Рішення № 66282506, 27.04.2017, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/18076/16-ц

Провадження № 2/127/332/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 квітня 2017 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Прокопчук А.В.,

при секретарі Олійник І.Ю.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 10 грудня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений дорговір позики, відповідно до якого останній отримав 45000 дол. США, які зобов'язався повернути 10 грудня 2015 року. Однак до цього часу борг не повернутий. На неодноразові прохання позивача розрахуватися з ним, відповідач безпідставно не бажає це зробити, тому ОСОБА_4 змушений був звернутися до суду з даним позовом та просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь 45000 дол. США, що еквівалентно 1116000 грн., заборгованість за договором позики та стягнути 22500 дол. США штрафу, що еквівалентно 558000 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 позов не визнали та пояснили, що договір позики від 10 грудня 2010 року відповідач не укладав, кошти не отримував. Просили відмовити

Вислухавши пояснення сторін, експерта, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право або відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справіBellet v. FranceСуд зазначив, що"стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 10 грудня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, що підтверджується їх підписами на даному договорі. Відповідно до умов договору ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_2 45000 дол. США, що станом на день отримання коштів еквівалентно 357813 грн. строком до 10 грудня 2015 року (а.с. 9).

Згідно п. 2 договору позики, зазначена сума грошей отримана позичальником від позикодавця повністю до оформлення та підписання цього договору. Підпис позичальника на договорі свідчить про те, що ним отримані вищезазначені грошові кошти в повному обсязі.

Сторони домовились, що договір позики є безпроцентним (п. 3 договору позики).

Відповідно до п. 4. вищевказаного договору, у випадку коли позичальник не поверне суму позики в строк, визначений в п. 1 договору, позикодавець вправі пред'явити цей договір до стягнення в строки та в порядку, передбаченому чинним законодавством, а позичальник зобов'язаний сплатити суму позики та сплатити штраф в розмірі 50% від суми несвоєчасного виконання зобов'язання.

Отже, сума штрафу становить 22500 дол. США, що еквівалентно 558000 грн.

Слід зазначити, що ухвалою суду від 10 січня 2017 року було призначено комплексну судово-почеркознавчу та технічну експертизу, оскільки відповідач зазначає, що він договір позики не підписував та не укладав, гроші не отримував.

Так, відповідно до висновку експерта № 26-П від 20.03.2017 року, виконаний Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України (а.с. 121-128), суд вбачає, що:

- підпис під друкованим (машинописним) записом "Позичальник", у договорі позики від 10 грудня 2010 року (а.с. 60 ц/справи № 127/18076/16-ц), виконаний ОСОБА_2;

- рукописний запис та цифри "10.12.2010 /ОСОБА_2А./" під друкованим (машинописним) записом "Позичальник", у договорі позики від 10 грудня 2010 року (а.с. 60 ц/справи № 127/18076/16-ц), виконаний ОСОБА_2;

- вирішити питання "Що було виконано раніше: підпис та цифри, і написано прізвище, ім'я, по батькові на досліджуваному договорі позики від 10.12.2010 року під машинописним текстом позичальник, а саме "10.12.2010 (ОСОБА_2А.) ___ підпис" чи сам машинописний текст договору позики?" не представляється можливим у зв'язку з відсутністю місць перетинання штрихів підпису, цифр, рукописного запису у вигляді прізвища, ім'я по батькові із місцями перетинання друкованого (машинописного) тексту;

- ознак внесення будь-яких змін (дописки, підчистки, травлення, монтаж) у друкованому тексті договору позики від 10 грудня 2010 року (а.с. 60 ц/справи № 127/18076/16-ц), не виявлено;

- питання "Чи виготовлено машинописний текст договору позики та виконано підпис та цифри і написано прізвище, ім'я по батькові на досліджуваному договорі позики від 10.12.2010 року під машинописним текстом позичальник, а саме "10.12.2010 (ОСОБА_2А.) підпис" у різний час?; питання "Встановити, коли саме (час виготовлення) печатного тексту договору позики від 10.12.2010 року?"; питання "Встановити, коли саме (час написання) підпису та цифр і рукописного тексту прізвище, ім'я по батькові на досліджуваному договорі позики від 10.12.2010 року під машинописним текстом позичальник, а саме "10.12.2010 (ОСОБА_2А.) ____ підпис"?" не вирішувалось у зв'язку з відсутністю науково-обгрунтованої методики.

Даний висновок підтвердила в судовому засіданні експерт ОСОБА_5, а також додала, що під час експертизи був досліджений не лише друкований текст договору позики, а й писаний, що зазначено в досліджувальній частині висновку експертизи.

Отже, зі змісту вищевказаного висновку, судом встановлено, що спірний договір позики від 10 грудня 2010 року був підписаний особисто ОСОБА_2, в зв'язку з чим спростовується його твердження про те, що він договір позики не укладав та не підписував, і гроші не отримував.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частина 1 статті 1049 ЦК України визначає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В свою чергу Верховним Судом України у своїй постанові від 18.09.2013 року у цивільній справі № 6-63цс13 висловлена правова позиція, відповідно до змісту якої письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обовязки за договором позики, у тому числі повернення предмету предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобовязані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Положеннями ч. 2 ст. 214 ЦПК України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобовязаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Таким чином, вищевикладені обставини свідчать про укладення договору позики між сторонами та передачу суми позики у розмірі 45000 дол. США.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

За змістом ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 обгрунтовані та підлягають задоволенню як доведені, оскільки ним на підтвердження договору позики надано договір позики, який був підписаний відповідачем, що підтверджується висновком експерта.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Статтею 530 ЦК України визначається, що зобов'язання повинні бути виконанні у встановлений строк його виконання.

Відповідно до ст. 610 ЦК Ураїни порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Ст. 611 ЦК Ураїни, визначає, що у разі порушення зобов'язанння настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання (ч.1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, з витягу з сайту банку вбачається, що станом на 23.08.2016 року 100 дол. США = 2480,56 грн. (а.с. 10). Таким чином, суд погоджується з методикою розрахунку еквіваленту суми позики та штрафу, виконаною позивачем.

Відповідно до розяснень, викладених у п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі" згідно ч.1 ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.

Статтею 58 ЦПК України, встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 60 ЦПК Українивстановлено, щокожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 7084,00 грн. витрат на оплату судового збору та 7380, 00 грн. витрат на надання правової допомоги, підтвердженням чого є: розрахунок вартості адвокатських послуг рахунок від 11.04.2017 року (а.с. 150), квитанція від 11.04.2017 року (а.с. 149) та договір на надання правової допомоги від 09.08.2016 року (а.с. 35).

На підставі викладеного, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15, 16, 526, 530, 610, 611, 625, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 360-7 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_4 45000 (сорок пять тисяч) дол. США, що еквівалентно 1116000 (один мільйон сто шістнадцять тисяч) грн. заборгованість за договором позики.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_4 22500 (двадцять дві тисячі пятсот) дол. США штрафу, що еквівалентно 558000 (пятсот пятдесят вісім) грн.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_4 витрати на оплату судового збору в розмірі 7084 (сім тисяч вісімдесят чотири) грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 7380 (сім тисяч триста вісімдесят) грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: