Ухвала суду № 66270926, 18.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

18.04.2017 м. Київ № К/800/22634/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Голубєвої Г.К., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 у справі №826/18489/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Промстройснаб» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2014 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Промстройснаб» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 14.11.2013 №87726552207.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 скасована постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2014 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.11.2013 №87726552207.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «Будспецкомплекс» за грудень 2012 року та січень 2013 року, за результатами якої складено акт від 30.10.2013 №580/26-55-22-07/24082480.

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податковою кодексу України, в результаті чого занижено зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 812 511,00грн.

У зв'язку із встановленням допущення позивачем зазначених вище порушень податкового законодавства Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №87726552207 від 14.11.2013, яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1218767,00грн. в тому числі за основним платежем в сумі 812511,00грн. та штрафні санкції в розмірі 406256,00грн.

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності фінансово-господарських відносин з контрагентом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДСПЕЦКОМПЛЕКС» укладено договори поставки №32 від 28.11.2012 та №5 від 15.01.2013.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з вищенаведеним суб'єктом господарювання, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актами прийому-передачі, специфікаціями до договорів, квитанціями до податкових накладних, банківською випискою.

Апеляційним судом були досліджені усі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також підтвердження реального виконання сторонами господарських операцій за перевірямий період первинними документами податкового обліку, які відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В той же час, суд першої інстанції в обґрунтування неправомірності формування податкового кредиту позивачем вказав на наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, не здійснюючи, при цьому, дослідження аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Отже, наведені судом першої інстанції обставини, з огляду на правила формування податкового кредиту, регламентовані положеннями Податкового кодексу України не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів та робіт з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини у справі, а також враховуючи доведення позивачем дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, надання всіх первинних документів, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «БУДСПЕЦКОМПЛЕКС», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів, відтак апеляційний суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Окрім того, апеляційний суд дійшов вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

В розрізі наведеного вище, судова колегія касаційної інстанції вбачає законні підстави погодитись з висновком апеляційного суду про правомірність формування позивачем податкового кредиту, який зроблено з правильною оцінкою усіх доказів в сукупності та обставин у даній справі.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.В.Борисенко Г.К.Голубєва