Постанова № 66268619, 25.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2017 р. Справа№ 915/1134/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання: Каніковського А.О.

за участю представників:

від позивача: Муквич А.О. (представник за довіреністю)

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Гузенко А.М. (представник за довіреністю)

від прокуратури: Чумаченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокуратури міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2017

у справі №915/1134/16 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до 1) Миколаївської обласної державної адміністрації

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина"

про зобов'язання вчинити дії, визнання незаконним та скасування розпорядження

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Миколаївської області звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Миколаївської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 04.02.2015 № 25-р «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області»; визнання недійсним на майбутнє договору про надання в оренду земельної ділянки площею 157 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району, укладеного 17.02.2015 між Миколаївською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина"; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 9763443 від 18.05.2015 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 за Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина"; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 9522686 від 24.03.2015 р. про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 за Миколаївською обласною державною адміністрацією.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.10.2016 у справі №915/1134/16 матеріали справи надіслано за підсудністю господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2016 у справі №915/1134/16 порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, прокуратура міста Києва звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва 01.03.2017 у справі №915/1134/16 та прийняти нове, яким позов прокурора Миколаївської області задовольнити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст.ст. 5, 14 Водного кодексу України, ст.ст. 59, 79 Земельного кодексу України та процесуального права, зокрема ст.ст. 1-2, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Отрюх Б.В.) від 27.03.2017 розгляд справи відкладено на 11.04.2017.

11.04.2017 через відділ забезпечення документообігу Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" надійшов відзив на апеляційну скаргу прокуратури міста Києва, в якому останнє заперечує проти задоволення апеляційної скарги, оскільки вважає її доводи безпідставними та необґрунтованими. Крім того, у відзиві відповідач-2 зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховано всі фактичні обставини, вірно застосовано судом як норми процесуального, так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх у своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Отрюх Б.В.) від 11.04.2017 розгляд справи відкладено на 25.04.2017.

В судове засідання апеляційної інстанції 25.04.2017 представник відповідача-1 не з'явився.

Оскільки явка представників сторін, прокуратури у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, прокуратури про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника відповідача-1.

В судовому засіданні 25.04.2017 представник прокуратури підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі №915/1134/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні 25.04.2017 представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі №915/1134/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача-2 заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити без змін рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі №915/1134/16, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача, відповідача-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Миколаївської обласної державної адміністрації №25-р від 04.02.2015 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, підхідного каналу та причальних фронтів із земель державної власності не наданих у власність або користування, в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області; надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" строком на 49 років земельну ділянку з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 площею 157,0 га земель водного фонду для експлуатації та догляду за водними об'єктами (розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, похідного каналу та причальних фронтів) із земель державної власності не наданих у власність або користування, в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області.

17.02.2015 між Миколаївською обласною держаною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" укладено договір оренди землі, за умовами якого відповідач-1, на підставі розпорядження №25-р від 04.02.2015, зобов'язався передати, а відповідач-2 - прийняти у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 157,0 га земель водного фонду із кадастровим номером 4823380600:01:000:1753, в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, похідного каналу та причальних фронтів, строком на 49 років.

18.05.2015 здійснено реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 за Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" за №9763443.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин віднесено, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 5, 8 ст.122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Судом першої інстанції у процесі розгляду справи по суті досліджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" та встановлено, що спірна земельна ділянка, відповідно до Класифікації видів призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему від 23.07.2010 №548, віднесена до земель водного фонду за кодом 10.01. - для експлуатації та догляду за водними об'єктами.

Як вбачається з наявних у проекті землеустрою документів, спірна земельна ділянка підлягає відведенню для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, похідного каналу та причальних фронтів.

При цьому із матеріалів справи вбачається, що проект землеустрою погоджений відділом Держземагентства у Жовтневому районі Миколаївської області (висновок №112 від 23.09.2014), Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області (висновок №0147-7 від 01.08.2014), Державним агентством водних ресурсів (висновок №3691/9/11-14 від 21.07.2014).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 186 Земельного кодексу України прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель і схеми землеустрою після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Проекти землеустрою, підлягають державній експертизі, яка здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, відповідно до закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Державним агентством земельних ресурсів України проведено державну експертизу проекту землеустрою щодо відведення Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" земельної ділянки площею 157,0 га із кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 та надано певні зауваження і пропозиції, контроль за виконанням яких покладено на Головне управління Держземагентства у Миколаївській області.

Крім цього, разом із зауваженнями та пропозиціями, Державним агентством земельних ресурсів України не наведено негативних висновків щодо об'єкту державної експертизи та не відмовлено у її погодженні.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» у разі якщо об'єкт державної експертизи не повною мірою відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, він повертається на доопрацювання. При цьому вказуються конкретні вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до об'єкта державної експертизи.

В матеріалах справи міститься висновок державної експертизи землевпорядної документації №1597-14 від 02.12.2014, наданий Державним агентством земельних ресурсів України, в якому у підсумковій оцінці результатів державної експертизи зазначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ МП "Термінал-Укрхарчозбутсировина" для розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури, підхідного каналу та причальних фронтів із земель державної власності, не наданих у власність або користування, в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, і повертається на доопрацювання.

Разом з тим, на вищевказаному висновку міститься відмітка про доопрацювання проекту землеустрою, датована 05.01.2015, засвідчена підписами заступника начальника Головного управління Держземагентства у Миколаївській області та начальника відділу державної землевпорядної експертизи, на яких міститься відтиск печатки Головного управління Держземагентства у Миколаївській області.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачами було повністю дотримано визначену законом процедуру щодо передачі земельної ділянки в оренду.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено категорії земель за їх основним цільовим призначенням, серед яких визначено, зокрема, землі водного фонду та вказано, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать, серед іншого, землі зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

До водного фонду України віднесено поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 Водного кодексу України).

Статтею 4 Водного кодексу України визначено, що до земель водного фонду віднесено, зокрема, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

Водний кодекс України розділяє поняття водного об'єкту та земель водного фонду, тобто поняття "землі водного фонду" не охоплюється поняттями "води" та "водний фонд", води та землі - це різні природні ресурси та навіть земельна ділянка дна водойми не охоплюється поняттям водного об'єкта.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що у випадку будівництва має місце використання саме земельної ділянки дна водойми, порядок передачі в оренду якої регулюється нормами Земельного кодексу України.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

У відповідності до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.

Згідно зі ст. 5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать, зокрема, внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів.

У відповідності до ст. 14 Водного кодексу України до відання Кабінету Міністрів України в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить, зокрема, розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, Кабінет Міністрів України здійснює розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів, як водними об'єктами.

В поданій апеляційній скарзі прокурором зазначено, що згідно інформації Миколаївського обласного управління водних ресурсів від 02.04.2015, спірна земельна ділянка є акваторією Бузького лиману та відповідно до статистичної звітності обліковується як внутрішні води (під лиманами).

З огляду на те, що лиман відсутній у переліку водних об'єктів, у апеляційній скарзі прокурор посилається на Правила охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року №269 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №431), де до внутрішніх морських вод України віднесено води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні.

За результатами дослідження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, а також наявних в матеріалах справи документів, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що Миколаївською обласною держаною адміністрацією Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" передано саме земельну ділянку, розташовану в межах акваторії Бузького лиману, а не водний об'єкт, на що неодноразово в апеляційній скарзі помилково наголошує прокурор.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із твердженням місцевого господарського суду про те, що вказані у позовній заяві висновки прокурора документально не підтверджені, а ґрунтуються виключно на його припущеннях, а також зазначає про безпідставність ототожнення таких понять як «водний об'єкт» та «землі водного фонду», оскільки виходячи з такої позиції прокурора, всі землі водного фонду належать до водних об'єктів та, відповідно, об'єктів загальнодержавного значення, що фактично взагалі виключає право місцевих органів державної влади виконувати покладені на них законом функції щодо розпорядження землями водного фонду.

