Ухвала суду № 66272601, 19.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2017 року м. Київ К/800/3737/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013

у справі № 826/6513/13-а Окружного адміністративного суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « 1С Мультимедіа Україна»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 08.02.2013 № 0000902202 та № 000091/22.02.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки від 22.01.2013 за № 217/22.2/33144586. Згідно з висновками акту від 22.01.2013 за № 217/22.2/33144586 позивач порушив норми підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.7, 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищив витрати на 441665,00 грн. у податковому обліку за І квартал 2012 року та податковий кредит за березень 2012 року на 88333,00 грн. за наслідками нікчемних правочинів із поставок від ТОВ «ТФ-Левіт» товарів (оптичні носії інформації, диски із записом, DVD дисків), у результаті чого занизив податок на прибуток за І квартал 2012 року на 92750,00 грн. та ПДВ за березень 2012 року на 88333,00 грн.

Висновок про нікчемність правочинів позивача із ТОВ «ТФ-Левіт» обґрунтовано посиланням на ознаки фіктивності його підприємницької діяльності у зв'язку з відсутністю основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення діяльності; відсутністю у позивача доказів транспортування товару.

За наслідками перевірки контролюючим органом стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.02.2013: № 0000902202 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 92750,00 грн. за основним платежем та 23188,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 00009/22.02 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 88333,00 грн. за основним платежем та 22083,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ «ТФ-Левіт» товарів (оптичні носії інформації, диски із записом, DVD дисків) від імені цього постачальника на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит за відповідні податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту, ДПІ посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 05.09.2012 № 3469/22-9/37100893 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТФ-Левіт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за березень 2012 року», яким встановлено відсутність між позивачем та його контрагентом поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків; відсутність основних засобів, трудових ресурсів, транспортних засобів, торгівельного обладнання, тощо; доказів транспортування товару.

Апеляційний сцд, на відміну від суду першої інстанції, на підставі оцінки приєднаних до справи доказів, а саме: завірених копій видаткових та податкових накладних, банківських виписок, товарно-транспортних накладних - за відсутності з боку контролюючого органу доказів, які б беззаперечно підтверджували безтоварність господарських операцій з поставки позивачу від ТОВ «ТФ-Левіт» товарів, зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку відповідача на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача з податку на прибуток та ПДВ сум витрат та податкового кредиту відповідно. Оцінка доказів судом апеляційної інстанції зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко