Ухвала суду № 66270973, 29.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 року м. Київ К/800/22714/13

№ К/800/22714/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (МДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2013

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013

у справі № 2а-13754/12/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „НТК"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби: № 0000592212 від 11.06.2012, № 0000602212 від 11.06.2012, № 0000582212 від 11.06.2012.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 постанову суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000602212 від 11.06.2012, прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено; в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі МДПІ просить скасувати постанову суду першої інстанції та частково постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), земельного податку згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 22.05.2012р. №660/22-104/32582771. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР), п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п. 138.2., ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК), занижено податок на прибуток у розмірі 387835 грн.( у тому числі: у 3-у кварталі 2010 року - 334912 грн., у 2-у кварталі 2011 року - 10298 грн., у 3-у кварталі 2011 року - 20022 грн., у 4-у кварталі 2011 року - 22603 грн.); п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.3.1 п.7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 167/98-ВР), п. 198.3 ст. 198 ПК України: занижено податок на додану вартість на загальну суму 314414 грн. (в тому числі: за липень 2010 року - 267929 грн., за серпень 2010 року - 465 грн., за квітень 2011 року - 2301 грн., за травень 2011 року - 4598 грн., за червень 2011 року - 2056 грн., за липень 2011 року - 5397 грн., за серпень 2011 року - 6877 грн., вересень 2011 року - 5137 грн., жовтень 2011 року - 4900 грн., листопад 2011 року - 4725 грн., грудень 2011 року - 10029 грн.); ст. 14, 15, 17 Закону України „Про плату за землю": занижено земельний податок за період з 01.07.2010 по 31.12.2010 на 7075, 80 грн. та не подано податкову декларацію з плати за землю за 2010 рік.

За результатами перевірки МДПІ відносно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.06.2012: № 0000582212 - про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 471563 грн.(в тому числі: основний платіж - 387835 грн., штрафні (фінансові) санкції - 83728 грн.); № 0000592212 - по визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 390782 грн. (в тому числі: основний платіж - 314414 грн., штрафні (фінансові) санкції - 76368 грн.); № 0000602212 - про визначення податкового зобов'язання із земельного податку у сумі 9415, 75 грн. (в тому числі: основний платіж - 7075, 80 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1938, 95 грн.).

У судовому процесі встановлено, що між ВАТ „Рубежанський картонно-тарний комбінат" (ВАТ «РКТК) (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір №108 від 02.01.2005, згідно з яким продавець продає покупцю на умовах EXW (в редакції Інкотермс 2000 року) продукцію за ціною, яка включає витрати на пакування, маркування та завантаження на будь-які транспортні засоби.

За наслідками поставок в липні 2010 року позивачу від ВАТ „РКТК" товарно-матеріальних цінностей (гофрованих ящиків, лотків, прокладок тощо) від імені цього постачальника на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати, витрати та податковий кредит в податкових деклараціях за вище вказані податкові звітні періоди.

На виконання зазначеного договору ПАТ „РКТК" формувалися видаткові первинні документи, в яких окремо вказувалась вартість товару та вартість транспортування.

В подальшому, при продажі товару позивачем на користь ТОВ „Линкруст Л.Т.Д.", вартість сплаченого ПАТ „РКТК" транспортного перевезення додавалась до вартості товару.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту цієї статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 цієї статті).

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком положень деяких статей) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті).

Відповідно до абзаців першого - третього пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 статті 198 ПК (в редакції, чинній станом на квітень 2011 року).

Згідно з положеннями пункту 138.1 статті 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 цієї статті).

Відповідно до абзацу першого підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту, а витрат, що формують собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), до витрат в податковому обліку обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Вище наведені норми не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум валових витрат, витрат та податкового кредиту, МДПІ посилається на те, що згідно з наданих позивачем товарно-транспортних накладних він не здійснював транспортування товару, придбаного у ВАТ „РКТК", у зв'язку з чим позивач не мав права збільшувати витрати та податковий кредит на суми, нараховані для відшкодування ВАТ «РКТК» витрат на транспортування товару до кінцевого покупця (ТОВ «Линкруст Л.Т.Д.»).

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цих норм товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару та умов поставки, як документ, на підставі якого відбувається оприбуткування товару.

Відповідно до положень частин першої, другої ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судами встановлено, що товарно-транспортні не мають дефектів форми, змісту або походження, підтверджують переміщення (транспортування) продукції ВАТ «РКТК», проданої позивачу, до кінцевого споживача, переадресація на якого, як покупця, зроблена позивачем.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доказів, приєднаних до справи, а саме: копій договорів, копій видаткових на податкових накладних, виписок по банківському рахунку, товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості на продукцію, актів звірки взаємних розрахунків, банківських виписок по рахунку, доказів подальшої реалізації позивачем придбаного ним у ВАТ „РКТК" товару - встановили факт придбання позивачем товару у ВАТ «РКТК» та факт сплати позивачем за цей товар ціни, яка згідно з умов договору включала і витрати на транспортування товару. Умови договору між позивачем та ВАТ «РКТК» щодо транспортування товару не суперечить чинному законодавству. За відсутності з боку МДПІ доказів, які б містили обґрунтовані сумніви щодо реального характеру поставки позивачу від ВАТ „РКЕК" товару, суди першої та апеляційної інстанцій зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку МДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірного зменшення у податковому обліку позивача з податку на прибуток та ПДВ сум валових витрат (витрат) та податкового кредиту. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Доводи, наведені МДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставне донарахування позивачу сум грошових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ.

Відповідно до ст. 224 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи відповідно до частини 2 ст. 220 КАС здійснено в межах касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко