Ухвала суду № 66278258, 26.04.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/4053/15-ц Головуючий у 1-й інстанції

№ провадження 22-ц/774/508/К/17 Євтушенко О.І.

Категорія - 5 (I) Доповідач Барильська А.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області

у складі : головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар: Борщ А.А.,

за участі: відповідача представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 30 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особи: Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, Служба у справах дітей виконавчого комітету Саксаганського районної в місті ради про визнання майна особистою приватною власністю, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття їх з реєстраційного обліку,-

В С Т А Н О В И Л А:

В червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з відповідачем ОСОБА_2 вони перебували зареєстрованому шлюбі 05.07.2003 року, від якого мають двох доньок - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.05.2012 року шлюб між сторонами розірвано.

В жовтні 2011 року ОСОБА_2 разом з дітьми виїхала з квартири АДРЕСА_1, забравши належну їй частину спільно нажитого майна, спір про поділ якого між сторонами був відсутній. Незабаром вона одружилась з іншим чоловіком, від якого народила сина - ОСОБА_8, котрого без відома та згоди позивача зареєструвала в квартирі АДРЕСА_1, де її місце проживання також значиться зареєстрованим. Оскільки зазначену квартиру він придбав за особисті кошти, виручені за продаж належної йому квартири, переданої у власність до укладення шлюбу з відповідачем, тому спірну квартиру вважає виключно його особистою приватною власністю, на яку ОСОБА_2 жодних прав не має. За даних обставин позивач вважає, що реєстрацією свого місця проживання та дітей, у тому числі зареєстрованого без його відома сина відповідача від іншого шлюбу, остання порушує його майнові права, як власника, змушує нести додаткові витрати по сплаті комунальних послуг, у зв'язку з чим за захистом своїх інтересів позивач вимушений звернутись до суду.

Після неодноразового уточнення позовних вимог, в останній їх редакції, позивач просив визнати його особистою приватною власністю квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 44,6 кв.м.; визнати ОСОБА_2 та дітей ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 30 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 61,7 кв.м., житловою площею 44,6 кв.м.

Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 365 грн. 40 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Зауважує на тому, що позивачем не надано належних доказів того, що спірну квартиру він придбав за особисті кошти, а саме по собі таке твердження та довідка приватного нотаріуса Герасимової Л.С. від 24.10.2014 року не можуть бути підставою для визнання спірної квартири особистою приватною власністю позивача

Судом при ухваленні рішення не враховано, що вона, як дружина відповідача, надавала нотаріальну згоду на придбання квартири, ніяк не пов'язану з набуттям позивачем квартири в особисту власність, квартира була придбана в інтересах сім'ї.

Також судом не враховано, що перебуваючи у шлюбі, вона з позивачем, за спільні кошти, сплатили борги за комунальні послуги, що складаними більше третини вартості квартири, нею було укладено договір на виготовлення та встановлення металево пластикових вікон, що збільшило вартість спірного житла вдвічі.

Крім того відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення із даним позовом до суду.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.07.2003 року між сторонами укладено шлюб, який розірвано за рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.05.2012 року.

Від шлюбу сторони мають двох спільних дітей - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

24.12.2007 року ОСОБА_10 придбав квартиру АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу серії ВКС № 336338, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_11, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_10 (а.с.9,10), що підтверджується витягом КП «Криворізьке БТІ» № 17400693 від 17.01.2008 року (а.с.8).

Пред'являючи позовні вимоги про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_4, останній посилався на придбання майна за власні кошти.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання майна, а саме квартири АДРЕСА_1, особистою приватною власністю позивача, суд першої інстанції виходив з того, що вказана квартира була придбана ОСОБА_4 за власні кошти.

Ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з вимог ст. 405 ЦК України та того, що ОСОБА_2, разом із сином від іншого шлюбу - ОСОБА_8, не проживають в належному позивачеві житловому приміщенні понад один рік без поважних причин.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла в силу наявності особистого сервітуту мають право користування цим житлом відповідно до закону. Натомість, як слідує з положень ч.2 ст.405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_8 в належному позивачеві житлі не проживають понад один рік без повжних причин, їх особисті речі в квартирі відсутні, добровільно знятись з реєстраційного обліку ОСОБА_2, разом із сином від іншого шлюбу ОСОБА_8, не бажає, а її реєстрація створює позивачеві перешкоди в користуванні належною йому власністю, обмежуючи майнові права ОСОБА_4, через що він вимушений сплачувати за відповідача додатково комунальні послуги, що негативно впливає на його матеріальний стан, тому є правові підстави для визнання ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина від іншого шлюбу ОСОБА_8, такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

За приписами ст.ст.60-63,68 СК України, будь-яке майно (крім речей індивідуального користування та речей, які виключені з цивільного обороту), набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Визначаючи обсяг майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, обов'язково слід встановлювати правовий режим його належності подружжю загалом або дружині/чоловікові окремо в контексті положень ст.ст.57,58 СК України.

Згідно з п.п.24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто (п.3 ч.1 ст.57 СК України).

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям в їх сукупності.

Таким чином, аналізом вказаних норм в їх сукупності можна дійти до висновку, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справах № 6-2641цс15, №6-2696цс15 та № 6-399цс17, що в силу вимог ч.2 ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Із матеріалів справи вбачається, що до укладення з відповідачем шлюбу, ОСОБА_4 мав у власності квартиру АДРЕСА_5, належну йому на підставі договору дарування від 03.04.1998 року (а.с.11), яку він продав 24.12.2007 року та одночасно виручені за її продаж грошові кошти вніс в рахунок придбання квартири АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за № 305/01-16 від 24.10.2014 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спірна квартира була придбана позивачем за його власні кошти, які він отримав від продажу належної йому квартири, що перебувала у його власності до укладення шлюбу з відповідачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних доказів того, що спірну квартиру він придбав за особисті кошти, а саме по собі таке твердження та довідка приватного нотаріуса ОСОБА_9 від 24.10.2014 року не можуть бути підставою для визнання спірної квартири особистою приватною власністю позивача спростовуються договором дарування від 03.04.1998 року, згідно якого ОСОБА_4 набув право власності на квартиру АДРЕСА_5, довідкою приватного нотаріуса ОСОБА_9 від 24.10.2014 року, згідно якої 24.12.2007 року був посвідчений договір купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_5, та договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 24.12.2007 року, які дають можливість встановити той факт, що спірна квартира була придбана ОСОБА_4 за власні кошти, які він отримав від продажу належної йому на праві приватної власності квартири.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом при ухваленні рішення не враховано, що вона, як дружина відповідача, надавала нотаріальну згоду на придбання квартири, ніяк не пов'язану з набуттям позивачем квартири в особисту власність, квартира була придбана в інтересах сім'ї не спростовують висновків суду першої інстанції стосовно того, що спірна квартира була придбана позивачем за власні кошти.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що перебуваючи у шлюбі, вона з позивачем, за спільні кошти, сплатили борги за комунальні послуги, що склали більше третини вартості квартири, нею було укладено договір на виготовлення та встановлення металево пластикових вікон, що збільшило вартість спірного житла вдвічі колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вказані обставини не були предметом розгляду судом першої інстанції, та відповідних позовних вимог ОСОБА_2 в суді першої інстанції не заявляла.

Не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення із даним позовом до суду, оскілкьи позивачем не порушено строку позовної давності для зверенення до суду.

Так, відлік відповідачем строку позовної давності з моменту розірвання між сторонами шлюбу на підставі рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.05.2012 року, є помилковим, оскільки для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб між якими розірвано, початок позовної давності обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права власності, що також визначено п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя». Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач про порушене право дізнався в 2015 році.

Таким чином, судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції на виконання вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України, вірно визначився з характером спірних правовідносин, правовою нормою, що підлягає застосуванню до їх врегулювання, в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 30 листопада 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: