Ухвала суду № 66269108, 18.04.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

18 квітня 2017 рокусправа № 808/9005/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя:Ясенова Т.І.

судді: Суховаров А.В. Головко О.В.

секретар судового засідання:Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Запорізької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажно-будівельна компанія» до Запорізької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Монтажно-будівельна компанія» (далі за текстом - ТОВ «МБК») звернулось до суду з адміністративним позовом до Запорізької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі Запорізька ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення 15 №0001222201 від 10.07.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 3 401 020,50 грн., у тому числі за основним платежем 2 267 347 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 133 673,50 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам відповідача про недоведеність первинними документами виконання господарських операцій позивача з підприємствами-контрагентами. Всі первинні документи, що стосуються ТОВ «МБК» по відносинам з постачальникам-субпідрядникам за період з 01.10.2012 по 31.12.2014 складені з порушенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не мають юридичної сили, не можуть бути підставою для бухгалтерського і податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток та податку на додану вартість. Відображенню у податковій звітності підлягає лише та з господарських операцій, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений на первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат інших підприємств.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги представник позивача вказує на формальність та безпідставність її доводів та справедливість судового рішення. Вказує на те,

що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку.

В обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що первинним документам, що були надані позивачем як під час проведення перевірки та і до суду, в повній мірі підтверджено здійснення господарських операцій з контрагентами. На час підписання договорів та здійснення господарських операцій усі контрагенти позивача: були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, мали право видавати податкові накладні, були реально діючими субєктами підприємницької діяльності, мали діючу ліцензію на здійснення господарської діяльності та дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки. Будь-яких вироків у кримінальній справі за обвинуваченням посадових осіб контрагентів у здійсненні фіктивної діяльності чи ухилення від сплати податків не існує. Надані представником відповідача протоколи допитів свідка не є належними доказами у розумінні процесуального законодавства, оскільки заперечення керівником підприємства своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності створеної ним юридичної особи не є достатньо обєктивною та достовірною інформацією, позаяк відповідні пояснення можуть бути надані з метою можливого уникнення кримінально-правових наслідків. Крім того, за звичаями ділового обороту, укладення договорів не вимагає обовязкової присутності директорів обох контрагентів, достатнім є обмін екземплярами документів поштою або через представників (курєром). Також відповідачем не надано жодного доказу порушення позивачем ОСОБА_1 кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, додаткові письмові пояснення, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» зареєстроване як юридична особа 31.07.2001 року. На податковий облік органами державної податкової служби взято 09.08.2001 за номером 713-к, станом на день підписання акту перебуває на обліку в ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя, в тому числі і як платник податку на додану вартість.

Посадовими особами ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на підставі наказу від 24.04.2015 № 205 проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «МБК» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014, результати якої оформлені актом від 24.06.2015 №67/08-29-22-0108/31598841.

Відповідно до висновків вказаного акта перевірки, перевіркою встановлено порушення товариством, зокрема, вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 ОСОБА_1 кодексу України. ТОВ «МБК» сформувало податковий кредит у період з 01.10.2012 по 31.12.2014 на підставі первинних документів, що підтверджували господарські операції, які фактично не відбувались що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 2 267 347,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя прийнято податкове повідомлення рішення від 10.07.2015 №0001222201 (форми «Р»), яким підприємству збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 2 267 347,00 грн. за основним платежем та нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 133 673,50 грн.

Відповідно до матеріалів справи, 02.07.2012 між ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» (генпідрядник) та ТОВ «Капіталбуд Сервіс» (субпідрядник) укладено договір № 494. На виконання умов договору субпідрядник зобовязується на свій ризик, власними силами із власних матеріалів та матеріалів ТОВ «Монтажно-будівельної компанії» виконати будівельно-монтажні роботи на обєктах генпідрядника. ТОВ «Капіталбуд Сервіс» протягом жовтня 2012 року, листопада 2012 року, грудня 2012 року виписало в адресу ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» податкові накладні та акти виконаних робіт на загальну суму 2063151,18 грн., у т.ч. ПДВ 343858,53 грн. Розрахунки здійснювалися коштами через розрахунковий рахунок. В податковому обліку витрати з придбання послуг у ТОВ «Капіталбуд Сервіс» включені платником до складу витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування, у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік у розмірі 1719293,00 грн.

03.05.2012 між ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» (покупець) та ТОВ «Старт Альянс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №30507 на виконання якого, ТОВ «Старт Альянс» протягом жовтня 2012 року виписало в адресу ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» податкові та видаткові накладні на поставку будівельних матеріалів на загальну суму 564474,00 грн., у т.ч. ПДВ 94078,98 грн. Розрахунки між підприємствами здійснювалися коштами через розрахунковий рахунок. В податковому обліку витрати з придбання послуг у ТОВ «Старт Альянс» включені платником до складу витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування, у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік у розмірі 470395,00 грн.

Крім того, між ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» (генпідрядник) та ПП «ІТ Спецпроммонтаж» (субпідрядник) укладено договір від 29.04.2013 №519. За умовами договору субпідрядник зобовязується на свій ризик, власними силами із власних матеріалів та матеріалів позивача виконати будівельно-монтажні роботи на обєктах генпідрядника. ПП «ІТСпецпроммонтаж» протягом 2013 року виписало в адресу позивача податкові накладні та акти виконаних робіт на загальну суму 6262485,30 грн., у т.ч. ПДВ 1043749,00 грн. Розрахунки за виконанні роботи здійснювались у безготівковій формі на розрахунковий рахунок. В податковому обліку витрати з придбання послуг у ПП «ІТСпецпроммонтаж» включені платником до складу витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування, у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік у розмірі 5218738,00 грн.

Між ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» (генпідрядник) та ТОВ «Укрелектростандарт» (субпідрядник) укладено договір від 01.11.2013 №544 згідно якого субпідрядник на свій ризик, власними силами із власних матеріалів та матеріалів ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» виконати будівельномонтажні роботи на обєктах генпідрядника. ТОВ «Укрелектростандарт» протягом 2013-2014 років виписало в адресу ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» податкові накладні та акти виконаних робіт на загальну суму 2495529,60 грн., у т.ч. ПДВ 415921,60 грн. Розрахунки між підприємствами здійснювались у безготівковій формі через розрахунковий рахунок. В податковому обліку витрати з придбання послуг у ТОВ «Укрелектростандарт» включені платником до складу витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування, у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік у розмірі 624884,00 грн., за 2014 рік у сумі 1454724,00 грн.

Між ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» (генпідрядник) та ТОВ «ОСОБА_2 Компані» (субпідрядник) укладено договір від 10.01.2014 №547 згідно якого субпідрядник на свій ризик, власними силами із власних матеріалів та матеріалів ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» виконати будівельно-монтажні роботи на обєктах генпідрядника. ТОВ «ОСОБА_2 Компані» протягом 2014 року виписало в адресу ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» податкові накладні та акти виконаних робіт на загальну суму 704167,00 грн., у т.ч. ПДВ 117361,20 грн. Розрахунки між підприємствами здійснювались у безготівковій формі через розрахунковий рахунок. В податковому обліку витрати з придбання послуг у ТОВ «ОСОБА_2 Компані» включені платником до складу витрат, що враховуються при визначені обєкта оподаткування, у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік у розмірі 586806,00 грн.

Між ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» (генпідрядник) та ТОВ «Міраброн Плюс» (субпідрядник) укладено договір від 02.04.2014 № 553, згідно якого, субпідрядник на свій ризик, власними силами із власних матеріалів та матеріалів ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» зобовязаний виконати будівельно-монтажні роботи на обєктах генпідрядника. ТОВ «Міраброн Плюс» протягом квітня 2014 року та травня 2014 року виписало в адресу ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» податкові накладні та акти виконаних робіт на загальну суму 955600,50 грн., у т.ч. ПДВ 159276,75 грн. Розрахунки між підприємствами здійснювались у безготівковій формі через розрахунковий рахунок. В податковому обліку витрати з придбання послуг у ТОВ «Міраброн Плюс» включені платником до складу витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування, у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік у розмірі 796383,75 грн.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ОСОБА_1 кодексу України (далі ПК України), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.1 статті 198 ПК України, виникає у разі здійснення операцій, в т.ч. з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Нормами статті 201 ПК України визначено перелік документів, що є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ОСОБА_1 кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Положеннями статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Досліджуючи питання щодо реальності здійснення господарських операцій за вказаними договорами, з урахуванням положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», судом встановлено, що первинні документі відповідають вищенаведеним вимогам чинного законодавства та містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів.

