Ухвала суду № 66273024, 26.04.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/313/2017(м)

221/3905/15-ц

Єдиний унікальний номер 221/3905/15-ц

Номер провадження 22-ц/775/313/2017(м)

Головуючий в 1 інстанції Овчиннікова О.С.

Доповідач Лопатіна М.Ю.

Категорія 21

У Х В А Л А

Іменем України

26 квітня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.

суддів Мироненко І.П., Принцевської В.П.,

при секретарі Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2,третя особа: Волноваська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування земельної частки (паю),

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 16 березня 2017 року,

в с т а н о в и в:

В вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 21 вересня 2000 року державним нотаріусом Волноваської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 був посвідчений договір дарування, згідно якого нею було подаровано ОСОБА_2 право на земельну частку (пай), площею 9,31 умовних кадастрових гектарів на території КСП «Птахофабрика Ближня» в Волноваському районі Донецької області. З огляду на те, що між нею та відповідачем фактично було укладено договір оренди земельної частки (паю) і вона, під впливом омани з боку ОСОБА_2, підписала у нотаріуса чистий папір, нібито для фіксування отримання грошей за оренду, просила визнати цей договір дарування удаваним, визнавши дійсним договір оренди даної земельної частки (паю), укладений між нею та відповідачем 21 вересня 2000 року зі сплатою орендної плати в розмірі 500 грн. на рік строком на 10 років. Крім того, просила зобовязати ОСОБА_2, за умовами договору оренди, видати їй державний акт, оформлений на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) у розмірі 9,31 умовних кадастрових гектарів з виділенням землі в натурі та зобовязати відповідача виплатити їй орендну плату за користування землею по тим розцінкам, які були в період з 2011 по 2015 роки.

В лютому 2016 року позивач змінила позовні вимоги та посилаючись на те, що відповідач ввів її в оману шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, а саме те, що вони укладають договір оренди земельної ділянки, просила визнати недійсним договір дарування від 21 вересня 2000 року, посвідчений державним нотаріусом Волноваської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, за яким вона подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар право на земельну частку (пай) у розмірі 9,31 умовних кадастрових гектарів.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 16 березня 2017 року у задоволенні даного позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 з таким судовим рішенням не погодилася та подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вона не мала наміру укладати договір дарування, а тому не підписувала такий договір, при цьому її підпис в договорі дарування виконаний нею на чистому аркуші паперу раніше, ніж був виконаний текст договору. Також місцевий суд не звернув уваги на те, що вона взагалі не отримувала сертифікат на право на земельну частку (пай) та фактично не могла ним розпоряджатись. Крім того, позивач посилалась на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив їй в задоволенні клопотань про призначення технічної експертизи та про витребування з державної нотаріальної контори матеріалів наряду (справи) з оформлення оспорюваного договору дарування, а з державної адміністрації - книги реєстрації сертифікатів права на земельну частку (пай).

Сторони та представник третьої особи в судове засідання апеляційного суду не зявились.

Позивач надала заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, вимоги апеляційної скарги підтримала.

Відповідач та його представник ОСОБА_4, діюча за довіреністю, в своїх заявах до апеляційної інстанції, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, відхилити апеляційну скаргу, справу розглянути за їх відсутності.

Представник третьої особи також направив до суду заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності.

Згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції при вирішенні справи встановлено, що позивачу, на підставі сертифіката серії ДН №0219769, виданого 25 квітня 2000 року Волноваською районною державною адміністрацією та зареєстрованого 25 квітня 2000 року за № 491 у Волноваській районній державній адміністрації, належало право на земельну частку (пай), площею 9,31 умовних кадастрових гектарів на території КСП «Южний» КСП «Птахофабрика Ближня» с. Рибинське Волноваського району Донецької області (т. 1 а.с.84, 229)

Відповідно до договору дарування права на земельну частку (пай) від 21 вересня 2000 року, посвідченого державним нотаріусом Волноваської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 та зареєстрованому в реєстрі під №2899, позивач подарувала відповідачу право на вищезазначену земельну частку (пай) (т.1, а.с.84).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, керувався вимогами ст. 57 ЦК Української РСР 1963 року та дійшов висновку про недоведеність позову, оскільки обставини укладення спірного договору, його зміст та умови не містять підстав для визнання його недійсним, як укладеного під впливом обману.

Зазначені висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з пунктами 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року цей Кодекс набирає чинності з першого січня 2004 року. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, до них застосовуються положення Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року.

Відповідно до ст. 243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Згідно зі ст. ст. 227, 244 ЦК Української РСР договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.

В силу ч. 1 ст.. 57 ЦК Української РСР, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 12 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 квітня 1978 року № 3 (зі змінами, внесеними згідно з постановами пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13, від 04 червня 1993 року № 3 та від 25 травня 1998 року № 15), при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що спірний договір був підписаний нею під впливом обману з боку відповідача, оскільки, вона не мала наміру дарувати належне їй право на земельну частку, а тільки бажала передачу землі в оренду, а у нотаріуса вона підписувала чистий звичайний лист паперу, нібито для фіксування отримання грошей за оренду.

З огляду на те, що такі доводи позивача не знайшли своє підтвердження у процесі розгляду справи, оскільки не були доведені належними і допустимими доказами, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову .

При цьому суд врахував, що 03 червня 2011 року ОСОБА_1 вже зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування від 21 вересня 2000 року, але з підстав його укладення на вкрай невигідних умовах внаслідок збігу тяжких обставин. В своєму позові позивач посилалась на те, що на час укладення угоди вона була звільнена у звязку з ліквідацією підприємства, мала двох малолітніх дітей, яких утримувала без чоловіка, мала потребу у житлі, а тому уклала угоду з ОСОБА_2 Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 04 листопада 2013 року рішення Волноваського районного суду Донецької області від 27 червня 2013 року було скасоване та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 ( т.1 а.с.85-88).

Також при розгляді справи місцевим судом було зясоване, що 21 травня 2012 року СВ Волноваського РВ ГУ МВС України в Донецькій області було порушено кримінальну справу №55-2012-03-1259 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, за фактом підробки підпису ОСОБА_1 в оспорюваному договорі дарування. ( т.1 а.с.49,50). З висновку почеркознавчої експертизи № 616 від 01 жовтня 2014 року, яку було проведено у кримінальному провадженні, встановлено, що підпис та рукописний текст від імені позивача в договорі даруванні права на земельну частку (пай) від 21.09.2000 року серії АВН №537923, укладений між ОСОБА_2В та ОСОБА_6 (ОСОБА_1В.) виконаний останньою (т.2, а.с.96-101).

З огляду на висновки зазначеної експертизи, колегія суддів вважає неспроможним довід позивача про те, що вона у нотаріуса підписувала чисті звичайні (магазинні) листи паперу, оскільки оспорюваний договір виконаний на спеціальному бланку нотаріальних документів.

Посилання ОСОБА_1 на те, що вона не отримувала сертифікат на право на земельну частку (пай) та фактично не могла ним розпорядитись, апеляційний суд також вважає необґрунтованими, оскільки факт отримання позивачем даного сертифіката встановлено рішенням Апеляційного суду Донецької області від 04 листопада 2013 року, а тому не підлягає доказуванню ( ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

Так, зазначеним судовим рішенням, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування з підстав укладення його на вкрай невигідних умовах в результаті збігу тяжких обставин, встановлено, що позивач отримала сертифікат серії ДН №0219769, виданий 25 квітня 2000 року Волноваською районною Державною адміністрацією та зареєстрований 25 квітня 2000 року за № 491 у Волноваській районній державній адміністрації, про що розписалась і це підтверджувалось довідкою та списком Рибінської сільської ради Волноваського району Донецької області від 06 квітня 2012 року.

Щодо посилань ОСОБА_1 на необґрунтоване незадоволення її клопотань судом першої інстанції, то апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Посилаючись на безпідставну відмову суду першої інстанції в задоволенні її клопотань про призначення експертизи та про витребування доказів, позивач таких клопотань в суді апеляційної інстанції не заявила, в судове засіданні апеляційного суду не зявилась, надавши заяву про розгляд справи у її відсутності.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із недоведеності позову.

Докази та обставини, на які посилається заявник у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційний суд, на підставі ст.308 ЦПК України, відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 16 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді