Рішення № 66273551, 25.04.2017, Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/5996/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2017 року Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - Самсонової О.А.

при секретарі - Ворона Д.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача адвоката ОСОБА_3,

третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 9/20 частин жилого будинку за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

В позовній заяві посилалась на те, що 19 лютого 1994 року помер ОСОБА_5. Після його смерті відкрилася спадщина. Спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину, є дочка спадкодавця ОСОБА_1 Але у звязку з тим, що за ОСОБА_6 не було зареєстровано право власності на належне йому майно - 9/20 частин житлового будинку з частиною господарських споруд, розташованого за адресою: м.Полтава, вул.Тімірязєва, 29, - вона позасудовим порядком не може одержати свідоцтво про право на спадщину на це майно. Тому позивач просила суд визнати за нею право власності на спадкове майно - на 9/20 частин житлового будинку з частиною господарських споруд, розташованого за адресою: м.Полтава, вул.Тімірязєва, 29, залишивши у її користуванні кімнату 2-4 площею 8,2 кв.м., кухню 2-3 площею 9,4 кв.м., веранду 2-2 площею 7,8 кв.м., тамбур 2-1 площею 4,3 кв.м., вбиральню «В», 1/2 частину сараю, 1/2 частину погребу, 1/2 частину огорожі в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6. Оскільки співвласником вказаного будинку є ОСОБА_2, який належать інші 11/20 частин будинку, позов предявлено саме до неї.

Відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом про визнання права власності на 9/20 частин будинку по вул.Тімірязєва, 29 у м.Полтаві.

В зустрічному позові посилалась на те, що ОСОБА_6 був її чоловіком, з яким вони у шлюбі побудували зазначений будинок. Рішенням народного суду Київського району м.Полтави від 18 лютого 1976 року шлюб між нею та ОСОБА_6 розірвано, будинок поділено за ОСОБА_2 визнано право власності на 11/20 частин цього будинку, у власності ОСОБА_6 залишено 9/20 частин. Після смерті ОСОБА_6, яка сталася 19 лютого 1994 року, спадщину прийняла ОСОБА_1, але ОСОБА_2 проти визнання за нею права власності заперечує, оскільки ОСОБА_1 з часу відкриття спадщини і по теперішній час ніколи не володіла цим майном. Увесь цей час спірними 9/20 частинами будинку по вул.Тімірязєва, 29 у м.Полтаві добросовісно, відкрито та безперервно володіла ОСОБА_2 Тому просила суд визнати за нею право власності на вказане майно за набувальною давністю. До позовних вимог ОСОБА_1 застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, в задоволенні її позову - відмовити.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свій позов підтримала та просила його задовольнити. Проти зустрічного позову ОСОБА_2 заперечувала, в його задоволенні просила відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат ОСОБА_7 проти позову ОСОБА_1 заперечили, вважаючи, що позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду з даними позовними вимогами. Зустрічний позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 на підставі договору від 08 листопада 2016 року подарувала їй 11/20 частин будинку, розташованого у м.Полтаві по вул.Тімірязєва, 29. Протягом тривалого часу ОСОБА_2 проживає в інших 9/20 частинах будинку. Вона користується, володіє, доглядає за вказаним нерухомим майном. Тому вважає, що наявні підстави для визнання за ОСОБА_2 права власності на спірну частину домоволодіння за набувальною давністю.

Треті особи Полтавська міська рада та Друга полтавська державна нотаріальна контора в судове засідання своїх представників не направили.

Враховуючи наявність достатніх матеріалів про права та правовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в засідання не зявились.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши докази у справі, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням народного суду Київського району м.Полтави від 18 лютого 1976 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розірвано, розділено спільне майно подружжя: за ОСОБА_2 визнано право власності на 11/20 частин будинковолодіння по вул.Тімірязєва, 29 у м.Полтаві, та виділено в її користування кімнату жилу 1-3 площею 25,3 кв.м., веранду 1-2 площею 4,2 кв.м., частину веранди 1-1 площею 3,7 кв.м., 1/2 частину погреба, ганок «А», вбиральню «Ч», 1/2 частину сараю, 1/2 частину огорожі.

В користуванні ОСОБА_6 залишено в будинку кімнату 2-4 площею 8,2 кв.м., кухню 2-3 площею 9,4 кв.м., веранду 2-2 площею 7,8 кв.м., розміром 3,85 х 2,03, тамбур 2-1 площею 4,3 кв.м., вбиральню «В», 1/2 частину сараю, 1/2 частину погребу, 1/2 частину огорожі, що складає 9/20 частин домоволодіння (а.с.13).

У встановленому законом порядку на підставі вказаного судового рішення за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 11/20 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд, що розташований за адресою: м.Полтава, вул.Тімірязєва, 29. Але за ОСОБА_6 право власності на 9/20 частин цього домоволодіння зареєстровано не було (а.с.17-18).

19 лютого 1994 року ОСОБА_5 помер (а.с.10).

Після його смерті відкрилася спадщина. До спадкової маси крім іншого майна включається 9/20 частин житлового будинку з частиною господарських споруд, розташованого за адресою: м.Полтава, вул.Тімірязєва, 29.

ОСОБА_6 заповіту не залишив, у звязку з чим спадкування відбувається за законом.

Оскільки спадщина відкрилася 19 лютого 1994 року, коли правовідносини спадкування регулювалися Цивільним кодексом України редакції 1963 року (надалі ЦК України 1963 року), при вирішенні справи суд керується даним нормативним актом.