Досліджені акти виконаних робіт, як і інші первинні документи оформлені належним чином, дають можливість визначити місце виконання робіт, визначитись зі змістом та обсягом вказаних господарських операцій, ідентифікувати їх учасників, перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, тобто, у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій. На всіх документах містяться відбитки печатки, яка є засобом ідентифікації юридичної особи відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а отже мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку.

Не можуть бути судом визнані обґрунтованими посилання податкового органу на оформлення актів виконаних робіт з порушенням вимог, щодо складання первинних документів, з посиланням на відсутність деталізації змісту господарських операцій.

Так, виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі виконаних робіт із зазначенням виду виконаних робіт є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг у первинних документах не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Отже, з наданих позивачем первинних документів можливо встановити суть та зміст господарських операцій, вказані документи підтверджують фактичне виконання робіт, їх обсяг. При цьому, деталізація змісту та обсягу господарських операцій відображена у реєстрах до актів виконаних робіт.

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.

Вказаним спростовуються доводи податкового органу щодо відсутності належних доказів реальності виконання сторонами договору.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи податкового органу про відсутність реального характеру вказаних господарських операцій, які ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

Відповідно до пункту 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації №984 від 22.12.2010, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на акт про неможливість проведення зустрічної звірки стосовно іншого платника податків, а також іншу інформацію щодо контрагента позивача, що не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні статті 69 КАС України.

Крім того, відповідно до пункту 4.4. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом ДПА України від 22.04.2011 № 236, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання складається у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою).

Отже акт про неможливість проведення зустрічної лише є документом, що фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки.

Також безпідставними є доводи відповідача щодо порушення податкового законодавства контрагентом позивача, оскільки оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Враховуючи положення частини 2 статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи, діюче законодавство України, так само як ОСОБА_1 кодекс України не передбачає відповідальності у виді донарахування податкових зобов'язань, застосування штрафних санкцій або не підтвердження права на податковий кредит на господарюючого суб'єкта за можливі неправомірні дії свого контрагента; окрім того, не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість іншого платника податку, або на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

У податковому праві визнається критерій добросовісності платника податків, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому ОСОБА_1 кодексом України.

Таким чином, порушення допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

На час здійснення господарських операцій у 2012-2014 роках контрагенти позивача мали спеціальну податкову правосуб'єктність, перебували на обліку платників податків, а також були зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що підтверджується матеріалами справи, та не спростовано відповідачем.

Судом досліджено, первинні документи, які свідчать про подальше використання позивачем у будівництві у жовтні 2012 року отриманих товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Старт Альянс» та реєстри виконаних за 2012 2014 роки будівельних робіт з зазначенням їх вартості, а також довідку про залучення до виконання робіт субпідрядників. Позивачем надані до матеріалів справи копії договорів укладених з генеральними підрядниками даних робіт: ВАТ «Запоріжсталь», ПАТ «Завод напівпровідників», ПАТ «Залк», ПАТ «Запоріжкокс», ПАТ «Калсберг Україна», ПАТ «Феррвідрейдінг», ПІІ у формі ЗАТ «ЗЗРК», ТОВ «Агропроінвест 08», ТОВ «ЗАЗінвестбуд», ТОВ «ЗВА «Лідер Електрик», ТОВ «Квас Бевериджиз», ТОВ «НВП «Преобразователь комплекс», ТОВ «ПЖК Запоріжжя», ТОВ «Фоззі-Фуд», ТОВ «БПК «ОСОБА_2 Реконструкції та розвитку», ТОВ «Ангоб», ПАТ «Укрграфіт», ПАТ «ТПЦ «Україна».

ОСОБА_1 орган, стверджуючи про відсутність у позивача реальних господарських операцій із вказаними контрагентами, не заперечує того факту, що внаслідок цих операцій змінився майновий стан позивача.

ОСОБА_1 органом не надано доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які б допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вказаним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Також, відповідачем не доведено, що укладені між позивачем та його контрагентами договори і первинні документи підписані не уповноваженими на те особами.

Відповідачем не доведено здійснення позивачем та його контрагентом господарських операцій поза межами їх статутної діяльності.

Щодо наданих представником відповідача до суду апеляційної інстанції копій протоколів допиту в якості свідка ОСОБА_3, яка займала посаду директора ТОВ «СтартАльянс» та які, за твердження відповідача, свідчать про фіктивність вказаного підприємства та нереальність господарських операцій позивача з цим підприємством, колегія суддів виходить з наступного.

В силу частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить частина друга статті 2 КК.

Згідно із частиною першою статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 К АС належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не може брати до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду у справах про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Отже, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72 КАС, відповідно до зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: або вироком у кримінальній справі, або постановою у справі про адміністративний проступок.

Відповідно, обставини, встановлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки, не можуть розглядатись як обов'язкові відповідно до частини четвертої статті 72 КАС.

Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Таким чином, не можна вважати протоколи допиту свідка належним доказом фіктивності створення та діяльності підприємства у цій адміністративній справі. Крім того, свідок може змінювати свої показання у процесі кримінального провадження та на стадії судового розгляду справи, чи взагалі відмовитись від раніше наданих показань. Доведення наявності або ж відсутності вини у вчиненні злочину не ґрунтується лише на показаннях свідка, а доводиться сукупністю доказів у справі, оцінка яким надається у вироку суду в кримінальній справі.

Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційної інстанції, доказів наявності кримінальних проваджень, де б посадові особи контрагента позивача мали б процесуальний статус обвинуваченого, також не надано обвинувальних вироків щодо посадових осіб контрагентів позивача у здійсненні фіктивного підприємництва чи ухилення від сплати податків.

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Відповідно до підпункту 4.1.3 пункту 4 ПК, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі невідворотності настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

Чинне законодавство України покладає відповідальність на особу, яка вчинила порушення норм податкового законодавства, і не містить норм, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Європейський суд з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

« 70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1».

Отже, Європейський Суд з прав людини визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі „Інтерсплав проти України).

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.02.2016 у справі № 808/9004/15, залишеного без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажно-будівельна компанія» задоволено, визнано протиправним та скасовано винесене Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області податкове повідомлення рішення від 10.07.2015 №0001212201, яким ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств.

Вказаним рішенням суду було досліджено та встановлено реальність господарських операцій між ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» та контрагентами - ТОВ «Капіталбуд Сервіс», ТОВ «Старт Альянс», ПП «ІТ-Спецпроммонтаж», ТОВ «Укрелектростандарт», ТОВ «ОСОБА_2 Компані», ТОВ «Міраброн Плюс» за період з 01.10.2012 по 31.12.2014 по вказаним господарським операціям, які також є предметом розгляду у цій справі. Також у вказаному судовому рішенні було надано і оцінку вказаним протоколам допиту свідка ОСОБА_3

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій між ТОВ «Монтажно-будівельна компанія» та ТОВ «Капіталбуд Сервіс», ТОВ «Старт Альянс», ПП «ІТ Спецпроммонтаж», ТОВ «Укрелектростандарт», ТОВ «ОСОБА_2 Компані», ТОВ «Міраброн Плюс» та правомірність формування позивачем податкового кредиту у період з жовтня 2012 року по червень 2014 року та, відповідно, протиправність оскаржуваного податного повідомлення рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі №808/9005/15/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі.

Головуючий:Т.І. Ясенова

Суддя:А.В. Суховаров

Суддя:О.В. Головко