Ухвала суду № 66269162, 27.04.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Моцний О.С.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2017 р. справа №242/1780/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.,

суддів Міронової Г.М., Чебанова О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 08 квітня 2016 року у справі № 242/1780/16-а за позовом ОСОБА_2 до Інспектора взводу з обслуговування СП № 1 батальйону Головного Управління Національної Поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дії протиправними та скасувати постанову відповідача від 29 березня 2016 року, серія № 473577 про притягнення до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 8 квітня 2016 року позовну заяву залишено без руху, з підстав не відповідності її вимогам статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) в частині несплати судового збору.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу місцевого суду скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування апеляційної скарги наведено, що за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується у порядку та розмірах, установлених Законом про судовий збір.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2016 року апеляційну скаргу позивача залишено також без руху, а наступною від 15 червня 2016 року, повернуто з підстав не усунутих недоліків в частині оплати судового збору.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2017 року ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 195 КАС України, встановила наступне.

Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без руху, діяв на підставі ч.1 ст. 108 КАС України, якою передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 106 КАС України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Залишення без руху даного позову обумовлено тим, що позивачем не було додано підтвердження сплати судового збору.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі Закон № 3674-VI).

За статтями 1, 2 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками цього платежу є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особипідприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 67 Конституції України).

Відповідно до статті 87 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частина 2 статті 3 Закону № 3674-VI містить перелік обєктів, за які не справляється судовий збір, а його стаття 5 перелік субєктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг <…>, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.

У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року № R (81) 7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України».

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною другою цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника судового збору. Зокрема, за підпунктом 2 пункту 3 частини другої цієї статті за подання апеляційної скарги на рішення суду <…> встановлена ставка у відсотковому відношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до цієї ж статті за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особапідприємець/юридична особа/субєкт владних повноважень).

Відповідно до статті 287 КпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною пятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 288 КпАП постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи [так само як постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пункти 1, 2 цієї частини статті)] про накладення адміністративного стягнення <…> може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у порядку, визначеному КАС, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Наведеним вище нормам статті 288 КпАП кореспондують положення підпункту 2 частини першої статті 18 КАС щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також статті 1712 КАС, що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

У частині четвертій статті 288 КпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис про те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обовязком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах.

Отже, відповідно до положень статті 287 КпАП у поєднанні із частиною четвертою статті 288 цього Кодексу у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого КУпАП, суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.

У частині четвертій статті 288 КУпАП видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом № 3674-VI.

Відповідно до положень статей 3, 4, 5 Закону № 3674-VI серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору. У взаємозв'язку із статтею 288 КУпАП цей Закон не встановлює підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовою особою), який наклав адміністративне стягнення і який з огляду на своє процесуальне становище відповідача не підпадає і не може підпадати під категорію суб'єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладення адміністративного стягнення.

Ретроспективний аналіз встановленого статтею 288 КУпАП права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження та підстави звільнення від сплати державного мита встановлені і діють в редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Положення зазначеної статті у цій редакції з урахуванням окремих змін та доповнень, що в основному не зачіпають положень щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, є чинними й діють з 16 листопада 2008 року.

За Декретом Кабінету ОСОБА_4 України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом № 3674-VI) державне мито справлялося із: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, <...>, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, <...>. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.

З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон України "Про судовий збір", який із цієї дати не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд в порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень органів державної влади, як-от правила частини четвертої статті 288 КпАП, або обмежив можливість прийняття таких актів у майбутньому, наприклад частини другої статті 239-1 КАС в редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIІI «Про забезпечення права на справедливий суд», згідно з якою за подання і розгляд заяви з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, судовий збір не сплачується, тоді як у Законі № 3674-VI такої підстави для звільнення від сплати судового збору немає.

Таким чином, у справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КпАП, статей 2, 3, 4 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. КпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

З огляду на вищезазначене, висновки суду першої інстанції про те, що позивач повинен сплатити судовий збір при зверненні до суду з вказаним позовом не узгоджуються з приписами частини четвертої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду про залишення без руху адміністративного позову підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої для продовження розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №21-1410а16, яка відповідно до приписів частини 2 статті 161 та статті 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що судом першої інстанції допущено порушення процесуального права, то судове рішення суду першої інстанції від 8 квітня 2016 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст.195, 197, 204-206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 08 квітня 2016 року у справі № 242/1780/16-а за позовом ОСОБА_2 до Інспектора взводу з обслуговування СП № 1 батальйону Головного Управління Національної Поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий:І.В.Сіваченко

Судді: Г.М.Міронова

ОСОБА_5