Рішення № 66280853, 20.04.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження:№ 22ц/790/35/17 Головуючий 1 інст. Мішуровська С.Т.

Справа № 2025/3868/2012 Доповідач Карімова Л.В.

Категорія: майнові

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного

суду Харківської області в складі:

головуючого - Карімової Л.В.,

суддів колегії: ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Баранкової В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 квітня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2002 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати за нею право власності: на квартиру АДРЕСА_1; на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2; на 2/3 частин вбудованого нежитлового приміщення № 16-а/2 у мікрорайоні 2 у м. Лозова Харківської області та стягнути з ОСОБА_4 на її користь компенсацію 1/2 частини різниці у вартості майна у розмірі 462 096 коп. Інше майно виділити ОСОБА_4 В обгрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що вона з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі з 8 грудня 2000 року по 7 жовтня 2010 року, а з 15 квітня 2002 року проживають окремо. Зазначала, що вони не можуть дійти згоди щодо поділу майна, набутого ними за час шлюбу, яке є їх спільною сумісною власністю подружжя.

У липні 2002 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом. Посилаючись на те, що з 1994 року займається підприємницькою діяльністю, для здійснення якої 14 березня 2002 року він як фізична особа-підприємець за особисті кошти придбав нежитлову будівлю № 16-а/2 у мікрорайоні 2 у м. Лозова, тому це майно просив визнати його особистою приватною власністю. З урахуванням уточнених позовних вимог у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, просив визнати за ним право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3 та на 1/2 частину торгового павільйону по вул. Р. Люксембург в районі Центрального ринку м. Лозова Харківської області.

Сторони взаємних вимог не визнали.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 квітня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4. Залишено за ОСОБА_3 право власності 1/2 частину вказаної квартири. Визнано нежитлове вбудоване приміщення, розташоване за адресою: м. Лозова Харківської області, м-н 2, будинок № 16-а/2 особистою приватною власністю ОСОБА_4 У решті позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими, просить скасувати рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 квітня 2015 року та ухвалити нове рішення про задоволення її позову та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4

Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що спірне майно було набуто під час шлюбу із ОСОБА_4 за спільні кошти, тому на це майно розповсюджуються норми КпШС України; що ОСОБА_4 не надано беззаперечних доказів того, що кошти, за які було придбано спірне нежитлове приміщення, знаходились на його рахунку станом до реєстрації шлюбу з нею. Зазначає, що суд першої інстанції не надав належну оцінку доказам, а саме актам опису майна та даними про заборгованість ОСОБА_4 по аліментам. Не врахував, що ОСОБА_4 не подавав заяву про виключення майна з акту опису, оскільки воно було придбано за спільні кошти.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 посилається на те, що для здійснення підприємницької діяльності ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_5, він взяв в оренду у Лозівській міській ради Харківської області нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Лозова Харківської області, м-н 2, будинок № 16-а/2, половину вартості якого і ним сплачено на проведення невідємних поліпшень вказаного нежитлового приміщення. Решту суми він перерахував із свого особистого підприємницького рахунку, який було відкрито ще до реєстрації шлюбу із ОСОБА_3

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2015 року рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 квітня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2015 року скасовано та передано справу на новий розгляд.

При новому розгляді справи, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ч.4 ст. 338 ЦПК України та враховує висновки та мотиви, з яких скасовані попередні судові рішення.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що зявилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними у рівних частках.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_4 в частині визнання нежитлового вбудованого приміщення, розташованого за адресою: м. Лозова Харківської області, м-н 2, будинок № 16-а/2 його особистою приватною власністю, суд першої інстанції виходив з того, що купуючи нерухоме майно під час шлюбу як фізична особа-підприємець для здійснення ним підприємницької діяльності, ОСОБА_4 діяв виключно як субєкт господарювання в процесі здійснення ним господарської діяльності.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не в повній мірі відповідає вимогам закону та обставинам справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 8 грудня 2000 року, шлюбні відносини підтримували до квітня 2002 року. 07.112004 року шлюб між сторонами розірвано.

Під час шлюбу за договором купівлі-продажу від 7 березня 2001 року ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_5 умЛозова Харківської області.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 березня 2002 року ОСОБА_4, як фізична особа-підприємець, набув право власності на нежитлове вбудоване приміщення № 16-а/2 у мікрорайоні 2 у м. Лозова Харківської області.

Судовим розглядом встановлено, що шлюбний договір або договір про розподіл майна подружжя між сторонами не укладався.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сімю України( далі КпШС), чинного на час придбання вказаного нежитлового приміщення, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Згідно ч.1 ст.28 КпШС В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Порядок поділу майна подружжя був визначений ст. 29 КпШС.

