Постанова № 66287966, 03.05.2017, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 562/3061/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2017 року м. Острог

09 год. 00 хв.

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

секретар - Мельниченко Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про зобов'язання відновити виплату пенсії

в с т а н о в и в:

14.12.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області з вимогою зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії по інвалідності з 01 червня 2015 року.

В обґрунтування позову зазначив, що з червня 2010 року йому призначена пенсія по інвалідності на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і на даний час він працює на посаді судді Здолбунівського районного суду Рівненської області. Зазначаючи про те, що з квітня 2015 року відповідач, незаконно припинив виплату раніше призначеної йому, як інваліду 3 групи пенсії, а в лютому 2016 року незаконно відмовив у відновленні пенсійних виплат, просить зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії.

В обгрунтування вимог позивач вказує, що припинивши виплату пенсії, відповідач посилається на вимоги Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. №213-VIII, згідно яких особам тимчасово з 01 квітня 2015 року, у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії чи довічного грошового утримання у порядку та на умовах передбачених Законом України "Про судоустрій та статус суддів", зупинено виплату пенсії.

Вважає, що такі дії відповідача є неправомірними, оскільки відповідно до вимог п. 5 Розділу III "Прикінцеві положення" вказаного Закону, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". До 01 червня 2015 року не прийнято закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, а тому з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідач позов не визнав, зазначивши, що діє в межах наданих йому повноважень.

В письмових запереченнях на позов відповідач зазначив, що 01.04.2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", яким було змінено порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам. Зокрема, внесено зміни до частини першої ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким передбачено, що тимчасово, у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів І та ІІ, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п.1 ст.10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Зазначив, що особливий порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам в період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року продовжено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року №911. Зокрема, з 01.01.2016 року внесено зміни до абзацу третього частини першої ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та визначено, що особам (крім інвалідів І та ІІ, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п.1 ст.10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Окрім того, посилається на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та пункт 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено абзацом "Тимчасово, по 31.12.2017 року, особам (крім інвалідів І та ІІ, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п.1 ст.10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII, призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи щомісячне грошове утримання виплачується в повному розмірі".

Зазначаючи про те, що відповідач діє в порядку, визначеному зазначеними законами, просить відмовити в задоволенні позову, вказуючи на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, передбачений ст.99 КАС України.

Сторони в суд не з'явились, просили розглянути справу в їх відсутність.

Оскільки в судовому засіданні було встановлено припинення державної реєстрації управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області та його приєднання до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, то судом було проведено заміну сторони у справі, а саме первинного відповідача - управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області на його правонаступника - Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов в частині вимоги про зобов'язання відновити виплату позивачу пенсії, як інваліду 3 групи, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період по 13 червня 2016 року слід залишити без розгляду, а в іншій частині слід задоволити.

Судом встановлено, що 12 червня 2009 року ОСОБА_1, який працює на посаді судді Здолбунівського районного суду Рівненської області, призначена пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання, як інваліду 3 групи, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується письмовими запереченнями на позов, пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2, виданим 16.06.2010 року (пенсійна справа по зазначеному посвідченню НОМЕР_1), довідкою МСЕК серії АВ №0402274 та листом відповідача про відмову відновити пенсійні виплати за №М-18 від 22.02.2016 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу вимог ч.ч.. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень пункту 12 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, внесено зміни до ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст.10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Згідно з вимогами п.5 Розділу III "Прикінцеві положення" вказаного Закону, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 призначено пенсію як інваліду 3 групи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", при цьому позивач займає посаду судді Здолбунівського районного суду Рівненської області, отже на нього поширюється дія Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, й щодо пенсійного забезпечення.

Разом з тим, враховуючи, що до 01 червня 2015 року не було прийнято закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 24.05.2016 року у справі за №333/6710/15а, який відповідно до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Суд роз'яснив, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів. Тому з 1 червня 2015 року, особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначають, зокрема, згідно з Законом України "Про судоустрій і статус суддів", втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії, призначена відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, суд вважає, що з 01.06.2015 року позивачу мало бути відновлено виплату пенсії за інвалідністю, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", через відсутність підстав для припинення її виплати.

Отже, дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком з 01 червня 2016 року призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є неправомірними.

Крім того, 08.06.2016 р. Конституційним Судом України прийнято рішення №4-рп/2016 (справа №1-8/2016), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частини третьої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII;

- абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. N2453-VI у редакціях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. №213-VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 р. №911-VIII;

- пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. N213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Таким чином, рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 р. №4-рп/2016 було визнано неконституційною заборону виплати з 01.04.2015 р. і з 01.01.2016 р. пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які працюють на окремих посадах, у тому числі на посаді судді відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

При цьому, у вказаному рішенні Конституційним Судом України визначено зазначені нормативно-правові акти як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Також, 20 грудня 2016 року Конституційним Судом України прийнято рішення у справі за №7-рп/2016 щодо відповідності Конституції України положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII.

Вказаним рішенням КС України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, зокрема:

першого речення частини першої статті 54, відповідно до яких тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статетю 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" закріплено основоположні принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, серед яких є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Суд вважає, що позивача було позбавлено пенсії в порушення вимог та положень ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим. 4.ХІ.1950 (Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини) (далі - Конвенція) в поєднанні зі ст.1 Першого протоколу.

Відповідно до Конвенції, Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 14 Конвенції передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина; непряма дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками, крім випадків, якщо такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об'єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані Конституцією і законами України.

Дискримінація - це порушення прав людини, заборонене цілою низкою обов'язкових для виконання документів в області прав людини. Термін "дискримінація" має точне визначення і стале значення в міжнародному праві. Комітет ООН з прав людини - незалежний експертний орган, що спостерігає за виконанням Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, роз'яснив, що в пакті цей термін включає: "будь-яку відмінність, виключення, обмеження або перевагу, за ознакою раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, майнового положення, народження або іншої обставини, і яка має на меті або як наслідок, знищення або применшення визнання, використання або здійснення всіма особами, на рівних можливостях, всіх прав і свобод".

Водночас, всупереч ст.14 Конвенції, яка гарантує рівність у здійсненні основних свобод, позивачу з огляду на його рід занять припинено виплату пенсії в той час як без будь-якого об'єктивного і розумного обґрунтування виплата такої ж пенсії проводиться іншим особам, які перебувають в однаковому із позивачем положенні, однак мають інший рід занять. Виплата такої пенсії не зупинена іншим особам, які працюють в інших сферах та секторах державного впливу та економіки.

Таким чином, має місце вочевидь наявне запровадження дискримінації відносно позивача при здійсненні останнім права на мирне володіння майном та отримання призначеної пенсії.

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції (Париж, 20.ІІІ.1952) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.18 Конвенції, обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Надбавки, доплати та пенсії є майном в контексті тлумачення Європейським Судом з прав людини ст.1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини поняття майно, оскільки існує у вигляді вимог, стосовно яких позивач наводить доводи, що він має принаймні законні сподівання (яке ґрунтується на законодавчій нормі) на набуття права володіння. Таке сподівання виникло у позивача з моменту призначення пенсії по інвалідності та на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та набуття права на її виплату із зазначеного часу.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), №17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу (рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), № 68385/10 та 71378/10), від 26 вересня 2014 pоку).

Відповідно до роз'яснень, наведених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституціяю як акта прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Коституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004).

Згідно ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване статтями 22, 46, 58 Конституції України, статтею 14, статтею 1 Першого протоколу Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм чинного законодавства.

З врахуванням вищенаведених вимог закону та встановлених обставин справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом визнання дій відповідача щодо невиплати пенсії за віком призначеної позивачу відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" неправомірними та зобов'язання відновити виплату ОСОБА_1 пенсії, як інваліду 3 групи, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 14 червня 2016 року.

Водночас, розглядаючи спір, суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати вимоги ч.2 ст.99 КАС України, згідно якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод чи інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який обчисляється з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а згідно ч.1 ст.100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги дату звернення позивача до суду із розглядуваним позовом (14.12.2016 року), відсутність заяви та поважних причин для поновлення строку, суд вважає, що позовні вимоги до 14.06.2016 року підлягають залишенню без розгляду.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, сплачений позивачем судовий збір при подачі позовної заяви у розмірі 640 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України.

Керуючись положеннями ст. 8, 9, 11, 94, 128, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

позовні вимоги про зобов'язання відновити виплату ОСОБА_1 пенсії, як інваліду 3 групи, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з 01 квітня 2015 року по 13 червня 2016 року залишити без розгляду.

Зобов'язати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України відновити виплату ОСОБА_1 пенсії, як інваліду 3 групи, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 14 червня 2016 року.

Присудити до стягнення на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 640 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Острозький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня її проголошення, або протягом десяти днів з дня отримання копії постанови особами, які брали участь у справі, але не були присутні при її проголошенні. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.