проходять військову службу, а військовозобов'язані виконують військовий обов'язок у запасі в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період. У разі оголошення мобілізації усі військовослужбовці, які перебувають на цей час на військовій службі у Збройних Силах України, звільненню в запас не підлягають, за винятком військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до 16 років (такі військовослужбовці-жінки можуть продовжувати військову службу тільки за власним бажанням). Військовозобов'язані, призвані на збори, продовжують перебувати на зборах до особливого розпорядження відповідних органів військового управління згідно з їх повноваженнями. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених зі списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення у відставку, в запас у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено таке покарання, у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади.

Оскільки, законодавець пов'язує продовження дії контракту понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації не з часом дії особливого періоду, а з моментом його настання, то дія контракту позивача продовжується понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації.

При цьому, зазначена норма обмежує продовження дії контракту понад встановлені строки щодо певної категорії осіб, перелік яких наведений у частині 8 статті 26 Закону № 2232-XII. Однак, позивач не належить до жодної із цих категорій осіб, тому підстави для звільнення його з військової служби за контрактом до оголошення демобілізації відсутні, а відповідач обґрунтовано відмовив у задоволенні рапорту ОСОБА_1

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

Апеляційну скаргу відповідача-1 слід задовольнити, постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно скасувати з прийняттям нового рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись п.3 ч.1 ст.198, ст.ст. 202, 205, 207 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини польова пошта В2830 - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі №804/3583/16 - скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Н.П. Баранник

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: А.А. Щербак