Вказані положення кореспондуються із ст. 60, ч.1 ст. 70, ч.ч. 1, 2ст. 71 СК України.

Згідно роз'яснень,викладених у п. 23постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»,вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що частки сторін на спірна квартира АДРЕСА_2 була придбана сторонами під час шлюбу за сумісні кошти, тому є спільним сумісним майном подружжя, і при її поділі частки в цьому майні є рівними, тобто по ? частки квартири кожному з подружжя.

Також на підставі наданих сторонами доказів судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 в поділі майна, яке було внесено в акт опису державним виконавцем, та знаходиться в магазині «Комфорт», «Радуга», музичному павільйоні, оскільки з актів опису і арешту, які містяться в матеріалах справи не можливо зясувати правовий статус цього майна.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_5 на те, що ОСОБА_4 не подав заяву про виключення майна з позову і арешту майна, не є підставою для визнання такого майна спільною сумісною власністю, оскільки подання заяви про виключення майна з опису є правом, а не обовязком сторони у справі.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Вищезазначені висновки суду першої інстанції не спростовані представниками ОСОБА_3 і в суді апеляційної інстанції.

У звязку із чим колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині поділу квартири АДРЕСА_2 та відмови у задоволенні вимог ОСОБА_3 в поділі описаного майна, слід залишити без змін.

Між тим колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про поділ вбудованого нежитлового приміщення та в частині задоволення позову ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на це нежитлове приміщення за адресою: Харківська область, м. Лозова, м-н 2, буд. 16-а/2, не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до положень ст. 59 СК України той з подружжя, який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сімї, насамперед дітей.

Право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності є одним із видів розпорядження власністю, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобовязаннями, повязаними з підприємницькою діяльністю, усім особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі майна.

Таким чином, майно фізичної особи-підприємця вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно було придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Посилання ОСОБА_4 в запереченнях на апеляційну скаргу на те, що спірні нежитлові приміщення за адресою: м. Лозова Харківської області, м-н 2, будинок № 16-а/2 були придбані за його особисті кошти не були доведені належними та допустимими доказами.

Довідка про відкриття рахунку №2600227871001 від 30.11.2000 року (а.с. 45, т. 9) не є достовірним доказом того, що грошові кошти, що витрачені на придбання спірних нежитлових приміщень, були покладені на вказаний рахунок до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 та є особистими коштами ОСОБА_4, оскільки не містять підстав руху цих коштів.

Згідно ст.ст. 63,65 ГК України підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі яке передане засновником до статутного фонду як внесок.

Таким чином, з моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна й це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб.

При цьому в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобовязальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Така ж позиція викладена і у рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України. При вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи - підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий обєкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що майно фізичної особи-підприємця може бути обєктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Згідно правової позяції Судової палати з розгляду цивільних справи Верховного суду України у справі №6-21цс15 під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог ст. 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (ч. 2 ст. 364 ЦК України). При цьому, відповідно до ст. 26 КпШС, положення якої трансформуються й в ч. 3 ст. 71 СК України, речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Згідно пояснень, наданих представником ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційного суду, він до теперішнього часу використовує спірні нежитлові приміщення у своїй підприємницькій діяльності.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що нежитлове вбудоване приміщення № 16-а/2 у мікрорайоні 2 у м. Лозова Харківської області є обєктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4, але ОСОБА_5 має право вимоги виплати половини вартості цього майна (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, тобто на компенсацію вартості ? частини спірних нежитлових приміщень в порядку вимог ст.ст. 60, 71 СК України, оскільки підстав для відступлення від рівності часток при поділі майна подружжя, матеріали справи не містять.

Оскільки ОСОБА_5 таких позовних вимог не заявляла, а заявила позов про право власності на нежитлове приміщення, слід відмовити ОСОБА_3 у задоволенні цих вимог.

У зв'язку з наведеним висновок районного в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про поділ вбудованого нежитлового приміщення та в частині задоволеня позову ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на вбудоване нежитлове приміщення за адресою: Харківська область, м. Лозова, м-н 2, буд. 16-а/2 є необґрунтованимта зробленим із неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 квітня 2015 року та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 квітня 2015 рокузмінити, скасувавши його в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про поділ вбудованого нежитлового приміщення та в частині задоволення позову ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на вбудоване нежитлове приміщення за адресою: Харківська область, м. Лозова, м-н 2, буд. 16-а/2.

В цій частині ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за нею в порядку поділу сумісного майна подружжя права власності на 2/3 частини вбудованого нежитлового приміщення за адресою: Харківська область, м. Лозова, м-н 2, буд. 16-а/2 за іншими підставами.

Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог про визнання вбудованого нежитлового приміщення за адресою: Харківська область, м. Лозова, м-н 2, буд. 16-а/2 його особистою приватною власністю.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: