Постанова № 66268760, 25.04.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2017 р.Справа № 909/748/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - суддіКравчук Н.М.

суддівБойко С.М.

ОСОБА_1

розглянувшиапеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (надалі ПАТ "Укртрансгаз"), за вих.. № 2924/6 від 03.03.2017р. (вх. № ЛАГС 01-05/1309/17 від 20.03.2017р.)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2017р.

у справі № 909/748/16

за позовом:ПАТ "Укртрансгаз", м. Київ

до відповідача:публічного акціонерного товариства "Тисменицягаз" (надалі ПАТ "Тисменицягаз"), м. Тисмениця, Івано-Франківська область

третя особа-1, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:управління соціального захисту населення Тисменицької

районноїдержавної адміністрації, м. Тисмениця, Івано-

Франківська область

третя особа-2, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2-

Франківськгаз Збут" (надалі ТзОВ "Івано-Франківськгаз Збут"), м. Івано-Франківськ

третя особа-3, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), м. Київ

про стягнення 8 835 147,95 грн. за договором транспортування природного газу

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_3 представник (довіреність № 2-523 від 28.12.2016р.)

від відповідача: ОСОБА_4 представник (довіреність № TS007-ЛВ-456-1216 від 29.12.2016р.)

від третьої особи-1: не зявився

від третьої особи-2: не зявився

від третьої особи-3: ОСОБА_5 представник (довіреність №14-63 від 14.04.2017р.)

Учасникам судового процесу розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22, 27, 28 ГПК України. Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації від учасників судового процесу не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2017р. у справі №909/748/16 (ОСОБА_2 головуючий суддя, судді Грица Ю. І., Кобецька С.М.) в частині стягнення з ПАТ "Тисменицягаз" на користь ПАТ "Укртрансгаз" основного боргу в сумі 7 263 432,60 грн. провадження у справі припинено; в частині стягнення з ПАТ "Тисменицягаз" на користь ПАТ "Укртрансгаз" 766 601,34 грн. пені, 551 371,81 грн. штрафу, 61 765,45 грн. 3 % річних та 191 976,75 грн. інфляційних втрат відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаємних розрахунків, їх сторони, в тому числі позивач, погодили порядок і строки погашення заборгованості, а тому твердження позивача про порушення відповідачем строків оплати вартості послуг балансування, що передбачені договором, та притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення процентів річних, інфляційних втрат, штрафу та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за вказаним договором є безпідставним. В частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 7 263 432,60 грн. суд припинив провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки даний борг був сплачений відповідачем позивачу після порушення провадження у справі.

Не погоджуючись з даним рішенням, ПАТ "Укртрансгаз" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог, а також в частині розподілу витрат по сплаті судового збору. В цій частині прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю, а також повернути позивачу витрати по сплаті судового збору, сплачені за позовні вимоги стосовно стягнення основного боргу в сумі 7 263 432,60 грн., провадження за якими у справі припинено. Зокрема, скаржник зазначає, що спільні протокольні рішення не містять прямих чи непрямих вказівок про зміну умов спірного договору та не є додатковою угодою до договору і не змінюють його умов. Дані рішення стосується виключно джерел та порядку фінансування оплати за пільги та субсидії за природній газ за договором, а саме джерелом фінансування погоджено кошти державного бюджету. Таким чином, наявність даних рішень не припиняє зобовязальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання і не позбавляє кредитора права на отримання сум передбачених умовами договору та ч.2 ст. 625 ЦК України.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 20.03.2017р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_6, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, ОСОБА_7 та ОСОБА_1

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 04.04.2017р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2017р. відкладено розгляд апеляційної скарги на 25.04.2017р.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Представник відповідача проти доводів скаржника заперечив, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/2889/17 від 24.04.2017р.), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Треті особи 1,2 явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Представник третьої особи-3 в судовому засіданні в усному порядку проти доводів скаржника заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши учасників судового процесу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

17.12.2015р. між ПАТ "Укртрансгаз" (оператор) та ПАТ "Тисменицягаз" (замовник) було укладено договір транспортування природного газу №1512000742, згідно із умовами якого оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлену у цьому договорі вартість таких послуг (а.с. 40-50 томІ).

Відповідно до п. 17.1 договору, він набирає чинності з дня його укладення і діє до 31.12.2016 р., умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме, з 01.12.2015р.

За змістом пунктів 2.2, 2.3 договору, послуги надаються на умовах, визначених у кодексі газотранспортної системи, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015р. № 2493, з урахуванням особливостей, передбачених цим договором. До послуг, які можуть бути надані замовнику за цим договором, належать, зокрема, послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї.

Згідно з п. 2.6 договору, замовник має виконувати вимоги, визначені в кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у договорі.

Оператор зобов'язаний, зокрема, своєчасно надавати послуги належної якості; виконувати інші обов'язки, визначені кодексом та чинним законодавством України (п. 3.1 договору).

Згідно з п. 4.1 договору, замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг; дотримуватися обмежень, встановлених цим договором та кодексом, негайно виконувати розпорядження диспетчерської служби позивача; вчасно врегульовувати небаланси тощо.

Відповідно до п. 9.1 договору, у разі виникнення у замовника негативного місячного небалансу та неврегулювання ним негативного місячного небалансу відповідно до кодексу в строк до дванадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, замовник зобов'язаний сплатити оператору за послуги балансування. Негативний місячний небаланс замовника визначається відповідно до кодексу.

У п. 9.4 договору визначено, що оператор до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, надає замовнику на його електронну адресу розрахунок вартості послуг балансування та рахунок-фактуру. Замовник зобов'язаний здійснити оплату у строк, що не перевищує п'яти банківських днів.

Згідно з п. 11.4 договору, послуги балансування оформлюються одностороннім актом за підписом оператора на весь обсяг негативного місячного небалансу, неврегульованого відповідачем відповідно до кодексу та розділу IX цього договору.

На виконання умов договору, позивачем були надані послуги по балансуванню обсягів природного газу в лютому - жовтні 2016р., у належний спосіб, що підтверджується копіями актів надання послуг балансування обсягів природного газу за лютий - жовтень 2016р. на загальну суму 7 263 432,60 грн.

Вартість наданих позивачем послуг балансування обсягів природного газу для врегулювання негативного місячного небалансу відповідача склала 7 263 432,60 грн.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг з балансування обсягів природного газу у визначеному п. 9.4 договору порядку не здійснив.

Дані обставини стали підставою звернення позивача до суду про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 8 835 147,95 грн. за договором транспортування природного газу, з яких 7 263 432,60 грн. - основний борг, 766 601,34 грн. - пеня, 551 371,81 грн. - штраф, 61 765,45 грн. - 3 % річних та 191 976,75 грн. - інфляційні втрати (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог).

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ч.1 ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалося вище, на виконання умов договору транспортування природного газу №1512000742 від 17.12.2015р. протягом лютого-жовтня 2016 року позивачем надано відповідачу послуг балансування обсягів природного газу на загальну суму 7 263 432,60 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач перерахував позивачу 7 263 432,60 грн. за надані послуги за договором №1512000742 від 17.12.2015р., що підтверджується копіями платіжних доручень та відповідних банківських виписок:

- №1514 від 22.02.2016р. на суму 1 510,80 грн. (а.с. 112 том ІІ),

- №10 від 13.12.2016р. на суму 1 416 773,15 грн. (а.с. 71 том ІІ),

- №11 від 28.12.2016р. на суму 260 000,00 грн. (а.с. 134 том ІІ),

- №3 від 09.02.2017р. на суму 1 500 000,00 грн. (а.с. 128 том ІІ),

- №4 від 09.02.2017р. на суму 278 265,56 грн. (а.с. 129 том ІІ),

- №5 від 09.02.2017р. на суму 294 045,92 грн. (а.с. 130 том ІІ),

- №6 від 09.02.2017р. на суму 312 837,17 грн. (а.с. 131 том ІІ),

- №7 від 09.02.2017р. на суму 3 200 000,00 грн. (а.с. 132 том ІІ).

Отже, враховуючи, що основний борг в сумі 7 263 432,60 грн. був сплачений відповідачем позивачу в ході розгляду справи в суді першої інстанції, то місцевий господарський суд правомірно припинив провадження у цій частині позовних вимог на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Порушенням зобовязання відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 13.5 договору зазначено, що в разі порушення відповідачем строків оплати, передбаченим договором, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Абзацом 3 с.2 ст. 231 ГК України визначено, що за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно поданого розрахунку, позивач нарахував пеню в розмірі 766 601,34 грн. за період з 23.03.2016р. по 10.08.2016р., 3% річних в розмірі 61 765,45 грн. за період з 23.03.2016р. по 10.08.2016р., інфляційні втрати в розмірі 191 976,75 грн. за період з квітня по серпень 2016р. та штраф в розмірі 551 371,81 грн. нарахований на підставі абз.3 ч.2 ст. 231 ГК України (а.с. 88-90 том І).

За змістом приписів ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно ст.12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату електроенергії, визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою КМУ №20 від 11.01.2005р.

Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині зазнають імперативного регулюючого впливу держави шляхом прийняття, зокрема, Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону про державний бюджет на відповідний рік, нормами яких передбачено виділення субвенцій на фінансування пільг та субсидій, та інших законодавчих актів, на виконання яких, у свою чергу, було прийнято підзаконні нормативні акти і, зокрема, Постанову КМУ №20 від 11.01.2005.

Незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2016р., 27.12.2016р., 28.12.2016р., 06.02.2017р. між позивачем, відповідачем, Головним управлінням Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, Департаментом фінансів Івано-Франківської ОДА, Фінансовим управлінням Тисменицької РДА, ТзОВ "Івано-Франківськгаз Збут" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" були укладені спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, предметом яких була організація проведення взаєморозрахунку, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (а.с. 81-86, 94-111, 117-126 том ІІ).

З огляду на таке, оформлення та підписання документів, зокрема, таких як протоколи взаєморозрахунків, а в даному випадку - спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, слід вважати лише елементами оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, процедурою реалізації права, дотримання якої є передумовою безпосереднього виділення коштів та фактичних розрахунків за рахунок бюджетних коштів. Дані документи є вторинними та похідними від факту надання відповідних пільг та субсидій певним категоріям юридичних та фізичних осіб, оскільки правовідносини, що регулюються нормами відповідного законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), виникають саме з моменту надання відповідних пільг та субсидій і з цього ж моменту виникає формальне право на отримання бюджетного відшкодування.

Укладаючи зазначені спільні протокольні рішення, позивач і відповідач керувалися спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005р., якою затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015р. №493/688, яким затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію.

Відповідно до підпунктів 1.1 - 1.2 Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015р. №493/688, цей Порядок визначає взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідні департаменти фінансів), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок", ПАТ "Укртрансгаз", ПАТ "Укргазвидобування", виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, в тому числі послуги замовленої потужності, фізичного транспортування природного газу, балансування обсягів природного газу (далі - послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу), теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. № 20 (далі - Порядок). Розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню (далі - акти звіряння) або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) (далі - договори), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ або вугілля, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4, 2.5 Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015р. №493/688, постачальники та/або транспортувальники ресурсів (товарів, послуг), які виявили бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку, складають щомісяця до 10 числа з розпорядниками коштів акти звіряння, а в разі проведення відповідних розрахунків з попередньої оплати ресурсів (товарів, послуг) на строк не більше одного місяця постачальники та/або транспортувальники ресурсів (товарів, послуг) визначають договірну величину споживання ресурсів (товарів, послуг), про що укладають відповідний договір з розпорядниками коштів. Один примірник акта звіряння або договору надається місцевому фінансовому органу для складання зведеного реєстру актів звіряння або договорів. Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків підписуються усіма учасниками розрахунків: відповідним департаментом фінансів, відповідним головним управлінням Казначейства, постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг), Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок", ПАТ "Укртрансгаз", ПАТ "Укргазвидобування", виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами. Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, за електроенергію та природний газ або вугілля додатково погоджуються з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України. Не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення.

Підписання сторонами у 2016-2017 роках спільних протокольних рішень і виконання їх положень, а також положень постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005р., наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015р. №493/688 свідчить, що сторони фактично погодились, що оплата наданих послуг газу за договором №1512000742 від 17.12.2015р., підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі кожного спільного протокольного рішення.

Таким чином, підписуючи спільні протокольні рішення, позивач був поінформований про особливості здійснення розрахунків.

Колегія суддів вважає, що підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, які мають перевагу перед положеннями спірного договору, їх сторони, в тому числі позивач, погодили порядок і строки погашення заборгованості, а тому твердження позивача про порушення відповідачем строків оплати вартості послуг балансування, що передбачені договором, та притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення процентів річних, інфляційних втрат, штрафу та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за вказаним договором є безпідставним.

З огляду на особливості здійснення господарської діяльності підприємствами паливно-енергетичного комплексу та законодавчо-обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що проводять господарську діяльність в енергетичній галузі, вбачається, що ПАТ "Тисменицягаз" було позбавлено можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за послуги з транспортування природного газу, що в свою чергу свідчить про відсутність вини відповідача у прострочені платежів, а відтак в силу ст. 218 ГК України, ст. 614 ЦК України, виключають застосування штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, так само як і нарахування 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання і нарахувань інфляційних втрат на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу позивача на те, що нарахування штрафу в розмірі 7% на підставі абз.3 ч.2 ст. 231 ГК України застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання.

Відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 766 601,34 грн. 3% річних в розмірі 61 765,45 грн., інфляційних втрат в розмірі 191 976,75 грн. та штраф в розмірі 551 371,81 грн. в звязку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Щодо прохання скаржника повернути ПАТ «Укртрансгаз» витрати по сплаті судового збору, сплачені за позовні вимоги стосовно стягнення основного боргу в сумі 7 263 432,60 грн., провадження за якими у справі припинено, то колегія суддів зазначає наступне.

Приписами ч.4 ст. 49 ГПК України встановлено, що якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно здійснює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції залишив оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, то відповідно відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Проте, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що згідно п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Як розяснено у розділі 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013р., статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі зазначено закриття (припинення) провадження (стаття 80 ГПК), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Враховуючи спосіб формулювання даного положення, поняття закриття та припинення слід вважати тотожними.

Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору (п.5.2 вказаної постанови).

Відтак, позивач не позбавлений права звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про повернення судового збору, сплаченого за позовні вимоги стосовно стягнення основного боргу в сумі 7 263 432,60 грн., провадження за якими у справі припинено.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2017р. у справі № 909/748/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3.Справу передати до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддяН.М. Кравчук

судді С.М. Бойко

ОСОБА_1