Відповідно до статті 548 Цивільного кодексу України 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.549 ЦК України 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Спадкоємцем ОСОБА_6 першої черги за законом є його дочка ОСОБА_1, яка у встановлений законом строк 23 лютого 1994 року звернулась до Другої полтавської державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини із заявою про її прийняття, тому є такою, що прийняла спадщину (а.с.18).

Інші спадкоємці першої черги за законом відсутні.

Постановою нотаріуса Першої полтавської державної нотаріальної контори, виконуючого обовязки завідувача Другої полтавської державної нотаріальної контори, ОСОБА_8 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у звязку з тим, що не подано документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії.

Як передбачено ч.2 статті 548 Цивільного кодексу України 1963 року, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Але оскільки за спадкодавцем право власності на 9/20 частин спірного домоволодіння у встановленому законом порядку зареєстровано не було, спадкоємець позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадкове майно позасудовим порядком.

В той же час ОСОБА_2 не є спадкоємцем ОСОБА_6 ні за законом, ні за заповітом.

Тому ОСОБА_2, не будучи учасником спадкових правовідносин, не є належним відповідачем за позовом ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.

За відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усуненні їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. На цю обставину звертає увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-754/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» та Пленум Верховного суду України у п.24 Постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Тому належним відповідачем в даній справі має бути Територіальна громада м.Полтави в особі Полтавської міської ради.

Відповідно до ст.10 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

ОСОБА_1 позов предявила до ОСОБА_2, клопотань щодо заміни первісного відповідача на належного суду не подавала.

Відповідно до ст.33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов предявлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

За відсутності такого клопотання суд позбавлений можливості залучити Територіальну громаду м.Полтави до участі у справі в якості належного відповідача.

Тому в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно необхідно відмовити.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При цьому п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки ЦК України набрав чинності з 1 січня 2004 р., норми ст. 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 р., а отже визнати право власності за набувальною давністю суд може не раніше 1 січня 2011 року.

На підставі викладеного чинним цивільним законодавством набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за субєктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 володіє та користується спірними 9/20 частинами домоволодіння по вул.Тімірязєва, 29 у м. Полтаві, але відсутні підстави вважати, що даним майном вона заволоділа добросовісно.

При цьому суд виходить з того, що ОСОБА_2, достовірно знаючи, що спірні 9/20 частин житлового будинку їй не належать, оскільки за рішенням суду, яке набрало законної сили. та яке виконано, були виділені ОСОБА_6, після смерті якого спадщину прийняла ОСОБА_1, без згоди спадкоємця, самовільно розпочала користування даним нерухомим майном.

Той факт, що спадкоємець ОСОБА_6, який прийняв спадщину, та якому спадщина належить з моменту її відкриття, - ОСОБА_1 не має доступу до спадкового майна через встановлений паркан та закриті двері, також свідчить про недобросовісність заволодіння цим майном відповідачем ОСОБА_2

Пояснення відповідача, що вона доглядала за спірним майном, здійснювала його ремонт, також не свідчать про добросовісність заволодіння ним та не тягне за собою переходу до неї права власності.

Крім того, суду не надано доказів того, що вказаним майном ОСОБА_2 володіє безперервно протягом десяти років.

Як зазначила відповідач у своєму зустрічному позові, проживати вона стала у зазначених 9/20 частинах з 2011 року, коли в належній їй частині почала проживати онука ОСОБА_4.

Цю обставину підтвердили в судовому засіданні третя особа ОСОБА_4 та свідки.

Таким чином судом встановлено, що підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відсутні.

В задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити за його безпідставністю.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що твердження відповідача та її представника про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні з даним позовом до суду, не відповідає обставинам справи.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 спадщину після ОСОБА_6 прийняла, на підставі ч.2 ст.548 ЦК України 1963 року така спадщина належить спадкоємцю з моменту її відкриття.

Згідно ст.560 ЦК України 1963 року спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Таким чином вказаною нормою на відміну від ст.1297 ЦК України редакції 2003 року передбачено право спадкоємця, а не його обовязок отримати свідоцтво про право на спадщину.

Статтею 561 ЦК України 1963 року передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Кінцевий строк, коли може бути видане свідоцтво, не встановлений.

Тому перебіг позовної давності для вимог ОСОБА_1 розпочався не з дня подання заяви про прийняття спадщини чи закінчення шестимісячного строку після її відкриття, а з дня винесення нотаріусом постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину з 29 вересня 2016 року (а.с.19).

На підставі викладеного в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 9/20 частин жилого будинку за набувальною давністю необхідно відмовити.

Оскільки при відкритті провадженні у справі ОСОБА_1 та при прийняття зустрічного позову ОСОБА_2 судом було відстрочено їм сплату судового збору в повному обсязі, у звязку з відмовою в задоволенні позовних вимог та зустрічних позовних вимог з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь держави судовий збір у розмірі по 1616,20 грн. з кожного (2167,40 грн./1% від ціни позову/ 551,20 грн. /сплаченого судового збору/ = 1616,20 грн., що підлягає доплаті).

Керуючись ст.ст.209, 213 - 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 9/20 частин жилого будинку за набувальною давністю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1616,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1616,20 грн.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний термін з дня його проголошення.

Головуючий О.А.Самсонова

25.04.2017