Стосовно ж повноважень Кабінету Міністрів України щодо розпорядження саме землями водного фонду, то місцевий господарський суд цілком правомірно відзначив, що відповідно до визначеної статтями 122, 149 Земельного кодексу України компетенції позивача, останньому належать функції розпорядження земельними ділянками дна територіального моря.

При цьому, відповідно до наявних у справі документів спірна земельна ділянка, розташована в акваторії Бузького лиману, не є дном територіального моря та в порядку ст. 149 Земельного кодексу України не вилучалась, у зв'язку з чим визначені ст. 122 Земельного кодексу України повноваження Кабінету Міністрів України у даному випадку не підлягають застосуванню.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України у справі №910/20743/14 від 21 червня 2016 року.

Так, Вищий господарський суд України зазначив про помилковість наведених в рішеннях правових висновків, що повноваження з передачі в оренду водних об'єктів загальнодержавного значення належать виключно Кабінету Міністрів України, а місцеві державні адміністрації можуть набути повноважень орендодавця тільки у випадку, коли такі права їм передані урядом України. За змістом ст.51 Водного кодексу України така конструкція повноважень дійсна тільки стосовно водних об'єктів місцевого значення між обласними радами і органами виконавчої влади на місцях та іншими державними органами.

Варто зазначити, що у відповідності зі ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

З матеріалів справи вбачається, що 23.09.2014 в Державному земельному кадастрі здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 157 га, розташованої на території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 категорії - землі водного фонду з цільовим призначенням - для експлуатації та догляду за водними об'єктами.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції цілком погоджується із висновками господарського суду міста Києва стосовно того, що в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" передано саме земельну ділянку, оскільки однією із ознак земельної ділянки як об'єкта цивільних прав є наявність її кадастрового номеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Таким чином, здійснивши оцінку наявних у справі доказів та наведених учасниками процесу доводів, суд першої інстанції абсолютно правомірно дійшов висновку, що оспорюваним розпорядженням Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" передано земельну ділянку із земель водного фонду, кадастровий №4823380600:01:000:1753, яка на момент такої передачі перебувала в запасі, була сформована як об'єкт цивільних прав, на підставі проекту землеустрою, затвердженого у встановленому порядку та у відповідності до визначених повноважень щодо розпорядження землями державної власності, у зв'язку з чим суд не вбачає в діях Миколаївської обласної держаної адміністрації порушень норм закону, які б мали наслідком скасування акту останньої.

Колегія судів дійшла до висновку, що місцевим господарським судом вірно відзначено, що розпорядження спірною земельною ділянкою належить до компетенції місцевого органу виконавчої влади, а тому права та охоронювані законом інтереси Кабінету Міністрів України у даному випадку не порушені.

З огляду на вищенаведене, позов в частині визнання незаконним та скасування розпорядження голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 04.02.2015 №25-р «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області» не підлягає задоволенню.

Зі змісту позовної заяви та поданої апеляційної скарги, підставою недійсності договору оренди земельної ділянки від 17.02.2015 р. прокурор визначає незаконність розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 04.02.2015 №25-р, яке стало підставою його укладення.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно зі ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, визнанням угоди недійсною.

Варто також зазначити, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 17.02.2015 укладено на підставі розпорядження голови Миколаївської обласної державної адміністрації, яке прийнято у відповідності до норм чинного законодавства та в межах визначної законом компетенції, у зв'язку з чим наведені прокурором обставини щодо недійсності правочину не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищенаведеним.

Крім того, відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для скасування записів у Державному реєстрі речових прав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено систему органів та суб'єктів, які здійснюють повноваження державної реєстрації прав. Натомість, відповідачі не входять до системи органів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації, в той час як прокурором наголошено, що вимоги у даній справі заявлені саме до них.

Отже, приймаючи до уваги вищенаведені обставини в сукупності, господарський суд міста Києва дійшов вірного висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог прокурора в частині позовних вимог щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 за Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина"; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №9522686 від 24.03.2015 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823380600:01:000:1753 за Миколаївською обласною державною адміністрацією.

Відповідно до ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.

З огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі №915/1134/16- без змін.

2. Матеріали справи №915/1134/16 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

Б.В. Отрюх