Постанова № 66273328, 28.04.2017, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/20029/16-а

Провадження № 2-а/638/155/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2017 року м. Харків

Суддя Дзержинського районного суду м. Харків В.М. Хайкін, розглянувши одноособово в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова про зобовязання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 О. М звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова про зобовязання вчинити певні дії. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 до березня 2002 року проживала у Дзержинському районі АДРЕСА_1, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де з 21.10.2002 року перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. 04.03.2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 особисто звернулася до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова із заявою про призначення пенсії за віком та необхідними для призначення пенсії оригіналами та копіями документів. Службовими особами ОСОБА_2 ПФУ відмовлено в прийнятті заяви з додатками на підставі того, що у ОСОБА_1 відсутній внутрішній паспорт з реєстрацією в м. Харкові. 14.03.2016 року заяву від 04.03.2016 року про призначення пенсії за віком з доданими оригіналами, нотаріально посвідченими копіями, копіями документів, необхідними та достатніми для призначення пенсії направлено поштою рекомендованим листом до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова. Листом №147/Г-11 від 04.04.2016 року ОСОБА_2 ПФУ повідомлено, що заява про призначення пенсії подається безпосередньо до управління. Заява надіслана поштою. З надісланих документів не вбачається, що ОСОБА_1 проживає на території України. Документи про стаж та вік подані у копіях. 11.05.2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом порушеного права. Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.06.2016 року по справі №638/8065/16-а в задоволенні позову ОСОБА_1 до УПФУ в Дзержинському районі м. Харкова відмовлено. 10.11.2016 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_5 вдруге особисто звернувся до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова із заявою про призначення пенсії за віком з необхідними та достатніми для призначення пенсії за віком оригіналами та копіями документів. Листом №18332-02/26 від 02.12.2016 року ОСОБА_2 ПФУ відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з тих підстав, що відповідно до статті 49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії не провадиться на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором. З державою Ізраїль немає ратифікованого договору у сфері пенсійного забезпечення. Вважає протиправним не призначення пенсії ОСОБА_1 за віком, а тому просить суд позов задовольнити, зобовязати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення, тобто з 04.03.2016 року.

Представник відповідача - ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова надав до суду заперечення, в яких зазначив, що у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, паспорт громадянина України у ОСОБА_1 відсутній, оскільки він був зданий на постійне місце проживання за кордон до Ізраїлю. ОСОБА_2 позивачу відмовлено у призначенні пенсії протоколом від 11.11.2016 року, про що позивача повідомлено листом від 02.12.2016 року №18332-02/26. Вважає, що рішення прийнято в межах повноважень та згідно чинного законодавства України і не порушено прав та законних інтересів позивача.

У відповідності до пункту 2частини 1статті 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Суддя, оцінивши повідомлені представником позивача, представником відповідача обставини, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено матеріалами справи, постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.06.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 року, по справі №638/8065/16-а в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова відмовлено.

10.11.2016 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_5 вдруге звернувся до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова із заявою про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 (а. с. 8).

ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова від 02.12.2016 року вих. №18332-02/26 позивача та її представника повідомлено про те, що надані документи розглянуті та в призначенні пенсії за віком відмовлено з тих підстав, що відповідно до статті 49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії не провадиться на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором. З державою Ізраїль немає ратифікованого договору у сфері пенсійного забезпечення. Окрім того, Шевченківський район м. Харкова не є ні місцем проживання позивача, ні місцем реєстрації (а. с. 9).

Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту (п. 1, 6, частини 1 статті 92 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 №15-рп/2000 закони, правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року визнані такими, що не відповідають Конституції України, є неконституційними, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел і забезпечуються частиною 2 статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються в зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до частини 3 статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Водночас, пункт 2 частини 1 статі 49, статтю 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» конституційне право на соціальний захист поставлено в залежність від факту укладання Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів в тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

З наведених підстав, положення пункту 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсій пенсіонерам на час постійного проживання, перебування за кордоном в разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір, суперечать Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадян України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості.

Відповідно до статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України» в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Згідно з положеннями статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина 3 статті 25 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання чи місця проживання», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання із збереженням усіх конституційних прав.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ від 06.03.2008 року №2, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Україна є соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (стаття 1 та частина перша статті 8 Основного Закону України).

У Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що «верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності». Складовою верховенства права є правова визначеність, яка, зокрема, знаходить свій вияв у принципі законних (легітимних) очікувань.

У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі ОСОБА_6 Дайн проти Міністерства внутрішніх справ (Yvonne Van Duyn v. Home Office 04.12.1974) висловив правову позицію, за якою принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, ця держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відтак, обґрунтованими (легітимними) сподіваннями особи є очікування можливості ефективного здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі, якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями цих прав.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань суду достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналогічна позиція висловлена у рішенні Верховного суду України від 06.10.2015 року та 12.05.2015 року, постанові Вищого адміністративного суду України від 05.09. 2013 року по справі К/9991/22721/12.

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно статті 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Також, відповідно до статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про необхідність захисту права позивача ОСОБА_1 на призначення пенсії шляхом визнання дій відповідача щодо відмови в такому призначенні неправомірними та зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення, що відповідає вимогам частини 2 статті 11 КАС України.

Водночас, суд відхиляє твердження представника позивача, що пенсію необхідно призначити з моменту першого звернення із заявою про призначеня пенсії до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України, тобто з 04.03.2016 року, виходячи з наступного.

Статтею 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено, що за загальними правиламипенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Так, дійсно 04.03.2016 року представник ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова із заявою про призначення пенсії за віком (Додаток 2 до Порядку), проте для підтвердження страхового стажу позивача разом із заявою було надано довідку про заробіток для обчислення пенсії управління освіти Дзержинської районної ради в м. Харкові від 23.06.2008 року №1085, яка не відповідала вимогам, встановленим нормативними актами, зокрема, не вказано на підставі яких первинних документів вона видана, не дано згоду на перевірку відомостей зазначених в довідці.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.06.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 року, по справі №638/8065/16-а в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова відмовлено. При цьому судами було наголошено, що відповідачем - ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова не було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком позивача ОСОБА_1, а лист від 01.02.2016 року №1272/03-33/5 не встановлює будь-яких зобов'язань та не змінює права позивача на пенсійне забезпечення, не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії, а є відповіддю на звернення представника позивача, з чітким роз'ясненням, які дії необхідно вчинити та які документи необхідно надати, а отже правові підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюються іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обовязковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, суд вважає необхідним призначити пенсію з моменту звернення представника ОСОБА_1 ОСОБА_5 із заявою про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова саме з 10.11.2016 року.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова про зобовязання вчинити певні дії підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 71, 86, 94, 99, 100, 158-167, 183-2 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова про зобовязання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати дії ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії - неправомірними.

Зобовязати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІН НОМЕР_1, пенсію за віком з 10.11.2016 року, тобто з дати звернення.

Стягнути з ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІН НОМЕР_1, витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 (пятсот пятдесят одну) грн. 20 коп.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня її проголошення. У разі, якщо рішення ухвалено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.

Постанова набирає законної сили після спливу вказаного строку на її оскарження.

У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя: